Кадрова робота

Вам відома інформація щодо дій чи бездіяльності працівників органів державної виконавчої служби (ДВС), в яких вбачається наявність проявів корупції?

Дзвоніть за телефонами: +380 61 239-04-45, 239-02-47.

Для ознайомлення з інформацією про наявність вакансій, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад необхідно перейти за посиланням: http://www.justzp.gov.ua/ua/kar-era_v_gtuyu_u_zaporizkiy_oblasti

Оголошення про конкурс

 На теперішній час конкурс на заміщення вакантних посад не оголошено

Документи

Колективний договір

 
     
Розділ І.

Загальні положення

Колективний договір (надалі — Договір), укладений на основі чинного законодавства між Головним управлінням юстиції у Запорізькій області (надалі — Управління) в особі начальника управління Горлова В. Г., який діє на підставі Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.02.07 р. № 47/5 з однієї сторони та трудовим колективом через його представників в особах: Абрамова Т. В., Наливайко П. І., Котькорло Н. О., Коваленко Н. В., Усенко С. Г. (надалі — Представники трудового колективу) з другої сторони, які представляють інтереси працівників трудового колективу Головного управління юстиції у Запорізькій області та мають відповідні повноваження.

Метою укладення Колективного договору є регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів Управління і працівників трудового колективу Головного управління юстиції у Запорізькій області.

Сторони визнають повноваження обох сторін і зобов’язуються при проведенні переговорів (консультацій) щодо вирішення питань, які є предметом Договору дотримуватись принципів:

  • соціального партнерства;
  • паритетності представництва;
  • рівноправності сторін;
  • взаємної відповідальності;
  • конструктивності та аргументованості.

Сторони визнають Договір нормативним актом, його норми та положення діють безпосередньо і є обов’язковими для сторін, які його уклали.

Жодна із сторін протягом дії Договору не може в односторонньому порядку приймати рішення про зміну чинних положень, обов’язків за Договором або призупиняти їх виконання.

Невід’ємною частиною Колективного Договору є додатки до нього (№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7).

Прийняті державою законодавчі і нормативно-правові акти, що забезпечують більш високі гарантії ніж передбачені колективним договором, мають пріоритет перед відповідними положеннями Договору. Сторони зобов’язуються протягом місяця з дня вступу в дію законодавчого чи нормативного акту вносити відповідні зміни до Договору. Рішення про запровадження цих змін чи доповнень приймається спільним рішенням Управління та представниками трудового колективу.

Зміни та доповнення до Договору протягом терміну його дії вносяться після всебічного розгляду на засіданні двосторонньої комісії за взаємною згодою і не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціальні гарантії працівників, передбачені чинним законодавством та цим Договором.

Договір укладено на 2007—2008 роки і набирає чинності з дня його підписання представниками сторін. Зміни та доповнення набирають чинності з моменту їх узгодження та підписання представниками обох сторін.

Після закінчення строку чинності, Договір продовжує діяти до часу укладення нового Колективного договору або перегляду чинного.

Не пізніше трьох місяців до закінчення встановленого строку дії Колективного договору, сторони Договору письмово повідомляють одна іншу про початок колективних переговорів з укладення нового Договору.

 

Розділ ІІ.

Зобов’язання сторін

2.1. Управління зобов’язується:

2.1.1. закріпити за кожним працівником робоче місце, створити здорові і безпечні умови праці;
2.1.2. забезпечувати працівників оргтехнікою та необхідними для роботи канцелярськими матеріалами;
2.1.3. створювати умови для зацікавленості працівників у результатах їх особистої праці;
2.1.4. постійно здійснювати організаторську та виховну роботу, направлену на зміцнення трудової і виконавчої дисципліни;
2.1.5. неухильно дотримуватись законодавства про охорону праці, вживати заходи до своєчасного усунення причин і умов, що перешкоджають нормальній роботі працівників;
2.1.6. забезпечувати належні умови для ефективної праці, систематичного підвищення кваліфікації працівників;
2.1.7. уважно ставитися до потреб і запитів працівників, надавати їм в установленому порядку матеріальну допомогу. 

2.2. Працівники Управління зобов’язуються:

2.2.1. працювати чесно і сумлінно, додержуючись дисципліни труда, своєчасно і точно виконувати розпорядження керівництва Головного управління юстиції, та обов’язків, що визначені посадовими інструкціями;
2.2.2. постійно вдосконалювати організацію своєї роботи, підвищувати свій професійний рівень і ділову кваліфікацію;
2.2.3. дотримуватись вимог по охороні праці, техники безпеки та протипожежної охорони;
2.2.4. вживати заходи щодо термінового усунення причин і умов, які перешкоджають або погіршують ефективність праці, інформувати про це керівництво обласного управління юстиції;
2.2.5. утримувати своє робоче місце в належному стані;
2.2.6. ефективно використовувати обчислювальну, комп’ютерну та іншу оргтехніку, бережливо ставитись до майна, раціонально витрачати матеріали, електроенергію та інші матеріальні ресурси;
2.2.7. уважно ставитись до колег по роботі;
2.2.8. сумлінно виконувати свої службові обов’язки;
2.2.9. державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

2.3. Коло обов’язків, що виконує кожен працівник за своєю посадою, визначається посадовою інструкцією, затвердженою відповідним чином, Положенням про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 14.02.07 р. № 47/5.

2.4. Управління не має права вимагати від працівника виконання роботи, не передбаченої трудовим договором та посадовою інструкцією.

 

Розділ ІІІ.

Режим роботи та відпочинку. Оплата праці

3.1. Тривалість робочого часу працівників Управління визначається відповідно до законодавства про працю України, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про державну службу».

Встановлюється: 40 годин на тиждень з двома вихідними днями:

  • для працівників апарату Управління — субота і неділя;
  • для працівників Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області та Токмацького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області — неділя і понеділок.

Тривалість робочого часу працівників Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану, які провадять реєстрацію смерті становить 11 годин 12 хвилин на день, робочі та вихідні дні за окремим графіком, не враховуючи святкові дні.

Час початку і закінчення роботи, перерва для відпочинку і харчування визначаються Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Святкові та неробочі дні визначені статтею 73 Кодексу законів про працю України.
Напередодні святкових і неробочих днів тривалість робочого дня скорочується на 1 годину.

3.2. Робота державних службовців Управління у вихідні, святкові, неробочі дні здійснюється відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну службу».

3.3 Працівникам Управління надаються щорічні та додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються наказом начальника Управління. При складанні графіків ураховуються інтереси Управління та особисті інтереси працівників.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Щорічна відпустка може бути перенесена на інший період, як виняток, з ініціативи керівництва Управління за письмовою згодою працівника, так і на вимогу працівника відповідно до чинного законодавства.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і керівництвом Управління.

Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

3.4. Працівникам Управління, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формою навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

3.4.1. на період установочних занять, виконання лабораторних робіт, здачі заліків та екзаменів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вузах незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 30 календарних днів;
3.4.2. на період установочних занять, виконання лабораторних робіт, здачі заліків та екзаменів для тих, хто навчається на третьому та наступних курсах у вузах незалежно від форми акредитації із заочною формою навчання — 40 календарних днів;
3.4.3. на період складання державних іспитів у вузах незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;
3.4.4. на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вузах з вечірньою та заочною формою навчання першого та другого рівнів акредитації, — 2 місяці, а вузах третього та четвертого рівнів акредитації — чотири місяці.

3.5. На підставі медичного висновку жінкам надавати оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами:

3.5.1. до полог — 70 календарних днів;
3.5.2. після полог — 56 календарних днів (70 календарних днів — у випадку народження двох та більше дітей і у випадку ускладнення полог), починаючи з дня полог.

3.6. Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, за бажанням жінки, їй надається відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

3.7. Жінкам, працівникам Управління, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або які усиновили дитину; батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); одиноким матерям, а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових та неробочих днів.

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

3.8. Надавати працівникам за їх заявами, у зв’язку з сімейними обставинами та з інших причин, відпустки без збереження заробітної плати на строк по узгодженню між працівником та керівником Управління, але не більше ніж 15 календарних днів на рік.

3.9. Надавати працівникам відпустку без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку на підставі ст. 25 Закону України «Про відпустки».

3.10. За рішенням керівника Управління державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки, відповідно до ст.20 Закону України «Про державну службу». При цьому, частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у році наступному.

3.11. Винагорода за виконану роботу працівникам Управління здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.06 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

3.12. З метою посилення матеріальної зацікавленості працівників Управління щодо підвищення якості роботи застосовується система преміювання.

3.13. Види премій, конкретні умови, розмір і порядок нарахування премії встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.06 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та Положенням про матеріальне стимулювання працівників апарату Головного управління юстиції у Запорізькій області, органів юстиції Запорізької області (Додаток № 4).

3.14. Виплата заробітної плати працівникам здійснюється в гривнях.

3.15. Виплата заробітної плати здійснюється два рази на місяць, остаточна виплата не пізніше передостаннього дня кожного місяця, аванс — 15 числа кожного місяця.

При кожній виплаті заробітної плати, одночасно із заробітною платою, працівнику у розрахунковому листі за період за який провадиться оплата праці, надаються дані про:

  • загальну суму заробітної плати з розшифруванням за видами виплат;
  • розмір і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
  • суму заробітної плати, що належить до виплати.

3.16. Працівникам, що йдуть у відпустку, виплата заробітної плати та відпускних забезпечується не пізніше ніж за 3 робочих дні до її початку.

 

Розділ ІV.

Охорона праці та здоров’я. Соціальний захист працівників

4.1. З метою створення необхідних санітарно-побутових умов праці, Управління зобов’язується:

4.1.1. ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
4.1.2. ознайомити працівника з посадовою інструкцією та умовами праці;
4.1.3. визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
4.1.4. провести з працівником інструктаж з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;
4.1.5. неухильно дотримуватись законодавства про охорону праці, вживати заходів щодо своєчасного усунення причин і умов, які перешкоджають роботі працівників.

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробнича ситуація небезпечна для його життя та здоров’я і повинен негайно повідомити про це безпосереднього керівника.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо Управління не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.

Працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, Управління, за його згодою, повинно забезпечити відповідною роботу на термін, зазначений у медичному висновку, та, у разі потреби, встановити скорочений робочий день.

4.2. Враховуючи необхідність забезпечення і реалізації прав гарантій щодо охорони праці, сторони домовились:

4.2.1. проводити єдину організаційно-технічну політику з питань створення здорових і безпечних умов праці, запобігання травматизму і професійним захворюванням;
4.2.2. контролювати стан безпеки і побутових умов в Управлінні відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Управління несе відповідальність за життя та здоров’я працівників тільки в межах встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку робочого часу.

4.3. Для працівників Управління надається:

4.3.1. матеріальна допомога для вирішення соціально – побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
4.3.2. матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника один раз на рік при наданні щорічної відпустки.
4.3.3. санаторно – курортне лікування.

4.4. За сумлінне виконання трудових обов’язків, тривалу і бездоганну роботу, проявлену ініціативу, творчий підхід, результативність і продуктивність праці та інші досягнення в роботі до працівників Управління застосовуються такі заохочення:

а) оголошення подяки;
б) грошова премія (за виконання особливо важливого доручення, творчу активність проявлену при виконанні службових обов’язків, своєчасне та якісне виконання окремих завдань, з нагоди загальнодержавних та релігійних свят, ювілейних дат працівників);
в) почесна грамота Головного управління юстиції у Запорізькій області.
Заохочення оголошуються наказом, доводяться до відома всього колективу і заносяться до трудової книжки працівника у відповідності з правилами їх ведення.

За особливі трудові заслуги працівники можуть бути представлені до державних нагород, присвоєння почесних звань та відомчих відзнак.

 

Розділ V.

Порядок вивільнення працівників

5.1. У випадках змін в організації виробництва і праці, про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за 2 місяці.

5.2. Разом з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці в Управлінні, керівництво до відома державної служби зайнятості зобовязано довести інформацію про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці та водночас запропонувати працівникові іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю.

 

Розділ VІ.

Контроль за виконанням колективного договору. Відповідальність сторін за його невиконання

Сторони, що уклали колективний договір, самі контролюють виконання положень і норм договору та визначають механізм здійснення цього контролю.

При виявлені порушень виконання договору, зацікавлена сторона надає іншій стороні подання про усунення порушень, яке повинно бути розглянуто у тижневий строк. При цьому кожна зі сторін зобов’язана, на вимогу іншої сторони, надавати необхідну інформацію.

Не пізніше двотижневого терміну сторони зобов’язані провести взаємні консультації по суті і прийняти рішення у письмовій формі, які може бути доповненням до колективного договору.
 

У разі відмови усунути виявлені порушення виконання договору, зацікавлена сторона має право вирішити колективний спір в судовому порядку.

 

Договір підписали:

 

 

Від Головного управління юстиції у Запорізькій області:

Начальник управління

В. Г. Горлов

  Від трудового колективу:

Представник трудового колективу

Н. В. Коваленко

 

 

 

Правила внутрішнього трудового розпорядку

 
     

ЗАТВЕРДЖЕНО
зборами трудового колективу Головного управління юстиції у Запорізькій області

протокол загальних зборів трудового колективу Головного управління юстиції у Запорізькій області
№ 1 від 17 травня 2007 р.

Голова загальних зборів 

________________ В. Г. Горлов

Правила

внутрішнього трудового розпорядку працівників Головного управління юстиції у Запорізькій області

I. Загальні положення

1. Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників Головного управління юстиції у Запорізькій області та його структурних підрозділів (далі — Правила) розроблені відповідно до статті 43 Конституції України, Кодексу законів про працю України, Законів України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про нотаріат», Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі та Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.02.07 р. № 47/5, Типового положення про районні районний у місті, міський (міст обласного значення) відділ реєстрації актів цивільного стану від 17.04.02 р. № 30/5, Положення про районні, районні у місті, міський (міст обласного значення) міськрайонний відділ державної виконавчої служби від 03.03.07р. № 83/5, інших нормативно-правових актів.

2. Правила визначають внутрішній трудовий розпорядок працівників Головного управління юстиції у Запорізькій області та його структурних підрозділах (далі — Управління), режим їх роботи, засади регулювання трудових відносин, умови заохочення працівників за сумлінну працю, відповідальність за порушення трудової дисципліни та запроваджуються з метою вдосконалення організації праці, зміцнення трудової і виконавської дисципліни, забезпечення раціонального використання робочого часу, високої ефективності та якості роботи працівників.

3. Правила є обов’язковими для всіх працівників Головного управління юстиції у Запорізькій області та його структурних підрозділів.

4. Правила затверджуються та змінюються зборами трудового колективу.

5. Правила доводяться до відома працівників Управління.

6. В Управлінні трудова дисципліна ґрунтується на засадах чесного і сумлінного виконання працівниками своїх обов’язків, створення необхідних організаційних та економічних умов для високоефективної роботи, свідомого ставлення до неї, застосування методів переконання, виховання та заохочення за сумлінну працю.

 

II. Порядок прийняття, переведення та звільнення державних службовців та інших категорій працівників

1. Призначення на посади та звільнення з посад працівників Управління його структурних та його територіальних підрозділах здійснюються відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про державну виконавчу службу», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про нотаріат», інших нормативних актів.

Прийняття на державну службу на посади третьої — сьомої категорій, передбачених статтею 25 Закону України «Про державну службу», та на інші прирівняні до них посади проводиться на конкурсній основі у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року N 169 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців», крім випадків, передбачених іншими законами України.

2. Просування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового резерву чи пройшов стажування, а також прийняття на роботу державного службовця, який припинив державну службу у зв’язку з відставкою, може здійснюватися за наказом начальника Управління без конкурсного відбору.

3. Призначення на посади та звільнення з посад працівників Управління здійснюється наказом начальника Управління. Днем початку виконання працівником своїх службових обов’язків є день, дата якого зазначена в наказі начальника Управління. Останнім робочим днем працівника, який звільняється, є день його звільнення.

4. Погодження чи подання кандидатур на посади керівників структурних підрозділів Управління та працівників здійснюється відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу» , «Про нотаріат», Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі та Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.02.07р. № 47/5, Типового положення про районні, районний у місті, міський (міст обласного значення) відділ реєстрації актів цивільного стану від 17.04.02р. № 30/5, Положення про районні, районні у місті, міський (міст обласного значення) міськрайонний відділ державної виконавчої служби від 03.03.07р. № 83/5, інших нормативно-правових актів.

5. Прийняття на роботу всіх інших категорій працівників здійснюється на загальних підставах відповідно до чинного законодавства.

6. Не можуть бути призначеними на посаду особи, які:

  • визнані в установленому порядку недієздатними;
  • мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
  • у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підконтрольні або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;
  • в інших випадках, установлених законами України.

7. При прийнятті на роботу кандидат подає до відділу кадрової роботи та державної служби Управління:

  • трудову книжку, оформлену в установленому порядку;
  • паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
  • заяву про прийняття на роботу або заяву про участь у конкурсі на заміщення вакантної посади (вказується конкретна посада);
  • заповнену особову картку за формою № П-2ДС з відповідними додатками та фотокарткою розміром 4 х 6 см;
  • документи про освіту, науковий ступінь, вчене звання тощо;
  • військовий квиток (для військовозобов’язаних);
  • документи про пільги;
  • декларацію про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан щодо себе та членів своєї сім’ї за попередній рік (для державних службовців);
  • довідку з попереднього місця роботи про використання відпусток (для осіб, які приймаються на роботу в порядку переведення);
  • інші документи, передбачені чинним законодавством України.

8. При укладанні трудового договору забороняється вимагати від особи, яка приймається на роботу, відомості про його партійну і національну приналежність, походження та документи, подання яких не передбачено чинним законодавством України.

9. Прийняття на роботу оформляться наказом начальника Управління в порядку, передбаченому статтями 23, 24 КЗпП України.

10. При укладенні трудового договору може бути обумовлене випробування з метою перевірки професійного рівня і ділових якостей, відповідності працівника роботі, що йому доручається виконувати. При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців. Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Умови про випробування зазначаються в наказі начальника Управління про прийняття на роботу.

Якщо після закінчення строку випробування працівник продовжує працювати, то він вважається таким, який витримав випробування. Трудовий договір з ним може бути припинений лише на загальних підставах.

11. У наказі начальника Управління про прийняття на роботу (про призначення на посаду) зазначаються назва посади відповідно до штатного розпису, на яку приймається працівник, та умови оплати праці.

З наказом про прийняття працівника на роботу (про призначення на посаду) працівник ознайомлюється під розписку.

12. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу державного службовця. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається в особовій справі. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

13. При прийнятті на державну службу державний службовець ознайомлюється із Загальними правилами поведінки державного службовця, затвердженими наказом Головдержслужби України від 23 жовтня 2000 року № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 7 листопада 2000 року за № 783/5004. Листок-ознайомлення засвідчується його власноручним підписом і зберігається в особовій справі.

14. При прийнятті працівника на роботу чи при переведенні його в установленому порядку на іншу роботу в управлінні начальник Управління або за його дорученням інша особа зобов’язана:

  • ознайомити працівника з його посадовою інструкцією (під розписку), а також з умовами та оплатою його праці;
  • ознайомити працівника із цими Правилами;
  • визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
  • проінструктувати працівника з техніки безпеки, про виробничу санітарію і гігієну праці, протипожежну охорону та інші правила з охорони праці тощо.

15. Кожному працівнику, який відпрацював понад п’ять днів, робиться відповідний запис у трудовій книжці, а працівнику, який до прийняття на роботу не мав трудового стажу, заводиться трудова книжка в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Трудові книжки працівників зберігаються як документи суворої звітності у відділі кадрової роботи та державної служби Управління.

Ведення трудових книжок здійснюється відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58.

16 Переведення працівників на іншу роботу в Управлінні здійснюється за умови службової (виробничої) необхідності відповідно до чинного законодавства України.

17. Припинення трудових відносин між Управлінням та працівником може мати місце лише на підставах та у порядку, визначених чинним законодавством України.

Державні службовці та інші працівники Управління мають право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це начальника Управління письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з причин, передбачених частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України, начальник Управління своїм наказом звільняє працівника у строк, про який просить працівник.

18. За домовленістю між працівником і начальником Управління працівник може бути звільнений і до закінчення строку попередження про звільнення.

19. Припинення трудових відносин з ініціативи начальника Управління не допускається, за виключенням випадків, передбачених чинним законодавством України.

20. Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється згідно з положеннями Закону України «Про державну службу», а саме:

  • порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4);
  • недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16;
  • досягнення державним службовцем граничного віку перебування на державній службі (стаття 23);
  • виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12);
  • відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17;
  • неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13.

21. Зміна керівника Управління не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посади з ініціативи новопризначеного керівника.

22. Перед розірванням трудового договору працівник зобов’язаний повністю розрахуватися за одержані ним матеріальні цінності, повернути службове посвідчення, передати всі службові документи іншій особі, визначеній керівником.

23. У день звільнення відділ кадрової роботи та державної служби Управління зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення. Записи про причини звільнення до трудової книжки вносяться відповідно до наказу начальника Управління та чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Одночасно з працівником проводиться повний розрахунок.

24. Невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається начальником Управління та оформлюється його наказом.

Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не може перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться відповідно до Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.

Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, то наказ начальника Управління скасовується.

 

III. Основні обов’язки і права державних службовців та інших категорій працівників

1. Основними обов’язками державних службовців та інших категорій працівників Управління є:

  • Додержання Конституції України, Кодексу законів про працю України, Законів України «Про державну службу», Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі та Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.02.07 р. № 47/5, Типового положення про районні районний у місті, міський (міст обласного значення) відділ реєстрації актів цивільного стану від 17.04.02 р. № 30/5, Положення про районні, районні у місті, міський (міст обласного значення) міськрайонний відділ державної виконавчої служби від 03.03.07 р. № 83/5, інших нормативно-правових актів;
  • забезпечення ефективної роботи та чесне і сумлінне виконання обов’язків, завдань відповідно до своєї компетенції;
  • сумлінне виконання покладених на них обов’язків відповідно до посадових інструкцій, своєчасне і точне виконання законів України, інших нормативно-правових актів, рішень колегії Управління, доручень начальника Управління, заступників, інших керівників у межах визначених повноважень;
  • ініціатива і творчість у роботі;
  • недопущення дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам людей, держави, негативно вплинути на репутацію працівника Управління;
  • збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків, а також іншої інформації, яка згідно з чинним законодавством не підлягає розголошенню;
  • недопущення дій, які ускладнюють діяльність Управління або можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях, а також дій, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;
  • шанобливе ставлення до громадян, керівників і співробітників Управління, дотримання високої культури спілкування;
  • не виявлення всупереч інтересам справи упередженості або прихильності до будь-яких організацій, органів, об’єднань громадян або конкретних осіб;
  • постійне вдосконалення організаційної роботи і підвищення професійної кваліфікації;
  • підвищення ефективності своєї праці, а також внесення пропозицій щодо вдосконалення робочого процесу та організаційної структури підрозділу;
  • дотримання вимог охорони праці, техніки безпеки, санітарії, гігієни праці, протипожежної безпеки, передбачених відповідними правилами та інструкціями;
  • вжиття заходів щодо негайного усунення причин і умов, що створюють перешкоди чи ускладнюють нормальне виконання обов’язків, та негайне повідомлення про це начальника Управління, заступників, інших керівників;
  • утримання свого робочого місця та обладнання в порядку, чистоті і справному стані, а також забезпечення встановленого порядку зберігання матеріальних цінностей і документів;
  • збереження державної власності, ефективне використання обладнання, економне витрачання матеріалів, електроенергії та інших матеріальних ресурсів (цінностей), додержання чистоти в приміщеннях адміністративного будинку;
  • своєчасне подання до відділу кадрової та державної служби Управління відомостей про зміни, що відбулися у працівника (про вступ до навчального закладу та про його закінчення, зміни прізвища, складу сім’ї, зняття з військового обліку тощо).

2. Повноваження працівників визначаються положеннями про відповідні структурні підрозділи та посадовими інструкціями.

3. Державні службовці Управління усіх рівнів підлягають атестації у порядку, визначеному Положенням про проведення атестації державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1922.

4. Не підлягають атестації державні службовці які перебувають на займаній посаді менше ніж один рік.

5. Державні службовці та інші категорії працівників Управління мають право:

  • користуватися правами та свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
  • на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, працівників Управління та інших осіб;
  • брати участь у розгляді питань і прийнятті відповідних рішень (у межах своїх повноважень);
  • на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється (якщо він державний службовець), якості виконання своїх обов’язків, досвіду та стажу роботи;
  • на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх обов’язків, участь у конкурсах на заміщення вакантних посад більш високої категорії;
  • вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку працівника, звинувачень або підозри;
  • на здорові, безпечні та належні для високоефективної роботи умови праці;
  • на соціальний та правовий захист відповідно до їх статусу;
  • захищати свої законні права та інтереси, при потребі в судовому порядку.

6. Конкретні обов’язки та права працівників Управління визначаються у посадових інструкціях, що затверджуються відповідним чином.

 

IV. Основні обов’язки керівництва

1.Керівництво Управління зобов’язано:

  • неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства України про працю;
  • створювати для працівників Управління умови, необхідні для ефективного виконання функціональних обов’язків, підвищення продуктивності праці;
  • забезпечувати матеріальне стимулювання і заохочення державних службовців та інших працівників за результатами їх особистої роботи, раціональне витрачання фонду оплати праці та фонду матеріального заохочення, виплачувати заробітну плату в установлені терміни з наданням розрахункових листів відповідно до статті 110 КЗпП України;
  • забезпечити здійснення заходів, спрямованих на зміцнення трудової і виконавської дисципліни, дотримання встановленого режиму праці та відпочинку;
  • забезпечувати вимоги охорони праці, техніки безпеки, санітарії, гігієни праці та протипожежної безпеки;
  • сприяти організації оздоровлення та відпочинку працівників Управління;
  • застосовувати необхідні заходи з профілактики виробничого травматизму та захворювань, створювати необхідні соціально-побутові умови;
  • у випадках, передбачених чинним законодавством України, своєчасно надавати пільги і компенсації з урахуванням умов праці, забезпечувати засобами індивідуального захисту;
  • забезпечувати систематичне підвищення рівня кваліфікації, у тому числі за рахунок бюджетних коштів на підставі статті 201 КЗпП України.

 

V. Робочий час і його використання

1. Робочий час — це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до Правил внутрішнього розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору повинен виконувати свої службові (виробничі) обов’язки.

2. Для працівників Управління встановлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями — суботою і неділею. Тривалість робочого часу працівників становить 40 годин на тиждень (за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України).

У випадках, передбачених статтею 56 КЗпП України, окремим працівникам на їх прохання може встановлюватися неповний робочий день чи тиждень з оплатою праці пропорційно відпрацьованому ними часу.

3. Початок і закінчення роботи працівників апарату Управління та перерва для відпочинку і харчування встановлюються в такі часи:

  Понедік—четвер П’ятниця
Початок робочого дня 9:00 9:00 
Перерва на обід 13:00–13:45 13:00–13:45
Закінчення робочого дня 18:00 16:45 

4. Початок і закінчення роботи працівників відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області та перерва для відпочинку і харчування встановлюються в такі часи:

  Понедік—четвер П’ятниця 
Початок робочого дня 8:00 8:00
Перерва на обід 12:00–12:45 12:00–12:45
Закінчення робочого дня 17:00 15:45

5. Початок і закінчення роботи працівників Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області, Токмацького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області та перерва для відпочинку і харчування встановлюються в такі часи:

  Понедік—четвер П’ятниця
Початок робочого дня 8:00 8:00
Перерва на обід 12:00–13:45 12:00–13:45
Закінчення робочого дня 17:00 15:45

6. Для працівників Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану, які провадять реєстрацію смерті тривалість робочого часу складає 11 годин 12 хвилин на день, робочі та вихідні дні за окремим графіком, не враховуючи святкові з урахуванням скороченого робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину

а) початок роботи: о 8-й годині;

закінчення роботи: о 20-й годині;

б) перерва на відпочинок і харчування: 48 хвилин (з 12:00 до 12:48);

Встановити графік роботи:

І зміна: 3 к.д. робочих, 2 к.д. вихідних, 2 к.д. робочих, 3 к.д. вихідних;

ІІ зміна: 3 к.д. вихідних, 2 к.д. робочих, 2 к.д. вихідних, 3 к.д. робочих.

Для працівників Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану, які провадять реєстрацію смерті, норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку п’ятиденного робочого тижня, восьмигодинного робочого дня з урахуванням скороченого робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину. Обліковим періодом є рік. Облік відпрацьованого робочого часу здійснюється згідно з наданим Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану до обласного управління юстиції Табелем фактично відпрацьованого робочого часу відповідних працівників. При недоробітку норми робочого часу в обліковому періоді, за поданням начальника Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану та наказом начальника Управління дозволяється залучати до роботи працівників в понад встановлені графіком роботи дні.

7. Напередодні святкових і неробочих днів тривалість робочого дня зменшується на одну годину. Ця норма поширюється на випадки перенесення в установленому порядку передсвяткового дня на інший день тижня з метою об’єднання днів відпочинку, а також на осіб, які працюють у режимі скороченого робочого часу (стаття 53 КЗпП України).

8. Працівникам окремих категорій керівництво може встановлювати гнучкий графік роботи на умовах та в порядку, передбачених чинним законодавством України.

9. Для виконання невідкладної та непередбаченої роботи працівники, які займають посади державних службовців, та інші категорії працівників залучаються до роботи у вихідні, святкові та неробочі дні в установленому чинним законодавством порядку. Робота в ці дні компенсується відповідно до статті 107 КЗпП України.

10. За бажанням працівника, який працював у вихідний, святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку. У цьому разі оплата за роботу в ці дні провадиться в одинарному розмірі.

11. Відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо чинним законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі, передбаченому чинним законодавством. Працівникам Управління, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю:

Стаж державної служби 10 11 12 13 14 більше 15
Кількість календарних днів
додаткової відпустки
5 7 9 11 13 15

Іншим працівникам Управління щорічна основна відпустка надається тривалістю не менше 24 календарних днів.

12. За наказом начальника Управління державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки в порядку, встановленому чинним законодавством. Невикористана відпустка надається працівнику в будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році.

13. Умови і порядок надання відпусток іншим категоріям працівників Управління встановлюються згідно із Законом України «Про відпустки» та Кодексом законів про працю України.

14. Черговість надання працівникам щорічної основної і додаткової оплачуваної відпусток установлюється начальником Управління з урахуванням необхідності забезпечення роботи Управління та особистих інтересів працівників. Графік відпусток складається на кожний календарний рік не пізніше ніж 5 січня поточного року, затверджується начальником Управління і доводиться до відома всіх працівників.

Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі, надаються додаткові оплачувані відпустки у зв’язку з навчанням.

 

VI. Заохочення за сумлінну працю. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення

1. За зразкове виконання трудових обов’язків, сумлінне ставлення до роботи, вагомі досягнення в роботі до працівників Управління застосовуються такі заохочення:

а) оголошення подяки;
б) грошова премія (за виконання особливо важливого доручення, творчу активність проявлену при виконанні службових обов’язків, своєчасне та якісне виконання окремих завдань, з нагоди загальнодержавних та релігійних свят, ювілейних дат працівників);
в) почесна грамота Головного управління юстиції у Запорізькій області.

2. Заохочення оголошуються наказом, доводяться до відома всього колективу і заносяться до трудової книжки працівника у відповідності з правилами їх ведення.

3. Матеріальна допомога працівникам надається:

а) на оздоровлення — у розмірі посадового окладу один раз на рік при наданні щорічної відпустки;
б) для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення у розмірі що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

4. За особливі трудові заслуги працівники можуть бути представлені до державних нагород, присвоєння почесних звань та відомчих відзнак.

 

VII. Відповідальність за порушення трудової дисципліни

1. До працівників Управління дисциплінарні стягнення застосовуються за:

а) порушення правил внутрішнього трудового розпорядку;
б) невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;
в) перевищення своїх повноважень;
г) порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби;
д) вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує Управління.

2. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

3. За порушення трудової дисципліни, відповідно до законодавства про працю України, до працівників можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

а) догана;
б) звільнення з роботи.

4. До державних службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватись заходи дисциплінарного впливу, передбачені ст. 14 Закону України «Про державну службу»:

а) попередження про неповну службову відповідність;
б) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

До моменту застосування дисциплінарного стягнення (заходу дисциплінарного впливу) до працівника, керівництво Управління зобов’язане зажадати від порушника трудової дисципліни письмове пояснення. Відмова працівника дати такі пояснення не може бути перешкодою для застосування стягнення.

5. Стягнення (захід дисциплінарного впливу) оформлюються наказом начальника Управління та оголошується працівникові, ознайомлення з яким він підтверджує власноручним підписом.

6. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення (заходу дисциплінарного впливу) працівника не було піддано новому дисциплінарному стягненню (заходу дисциплінарного впливу), то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

7. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни та проявив себе як сумлінний працівник, то дисциплінарне стягнення (захід дисциплінарного впливу) з нього може бути знято достроково наказом начальника Управління.

8. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення (заходу дисциплінарного впливу), заохочення, що передбачені цими Правилами, до працівника не застосовуються.

   

 

Кодекс професійної етики

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ

Н А К А З

_____ м. Запоріжжя № ____

 

Про затвердження Кодексу професійної етики державного службовця органів державної виконавчої служби у Запорізькій області 

 

З метою підвищення статусу державного службовця органів державної виконавчої служби у Запорізькій області,

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Кодекс професійної етики державного службовця органів державної виконавчої служби у Запорізькій області (додається).

2. Начальникам відділів державної виконавчої служби районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції забезпечити вивчення Кодексу професійної етики державного службовця органів державної виконавчої служби у Запорізькій області з державними службовцями підпорядкованої служби; забезпечити дотримання його вимог.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби П’ятницького А. В.

 

Начальник управління
В. Г. Горлов 

 

Кодекс професійної етики розроблено державною виконавчою службою у 2005 році.


   

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області
__________ року № _____

 

Кодекс

професійної етики державного службовця

органів державної виконавчої служби

у Запорізькій області

 

Кодекс професійної етики державного службовця органів державної виконавчої служби у Запорізькій області (далі — Кодекс) є узагальненням стандартів поведінки та доброчесності державних службовців. Вони ґрунтуються на Конституції України, Загальних правилах поведінки державного службовця, та визначених законами України принципах державної служби, спрямовані на створення умов для підвищення авторитету державної виконавчої служби та зміцнення репутації державних службовців органів державної виконавчої служби у Запорізькій області, а також інформування громадян про поведінку, яку вони мають очікувати від державних службовців.

При прийнятті на посаду державного службовця в органи державної виконавчої служби у Запорізькій області (далі — органи ДВС) державний службовець знайомиться з цими правилами, про що робиться письмове засвідчення в його особовій справі.

 

Межі застосування

Норми Кодексу є загальними та встановлюють основні вимоги до етики державних службовців органів ДВС, які займають посади, віднесені до категорій посад державних службовців відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі — Закон України «Про державну службу»).

 

Розділ I.

Загальні положення

Стаття 1. Принципи державної служби

1.1. Державна виконавча служба ґрунтується на принципах служіння Українському народу та Українській державі; демократизму, гуманізму і соціальної справедливості; верховенства права, що забезпечує пріоритет прав і свобод людини і громадянина; професіоналізму, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання посадових повноважень і дотримання службової дисципліни; політичної неупередженості; відкритості, гласності та контрольованості.

1.2. Суспільне призначення державної виконавчої служби полягає в забезпеченні ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями органів державної виконавчої служби покладених на них службових повноважень.

 

Стаття 2. Загальні обов’язки державних службовців органів ДВС

2.1. Поведінка державних службовців органів ДВС має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної виконавчої служби, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією і законами України.

2.2. Державний службовець органів ДВС має дбати про позитивний імідж та авторитет органів державної влади і державної служби в цілому, дорожити своїм ім’ям та статусом.

2.3. Державний службовець органів ДВС при виконанні своїх службових обов’язків повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією України, законами України, укладеними в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, іншими нормативно-правовими актами, цим Кодексом та загальними морально-етичними нормами поведінки у суспільстві за засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості.

Акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, що не суперечать закону, є на відповідній території також обов’язковими до виконання державними службовцями органів ДВС.

2.4. Державний службовець органів ДВС повинен сумлінно виконувати свої службові обов’язки, проявляти ініціативу і творчі здібності, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи.

2.5. Державний службовець органів ДВС зобов’язаний своєчасно і точно виконувати рішення органів державної влади чи посадових осіб, розпорядження і вказівки своїх керівників.

2.6. Державний службовець органів ДВС, як і інші громадяни, має право на приватне життя і повинен поважати приватне життя інших державних службовців, зберігати з цих питань конфіденційність інформації, якщо інше не встановлено законами України.

2.7. Державний службовець органів ДВС повинен вживати необхідних заходів щодо відповідності його діяльності етичним вимогам, визначених Кодексом.

2.8. Дотримання державним службовцем органів ДВС норм Кодексу є обов’язковим при проведенні щорічної оцінки, атестації, зарахуванні до кадрового резерву, призначенні на нову посаду, наданні характеристики чи рекомендації.

2.9. При виконанні своїх повноважень державний службовець органів ДВС має забезпечувати, щоб матеріальні та фінансові ресурси, які йому доручені, використовувались раціонально, ефективно та економно.

 

Стаття 3. Порядок прийняття Присяги державних службовців державними службовцями органів державної виконавчої служби

3.1. Державний службовець органів ДВС, якого призначили вперше на посаду державного службовця, згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну службу» складає Присягу державних службовців.

3.2. Присяга державних службовців органів ДВС складається в урочистій обстановці у приміщенні, де встановлено Державний Герб України і Державний Прапор України, символіку органів ДВС, у присутності керівництва органів ДВС, працівника відділу кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції у Запорізькій області та колективу структурного підрозділу органів ДВС служби, в якому державний службовець працюватиме.

3.3. Державний службовець органів ДВС зачитує Присягу та скріплює її текст своїм підписом. Після складення Присяги керівник органів ДВС або інша посадова особа за його дорученням вручає державному службовцю службове посвідчення. Церемонія складання Присяги державним службовцем завершується виконанням Державного Гімну України.

 

Розділ II.

Морально-етичні принципи професійної діяльності

Стаття 4. Служіння Українському народові

4.1. Державний службовець органів ДВС зобов’язаний служити Українському народові, демонструючи етичну поведінку, усвідомлюючи, що державна служба передбачає:

  • відданість Українському народу, зобов’язання діяти в інтересах держави та відстоювати національні інтереси, утверджуючи базові суспільні цінності;
  • свідоме підпорядкування власних інтересів суспільним вимогам та інтересам і державним пріоритетам;
  • професійне, сумлінне виконання службових обов’язків згідно з Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами.  

4.2. Державний службовець органів ДВС повинен усвідомлювати, що державна посада є виявом довіри народу. Проходження державної служби в органах ДВС несумісне з корумпованістю і хабарництвом.

 

Стаття 5. Патріотизм

5.1. Державний службовець органів ДВС повинен шанувати державні символи — Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України, вільно володіти українською мовою.

5.2. Державний службовець органів ДВС має наслідувати духовні та моральні цінності, сформовані багатовіковою історією Українського народу: мудрість, мужність, порядність.

 

Стаття 6. Справедливість

Державний службовець органів ДВС повинен постійно вдосконалювати організацію своєї роботи на засадах справедливості. Своїми вчинками, діями, поведінкою зміцнювати віру громадян у законність дій та рішень органів ДВС, сприяти добровільному дотриманню ними вимог законодавства, що регулює порядок примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

 

Стаття 7. Законність

7.1. Державний службовець органів ДВС зобов’язаний дотримуватися Конституції України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи ДВС функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

7.2. Державний службовець органів ДВС не повинен допускати впливу на виконання своїх службових обов’язків особистих (приватних) інтересів, інтересів членів своєї сім’ї або інших осіб, якщо ці інтереси не співпадають із завданнями органів ДВС та(або) суперечать їм.

 

Стаття 8. Нейтральність та неупередженість

8.1. Державний службовець органів ДВС має виконувати свої посадові обов’язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян.

8.2. Державні службовці органів ДВС, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов’язків і в позаробочий час, щоб не підривати віру громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов’язків.

8.3. Державний службовець органів ДВС, з урахуванням конституційних прав, може брати участь у громадській діяльності лише в позаробочий час, не підриваючи віру громадськості в неупереджене виконання ним своїх службових обов’язків.

8.4. Під час виконання службових обов’язків державний службовець органів ДВС зобов’язаний будувати свої відносини з громадянами на основі довіри, поваги та неупереджено ставитися до різних політичних і релігійних переконань, уникати будь-яких дій, що порушують стандарти етичної поведінки.

8.5. Державний службовець органів ДВС повинен шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби.

8.6. Державний службовець органів ДВС має з належною повагою ставитись до прав, обов’язків та законних інтересів громадян, їх об’єднань, а також юридичних осіб, не повинен проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманість у висловлюваннях або іншим чином поводитися таким чином, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацію державного службовця.

8.7. Державний службовець органів ДВС має виявляти толерантність і повагу до різних релігійних організацій, шанування та дотримання народних звичаїв і національних традицій, установленого протоколу у відносинах з представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземців.

 

Стаття 9. Ефективність

9.1. Державний службовець органів ДВС повинен постійно працювати над удосконаленням свого професійного рівня.

9.2. Державний службовець органів ДВС повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням займаної посади, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.

9.3. Державний службовець органів ДВС повинен виконувати службові обов’язки, проявляючи ініціативу, творчість і принциповість, ефективно використовувати робочий час.

9.4. Державний службовець органів ДВС повинен використовувати ввірені йому службове майно, кошти та будь-які інші активи ефективно, за призначенням та заощадливе.

 

Стаття 10. Прозорість і відкритість

10.1. Державний службовець органів ДВС не повинен приховувати від громадян інформацію, яка згідно з нормативно-правовими актами може або повинна бути розповсюджена належним чином, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

10.2. Державний службовець органів ДВС повинен обґрунтовувати та роз’яснювати прийняті ним рішення.

 

Стаття 11. Корпоративність

11.1. Державний службовець органів ДВС повинен примножувати кращі традиції свого колективу, бути принциповим і вимогливим до себе, колег і громадян поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію осіб.

11.2. Державний службовець органів ДВС повинен відстоювати професійну честь і гідність як особисту, так і своїх колег, не допускати розголошення недостовірної інформації та упередженої критики на їх адресу.

11.3. Державний службовець органів ДВС зобов’язаний мати охайний діловий зовнішній вигляд.

 

Стаття 12. Етичні правила поведінки керівника органів державної виконавчої служби

12.1. Керівник органів ДВС зобов’язаний бути відданим етичним принципам і нормам професійної діяльності та демонструвати підлеглим і громадянам зразкову етичну поведінку.

12.2. Керівник органів ДВС зобов’язаний здійснювати добір працівників до органів ДВС, враховуючи їх моральні, професійні та ділові якості.

12.3. Керівник органів ДВС повинен бути справедливим в оцінці роботи підлеглих, застосовуючи відповідне моральне і матеріальне стимулювання працівника, у тому числі просування по службі.

 

Стаття 13. Порядок використання та зберігання службових посвідчень

13.1. Посвідчення видаються державним службовцям органів ДВС при призначенні на посаду та при просуванні по службі. За отримане посвідчення державний службовець органів ДВС розписується в журналі реєстрації посвідчень.

13.2. При отриманні нового посвідчення державний службовець органів ДВС зобов’язаний повернути раніше видане посвідчення до відділу кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції у Запорізькій області.

13.3. Власник посвідчення зобов’язаний забезпечити зберігання та використання посвідчення таким чином, щоб унеможливити його втрату, псування або доступ до нього сторонніх осіб.

13.4. Передавати посвідчення іншій особі, залишати в заставу, використовувати в особистих цілях заборонено.

13.5. У разі втрати посвідчення його власнику зобов’язаний негайно повідомити органи внутрішніх справ за місцем втрати, письмово повідомити керівника органів ДВС.

13.6. При звільненні з роботи або переведенні на іншу посаду державний службовець органів ДВС зобов’язаний здати посвідчення до відділу кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції у Запорізькій області. На обхідному листі при поверненні посвідчення відділом кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції у Запорізькій області ставиться відмітка про його повернення.

 

Стаття 14. Порядок видачі, обліку та носіння форменого одягу

14.1. Правом на отримання форменого одягу користуються державні службовці регіонального та територіальних органів ДВС:

  • заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу державної виконавчої служби, його заступник, головні спеціалісти, провідні спеціалісти, спеціалісти І категорії відділу ДВС Головного управління юстиції у Запорізькій області;
  • начальник підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Запорізькій області, його заступник, головний державний виконавець, старші державні виконавці, державні виконавці, головний спеціаліст, спеціаліст ІІ категорії підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Запорізькій області:
  • начальники відділів ДВС районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці, головні спеціалісти, спеціалісти І та ІІ категорій.

14.2. Забезпечення форменим одягом здійснюється за планом забезпечення, який складається відділом планування, фінансування, звітності та контролю Головного управління юстиції у Запорізькій області, на основі розрахунків, виходячи з установлених норм та штатної чисельності.

14.3. Строки носіння форменого одягу обчислюються з дня його фактичної видачі державному службовцю органів ДВС.

14.4. У разі втрати чи псування форменого одягу при виконанні службових обов’язків, а також при виявленні прихованих дефектів заміна предметів здійснюється безкоштовно на підставі акта чи висновку за матеріалами службового розслідування. Акт, висновок та матеріали службового розслідування надаються до відділу планування, фінансування, звітності та контролю Головного управління юстиції у Запорізькій області.

14.5. Видача форменого одягу державному службовцю органів ДВС оформлюється відповідною накладною, один примірник якої залишається у державного службовця, який отримує формений одяг.

14.6. Державний службовець органів ДВС зобов’язані містити формений одяг в справному стані, стежити за тим, щоб формений одяг завжди був охайним, чистим, напрасованим.

14.7. Державний службовець органів ДВС зобов’язані носити формений одяг при виконанні службових обов’язків в наступних випадках:

  • при проведені виконавчих дій по примусовому виконанню рішень судів та інших органів (посадових осіб);
  • при проведенні особистого прийому громадян;
  • при проведенні спільних нарад з іншими органами виконавчої влади, посадовими особами;
  • при присутності на нарадах, засіданнях, зборах у регіональному та територіальних органах ДВС;
  • при проведені «Днів ознайомлення із службою»;
  • при проведенні колегій;
  • при проведенні перевірок діяльності територіальних органів ДВС;
  • при прийнятті участи у судових засіданнях;
  • • при проходженні стажування у регіональному органі ДВС (для державних ужбовців органів ДВС, які призначені на відповідні посади та отримали формений одяг);
  • при проходженні стажування при Департаменті державної виконавчої служби;
  • при наданні піврічних та річних звітів (для начальників територіальних органів ДВС);
  • при проведенні нагороджень працівників регіонального та територіальних органів ДВС.

14.8. Начальники регіонального та територіальних органів ДВС мають право своїми наказами встановлювати інші випадки, коли державні службовці органів ДВС повинні бути у форменому одягу.

14.9. До моменту отримання форменого одягу державний службовець органів ДВС повинен виконувати свої посадові обов’язки у корпоративному стилі одягу кольору органів ДВС:

  • для чоловіків — штани прямого силуету чорного кольору та сорочка білого кольору;
  • для жінок — спідниця прямого силуету або штани прямого силуету чорного кольору та сорочка білого кольору.

 

Стаття 15. Вимоги до робочого місця працівника органу державної виконавчої служби.

15.1. Приміщення органу ДВС має бути облаштовано відповідно до сучасних вимог, максимально раціонально та зручно, що забезпечить ефективну і продуктивну працю персоналу. У правильно організованому, оптимізованому робочому середовищі кожен елемент має виконувати своє функціональне призначення, слугуючи тим самим підвищенню продуктивності роботи його працівників.

15.2. Кожне робоче місця працівника органу ДВС (зона трудової діяльності працівника, облдаднане необхідними засобами для виконання посадових обов’язків) передбачає проведення системи заходів по організації робочого місця (раціонального планування приміщень та обладнання робочих місць необхідними засобами та пристроями).

15.3. Організація робочих місць передбачає умеблювання приміщення, обладнання комп’ютерною та організаційною технікою, а також забезпечення працівників необхідними нормативно-інструктивними і довідковими матеріалами.

15.4. Робоче місце, повинно бети організоване відповідно до санітарно-гігієнічних норм і правил. Приміщення повинно бути світлим, чистим, достатньо просторим.

15.5. Організація комп’ютерних робочих місць потребує дотримання додаткових вимог, що регулюються «Методичними рекомендаціями з організації гігієнічних та ергономічних умов організації робочих місць», Шведським стандартом MPR- II та Міжнародним стандартом ISO 9241, відповідність яким сприятиме збереженню здоров’ю та працездатності.

15.6. Робоче місце працівника органу ДВС повинно містить тільки обладнання, техніку та документи, які використовуються для виконання службових обов’язків. Не рекомендується зберігати на робочому місці особисті речи, не пов’язані із службовою діяльністю працівника (фотографії, художню літературу, кошти, взуття, ін.).

 

Розділ III.

Обмеження щодо використання службового становища

Стаття 16. Обмеження щодо використання повноважень

16.1. Державний службовець органів ДВС не має права сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

16.2. Державний службовець органів ДВС не має права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб при вирішенні справ у органах ДВС, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності).

 

Стаття 17. Використання інформації про діяьність органів державної виконавчої служби

17.1. Державний службовець органів ДВС зобов’язаний дотримуватися комерційної та службової таємниці.

17.2. Державний службовець органів ДВС повинен неухильно виконувати встановлені законодавством вимоги щодо використання інформації, отриманої під час виконання ним службових обов’язків.

17.3. Державному службовцю органів ДВС забороняється розголошувати довірену йому інформацію з обмеженим доступом, установлену Законами України «Про інформацію» та, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій.

17.4. Державний службовець органів ДВС не повинен розголошувати інформацію з обмеженим доступом, яка була отримана ним при виконанні своїх службових обов’язків. Порушення правил використання інформації з обмеженим доступом тягне за собою відповідальність згідно із законодавством України.

17.5. Державний службовець органів ДВС не має права розповсюджувати інформацію про особисте та сімейне життя, домашню адресу та телефони співробітників або про інших державних службовців без дозволу останніх, крім випадків, передбачених Конституцією України.

 

Стаття 18. Одержання доручень, що суперечать нормам чинного законодавства

18.1. Доручення, надане керівником органів ДВС, повинно бути законним, чітким зрозумілим. Його виконання необхідно здійснювати точно і в установлений строк.

18.2. Державний службовець органів ДВС, дотримуючись норм чинного законодавства, самостійно визначає правомірність доручень, наданих керівництвом органів ДВС, та можливу шкоду, що буде завдано інтересам суспільства, людині, державі у випадку виконання доручення, яке не є правомірним.

18.3. Державний службовець органів ДВС повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення (письмового чи усного), яке суперечить чинному законодавству, державний службовець органів ДВС зобов’язаний невідкладно в письмовій формі повідомити про це керівнику, який дав доручення, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу органів ДВС.

18.4. У випадку виконання неправомірного доручення, державний службовець органів ДВС та керівник, який надав це доручення, несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства.

 

Стаття 19. Гарантії захисту прав державного службовця органів ДВС

19.1. Державний службовець органів ДВС має право на:

  • належні, безпечні і здорові умови праці;
  • своєчасне одержання винагороди за працю;
  • захист від незаконного звільнення;
  • соціальний захист;
  • захист від необ’єктивного оцінювання результатів його роботи;
  • захист від незаконного тиску з метою прийняття рішень, які суперечать нормам чинного законодавства України.

Таке право гарантується чинним законодавством України.

19.2. Керівник органів ДВС, який використовує владу для примусу підлеглих до політичних дій, надає перевагу окремим працівникам, громадянам, притягується до відповідальності згідно з чинним законодавством.

 

Розділ IV.

Конфлікт інтересів

Стаття 20. Визначення конфлікту інтересів

Конфлікт інтересів — будь-який вид стосунків, який не відповідає інтересам держави або може перешкоджати об’єктивному виконанню обов’язків державним службовцем органів ДВС.

 

Стаття 21. Запобігання конфлікту інтересів

21.1. Державний службовець органів ДВС повинен виконувати обов’язки, передбачені законами України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, та не допускати корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, визначених Закон України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією» (далі — Закон України «Про боротьбу з корупцією»).

21.2. Державний службовець органів ДВС повинен на вимогу заявляти про наявність чи відсутність у нього конфлікту інтересів.

21.3. Конфлікт інтересів випливає із ситуації, коли державний службовець органів ДВС має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків.

21.4. Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду.

21.5. Державний службовець органів ДВС не має права займатися забороненою законодавством діяльністю, а також повинен відмовитися від здійснення іншої, не забороненої чинним законодавством діяльності, якщо вона може призвести до конфлікту інтересів.

 

Стаття 22. Недопущення проявів корупції

22.1. Державний службовець органів ДВС повинен суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією», уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відмітає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інформує свого керівника або державний орган вищого рівня.

22.2 Державний службовець органів ДВС відповідно до Законів України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією» не має права:

  • сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
  • займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
  • входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, що провадять підприємницьку діяльність;
  • відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;
  • відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів;
  • вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов’язків;
  • сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у проведенні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг;
  • неправомірно втручатися, використовуючи своє службове становище, у діяльність інших органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;
  • бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або органів державної влади, підприємств, установ і організацій, діяльність яких контролює;
  • надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

22.3. Державний службовець органів ДВС зобов’язаний декларувати свої доходи та доходи своєї сім’ї в порядку та у строки, визначені законодавством України; ретельно виконувати свої громадянські обов’язки, у тому числі фінансові зобов’язання в порядку і розмірах, установлених законом.

22.4. Державний службовець органів ДВС зобов’язаний утримуватися від виконання іншої дозволеної законом роботи, якщо вона заважає йому належним чином виконувати свої повноваження або якій він повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу.

22.5. Державний службовець органів ДВС не може брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів державної влади.

 

Розділ V.

Протидія одержанню винагороди (подарунків)

Стаття 23. Поняття винагороди (подарунку)

Винагорода (подарунок) — матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, а також вартість незаконно одержаних послуг, отриманих від громадян у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків.

Стаття 24. Заборона надання отримання винагород (подарунків)

24.1. Державний службовець органів ДВС при виконанні службових обов’язків не має права:

  • просити або примушувати будь-яких осіб надавати винагороду (подарунки) собі або іншим особам;
  • приймати прямо чи опосередковано винагороду (подарунки) за прийняття рішень, виконання дій, що входять до його повноважень, чи бездіяльність на свою користь чи інших осіб;
  • надавати прямо чи опосередковано винагороди (подарунки) іншим особам, включаючи своїх керівників, за виконання останніми будь-яких дій або невиконання певних дій (бездіяльність) на свою користь чи інших осіб.

24.2. Винагорода (подарунок) визнається наданою безпосередньо, якщо винагороду (подарунок) держали особи, які є близькими родичами, інші особи, за умови, що державний службовець органів про це знав та був зацікавлений в її отриманні.

 

Розділ VI.

Громадський контроль за дотриманням кодексу

Стаття 25. Подання та розгляд звернень громадян, громадських організацій про порушення норм Кодексу

25.1. Громадяни мають право подавати до органів ДВС в установленому законодавством порядку звернення про порушення державним службовцем органів ДВС етичних норм поведінки. Результати розгляду звернення органи ДВС доводять до відома громадян, які вносили ці звернення.

25.2. Органи ДВС узагальнюють та аналізують звернення про порушення державними службовцями органів ДВС етичних норм поведінки та періодично інформують громадськість про результати їх розгляду.

 

Розділ VII.

Внутрішній контроль за дотриманням норм кодексу

Стаття 26. Попередження порушень норм Кодексу

Керівники органів ДВС зобов’язані запобігати проявам неетичної поведінки підлеглих державних службовців органів ДВС шляхом організації системної роботи з розвитку професійної етики персоналу, насамперед навчання, інформаційно-просвітницької підтримки та контролю за дотриманням державними службовцями органів ДВС норм Кодексу.

 

Розділ VIII.

Відповідальність за недотриманням норм кодексу

27.1. Порушення норм цього Кодексу державним службовцем органів ДВС є підставою для застосування до них дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України, а також Законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією».

27.2. Державний службовець органів ДВС, який здійснює керівництво іншими державними службовцями або контролює їх роботу, зобов’язаний вживати заходів щодо дотримання ними Кодексу відповідно до законодавства та в межах повноважень. Повинен пропонувати керівнику вищого рівня застосовувати відповідні дисциплінарні заходи за їх порушення.

   

 

Нормативні документи про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад

Питання на конкурс

 

Посадові інструкції

Типові посадові інструкції (для міста Запоріжжя)

 
     
 ЗАТВЕРДЖЕНО

Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області

____________ В. Г. Горлов

«__» ________ 200___ року

Посадова інструкція

заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника ___________ відділу державної виконавчої служби

1. Загальні положення

1.1. Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник ___________ відділу державної виконавчої служби (далі — начальник Відділу) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада начальника Відділу, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг державного службовця.

1.3. Начальник Відділу безпосередньо підпорядковується заступнику начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальнику відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області та начальнику Запорізького міського управління юстиції.

1.4. У своїй діяльності начальник Відділу керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, наказами начальника Запорізького міського управління юстиції в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03.2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Начальник Відділу повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду начальника Відділу призначається особа, яка постійно проживає на території України не менше п’яти років, має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра та стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста (головного державного виконавця або старшого державного виконавця) чи в інших сферах управління не менше 3 років.

 

2. Завдання та обов’язки начальника Відділу

Начальник Відділу:

2.1. здійснює керівництво діяльністю Відділу, організовує його роботу, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Відділ завдань;

2.2. уносить подання щодо призначення на посади та звільнення з посад державних виконавців та інших працівників Відділу;

2.3. уносить пропозиції щодо заохочення і притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців та інших працівників Відділу;  

2.4. забезпечує і контролює дотримання працівниками Відділу виконавської та трудової дисципліни;

2.5. розподіляє обов’язки між працівниками Відділу та розробляє їх посадові інструкції;

2.6. організовує підвищення кваліфікації працівників Відділу;  

2.7. організовує та контролює ведення діловодства у Відділі;

2.8. у встановленому порядку координує роботу Відділу з іншими підрозділами управління юстиції, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими органами і установами;

2.9. розглядає звернення громадян та організовує перевірку викладених у них фактів;

2.10. проводить особистий прийом громадян;

2.11. виконує рішення і здійснює інші дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»;

2.12. розглядає скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців;

2.13. виконує інші функції відповідно до покладених на Відділ завдань.

 

3. Права начальника Відділу

Начальник Відділу має право:

3.1. Представляти відділ у органах державної влади та місцевого самоврядування з питань, що стосуються його повноважень.

3.2. У процесі виконання покладених на структурний підрозділ завдань, у межах наданих повноважень, забезпечувати ділове листування та одержувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян інформацію, необхідну для виконання своїх завдань та функцій.

3.3. Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи відділу з питань, що стосуються його повноважень.

3.4. Має інші права, що визначені законодавством з питань проходження державної служби та організації роботи органів державної виконавчої служби.

3.5. Здійснювати інші повноваження, передбачені Законами України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу» та іншими нормативно-правовими актами.

 

4. Відповідальність начальника Відділу

4.1. Начальник відділу несе відповідальність у межах, визначених чинним законодавством України, за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія начальника Відділу

Начальник відділу взаємодіє з іншими відділами державної виконавчої служби та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями з питань, що належать до його компетенції.

Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу державної виконавчої служби _________________
(підпис) (ініціали, прізвище)
 

«____»________________200_ р.

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:
_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________200_ р.

  Тіпові посадові інструкції затверджені наказом Головного управління юстиції у Запорізькій області від 09.06.2009 № 555/07.
(Додаток № 1).
 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальник Запорізького міського управління юстиції

_______ Л. Є. Кожемякіна

«__» ________ 200___ року

Посадова інструкція

заступника начальника ___________ відділу державної виконавчої служби 
 Запорізького міського управління юстиції

1. Загальні положення

1.1. Заступник начальника ___________ відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі — заступник начальника Відділу) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада заступника начальника Відділу, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг державного службовця.

1.3. Заступник начальника Відділу безпосередньо підпорядковується заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби.

1.4. У своїй діяльності заступник начальника Відділу керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, розпорядженнями заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби, наказами начальника Запорізького міського управління юстиції в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Заступник начальника Відділу повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду заступника начальника Відділу призначається особа, яка постійно проживає на території України не менше п’яти років, має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра та стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста (головного державного виконавця або старшого державного виконавця) чи в інших сферах управління не менше 3 років.

1.6. Заступник начальника Відділу заміщує заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки заступника начальника відділу

2.1. Заступник начальника відділу діє в межах повноважень визначених законодавством.

2.2. Організовує роботу відділу у межах делегованих начальником відділу повноважень, виконує обов’язки в разі його відсутності.

2.3. Забезпечує виконання покладених на відділ завдань щодо участі у реалізації державної політики з питань діяльності органів державної виконавчої служби.

2.4. Розробляє поточні та бере участь у підготовці перспективних планів відділу, надає необхідну методичну допомогу співробітникам у виконанні завдань, доручень.

2.5. Узагальнює у межах наданої компетенції практику застосування законодавства та хід реалізації державної політики з питань діяльності органів державної виконавчої служби.

2.6. Вносить пропозиції, розробляє комплекс заходів, які стосуються відповідного напряму роботи, контролює організацію їх виконання.

2.7. Бере участь в організації та проведенні нарад, семінарів, конференцій з питань віднесених до повноважень відділу.

2.8. Готує проекти рішень за напрямами діяльності відділу.

2.9. Організовує та контролює своєчасний та якісний розгляд працівниками відділу доручень та звернень від органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій, громадян з напряму діяльності відділу, а також готує проекти відповідних рішень з питань, що належать до його компетенції.

2.10. Вживає заходів щодо вдосконалення організації роботи, завдань та функцій відділу.

 

3. Права заступника начальника відділу

Заступник начальника Відділу має право:

3.1. За дорученням представляти відділ у органах державної влади та місцевого самоврядування з питань, що стосуються його повноважень.

3.2. У процесі виконання покладених на структурний підрозділ завдань, у межах наданих повноважень, забезпечувати ділове листування та одержувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян інформацію, необхідну для виконання своїх завдань та функцій.

3.3. Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи відділу з питань, що стосуються його повноважень.

3.4. Має інші права, що визначені законодавством з питань проходження державної служби та організації роботи органів державної виконавчої служби.

 

4. Відповідальність заступника начальника відділу

4.1. Заступник начальника Відділу несе відповідальність у межах, визначених чинним законодавством України, за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія заступника начальника відділу

5.1.Заступник начальника Відділу взаємодіє з іншими відділами державної виконавчої служби та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями з питань, що належать до його компетенції.

5.2. Заступник начальника Відділу одержує матеріали для роботи від заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.

5.3.Заступник начальника Відділу представляє підготовлені матеріали заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби у встановлені законодавством терміни.

5.4 Заступник начальника Відділу готує документи індивідуально, або спільно з іншими спеціалістами у відповідності до рішення заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.

Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби _________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________200_ р.

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:
_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________200_ р.

   
 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальник Запорізького міського управління юстиції

_______ Л. Є. Кожемякіна

«__» ________ 200___ року

Посадова інструкція

головного державного виконавця ___________ відділу державної виконавчої служби
Запорізького міського управління юстиції

1. Загальні положення

1.1. Головний державний виконавець ___________ відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі — головний державний виконавець ) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада головного державного виконавця , відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг державного службовця.

1.3. Головний державний виконавець безпосередньо підпорядковується заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби.

1.4. У своїй діяльності головний державний виконавець керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, розпорядженнями заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби, наказами начальника Запорізького міського управління юстиції в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Головний державний виконавець повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду головного державного виконавця призначається особа, яка має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста (старшого державного виконавця або державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 3 років.

1.6. Головний державний виконавець заміщує заступника начальника Відділу (або головного державного виконавця, старшого державного виконавця) на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки головного державного виконавця

2.1. Головний державний виконавець повинен дотримуватися етики поведінки державного службовця, зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи підвищувати професійну кваліфікацію, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

2.2. Головний державний виконавець відповідно до покладених на нього завдань:

  • здійснює примусове виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), виконання яких відповідно до законів України покладено на державну виконавчу службу;
  • (зазначаються інші повноваження відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» та згідно з внутрішнім розподілом у відділі);
  • розглядає пропозиції, заяви, скарги громадян, надає роз’яснення та рекомендації з питань, що належать до компетенції відділу;
  • безпосередньо виконує покладену на нього роботу згідно з Положенням про відділ та планом роботи відділу, а також іншу роботу за дорученням начальника відділу.

 

3. Права головного державного виконавця

3.1. Головний державний виконавець має право:

  • на здорові, безпечні та належні умови праці;
  • одержувати в установленому порядку від державних органів, підприємств, установ і організацій, посадових осіб дані, інші документи та матеріали, необхідні для виконання своїх завдань та функцій;
  • вносити пропозиції з питань удосконалення роботи, завдань та функцій відділу;
  • брати участь у нарадах, семінарах та інших заходах з питань, що належать до компетенції відділу;
  • користуватися іншими правами, передбаченими законодавством.

3.2. Головний державний виконавець має право на заохочення та просування по службі на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про державну службу».

 

4. Відповідальність головного державного виконавця

4.1. Головний державний виконавець несе відповідальність за: невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія головного державного виконавця

5.1. Головний державний виконавець одержує матеріали для роботи від заступника начальника Запорізького міського управління — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.

5.2. Головний державний виконавець представляє підготовлені матеріали заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби у встановлені законодавством терміни.

5.3. Головний державний виконавець готує документи індивідуально, або спільно з іншими спеціалістами у відповідності до рішення заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.

Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби _________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________200_ р.

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:
_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________200_ р.  

   
 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальник Запорізького міського управління юстиції

_______ Л. Є. Кожемякіна

«__» ________ 200___ року

Посадова інструкція

старшого державного виконавця ___________ відділу державної виконавчої служби
Запорізького міського управління юстиції

1. Загальні положення

1.1. Старший державний виконавець ___________ відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі — старший державний виконавець) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада старшого державного виконавця, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг державного службовця.

1.3. Старший державний виконавець безпосередньо підпорядковується заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби.

1.4. У своїй діяльності старший державний виконавець керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, розпорядженнями заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби, наказами начальника Запорізького міського управління юстиції в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Старший державний виконавець повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду старшого державного виконавця призначається особа, яка має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра та стаж роботи за фахом на державній службі на посаді спеціаліста І або ІІ категорій (державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 2 років.

1.6. Старший державний виконавець заміщує старшого державного виконавця або державного виконавця на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки старшого державного виконавця

2.1. Старший державний виконавець повинен дотримуватися етики поведінки державного службовця, зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи підвищувати професійну кваліфікацію, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

2.2. Старший державний виконавець відповідно до покладених на нього завдань:

  • здійснює примусове виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), виконання яких відповідно до законів України покладено на державну виконавчу службу;
  • (зазначаються інші повноваження відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» та згідно з внутрішнім розподілом у відділі);
  • розглядає пропозиції, заяви, скарги громадян, надає роз’яснення та рекомендації з питань, що належать до компетенції відділу;
  • безпосередньо виконує покладену на нього роботу згідно з Положенням про відділ та планом роботи відділу, а також іншу роботу за дорученням начальника відділу.

     

3. Права старшого державного виконавця

3.1. Старший державний виконавець має право:

  • на здорові, безпечні та належні умови праці;
  • одержувати в установленому порядку від державних органів, підприємств, установ і організацій, посадових осіб дані, інші документи та матеріали, необхідні для виконання своїх завдань та функцій;
  • вносити пропозиції з питань удосконалення роботи, завдань та функцій відділу;
  • брати участь у нарадах, семінарах та інших заходах з питань, що належать до компетенції відділу;
  • користуватися іншими правами, передбаченими законодавством.

3.2. Старший державний виконавець має право на заохочення та просування по службі на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про державну службу».

 

4. Відповідальність старшого державного виконавця

4.1. Старший державний виконавець несе відповідальність за: невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія старшого державного виконавця

5.1. Старший державний виконавець одержує матеріали для роботи від заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.

5.2. Старший державний виконавець представляє підготовлені матеріали заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби у встановлені законодавством терміни.

5.3. Старший державний виконавець готує документи індивідуально, або спільно з іншими спеціалістами у відповідності до рішення заступника начальника Запорізького міського управління юстиції —  начальника _______ відділу державної виконавчої служби.
 

Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби _________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________200_ р.

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:
_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________200_ р.  

   
 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальник Запорізького міського управління юстиції

_______ Л. Є. Кожемякіна

«__» ________ 200___ року

Посадова інструкція

державного виконавця ___________ відділу державної виконавчої служби
Запорізького міського управління юстиції

1. Загальні положення

1.1. Державний виконавець ___________відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі — державний виконавець ) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада державного виконавця, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг державного службовця.

1.3. Державний виконавець безпосередньо підпорядковується заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби.

1.4. У своїй діяльності державний виконавець керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, розпорядженнями заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби, наказами начальника Запорізького міського управління юстиції в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Державний виконавець повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду державного виконавця призначається особа, яка має вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, бакалавра, без вимог до стажу роботи.

1.6. Державний виконавець заміщує державного виконавця на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки державного виконавця

2.1. Державний виконавець повинен дотримуватися етики поведінки державного службовця, зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи підвищувати професійну кваліфікацію, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

2.2. Державний виконавець відповідно до покладених на нього завдань:

  • здійснює примусове виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), виконання яких відповідно до законів України покладено на державну виконавчу службу;
  • (зазначаються інші повноваження відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» та згідно з внутрішнім розподілом у відділі);
  • розглядає пропозиції, заяви, скарги громадян, надає роз’яснення та рекомендації з питань, що належать до компетенції відділу;
  • безпосередньо виконує покладену на нього роботу згідно з Положенням про відділ та планом роботи відділу, а також іншу роботу за дорученням начальника відділу.

 

3. Права державного виконавця

3.1. Державний виконавець має право

  • на здорові, безпечні та належні умови праці;
  • одержувати в установленому порядку від державних органів, підприємств, установ і організацій, посадових осіб дані, інші документи та матеріали, необхідні для виконання своїх завдань та функцій;
  • вносити пропозиції з питань удосконалення роботи, завдань та функцій відділу;
  • брати участь у нарадах, семінарах та інших заходах з питань, що належать до компетенції відділу;
  • користуватися іншими правами, передбаченими законодавством.

3.2. Державний виконавець має право на заохочення та просування по службі на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про державну службу».

 

4. Відповідальність державного виконавця

4.1. Державний виконавець несе відповідальність за: невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія державного виконавця

5.1. Державний виконавець одержує матеріали для роботи від заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.

5.2. Державний виконавець представляє підготовлені матеріали заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби у встановлені законодавством терміни.

5.3 Державний виконавець готує документи індивідуально, або спільно з іншими спеціалістами у відповідності до рішення заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.
 

Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби _________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________200_ р.

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:
_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________200_ р.   

 

 

Типові посадові інструкції (для міст та районів Запорізької області)

 
ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області

_______ В. Г. Горлов

«__» ________ 200___ року

 

Посадова інструкція

заступника начальника

________________ міського (міськрайонного, районного)

управління юстиції Запорізької області —

начальника відділу державної виконавчої служби

 

1. Загальні положення

1.1. Заступник начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальник відділу державної виконавчої служби (далі — начальник Відділу) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада начальнику Відділу, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг державного службовця.

1.3. Начальник Відділу безпосередньо підпорядковується заступнику начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальнику відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області та начальнику міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області.

1.4. У своїй діяльності начальник Відділу керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, наказами начальника міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03.2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Начальник Відділу повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду начальника Відділу призначається особа, яка постійно проживає на території України не менше п’яти років, має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра та стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста (головного державного виконавця або старшого державного виконавця) чи в інших сферах управління не менше 3 років.

1.6. Начальник Відділу, за рішенням начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області, заміщує начальника міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки

начальника Відділу

Начальник Відділу:

2.1. здійснює керівництво діяльністю Відділу, організовує його роботу, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Відділ завдань;

2.2. уносить подання щодо призначення на посади та звільнення з посад державних виконавців та інших працівників Відділу;

2.3. уносить пропозиції щодо заохочення і притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців та інших працівників Відділу;

2.4. забезпечує і контролює дотримання працівниками Відділу виконавської та трудової дисципліни;

2.5. розподіляє обов’язки між працівниками Відділу та розробляє їх посадові інструкції;

2.6. організовує підвищення кваліфікації працівників Відділу;

2.7. організовує та контролює ведення діловодства у Відділі;

2.8. у встановленому порядку координує роботу Відділу з іншими підрозділами управління юстиції, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими органами і установами;

2.9. розглядає звернення громадян та організовує перевірку викладених у них фактів;

2.10. проводить особистий прийом громадян;

2.11. виконує рішення і здійснює інші дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»;

2.12. розглядає скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців;

2.13. виконує інші функції відповідно до покладених на Відділ завдань.

 

3. Права

начальника Відділу

Начальник Відділу має право:

3.1. Представляти відділ у органах державної влади та місцевого самоврядування з питань, що стосуються його повноважень.

3.2. У процесі виконання покладених на структурний підрозділ завдань, у межах наданих повноважень, забезпечувати ділове листування та одержувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян інформацію, необхідну для виконання своїх завдань та функцій.

3.3. Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи відділу з питань, що стосуються його повноважень.

3.4. Має інші права, що визначені законодавством з питань проходження державної служби та організації роботи органів державної виконавчої служби.

3.5. Здійснювати інші повноваження, передбачені Законами України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу» та іншими нормативно-правовими актами.

 

4. Відповідальність

начальника відділу

4.1. Начальник відділу несе відповідальність у межах, визначених чинним законодавством України, за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку

 

5. Взаємодія

начальника відділу

5.1. Начальник відділу взаємодіє з іншими відділами державної виконавчої служби та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями з питань, що належать до його компетенції.

 

Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________201_ р.

 

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________201_ р.

 

 

Тіпові посадові інструкції затверджені наказом Головного управління юстиції у Запорізькій області від 09.06.2009 № 555/07.
(Додаток № 1).

 

Посадові інструкції:


начальника відділу;

заступника начальника відділу;

головного державного виконавця;

старшого державного виконавця;

державного виконавця.


   

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальника _______ управління юстиції у Запорізькій області

______________ (П. І. Б.)

«__» ________ 200___ року

 

Посадова інструкція

заступника начальника відділу

державної виконавчої служби

_________________ міського (міськрайонного, районного)

управління юстиції Запорізької області

 

1. Загальні положення

1.1. Заступник начальника відділу державної виконавчої служби _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області (далі — заступник начальника Відділу) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада заступника начальнику Відділу, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг державного службовця.

1.3. Заступник начальника Відділу безпосередньо підпорядковується заступнику начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальнику відділу державної виконавчої служби.

1.4. У своїй діяльності заступник начальника Відділу керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, розпорядженнями заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби , наказами начальника __________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Заступник начальника Відділу повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду заступника начальника Відділу призначається особа, яка постійно проживає на території України не менше п’яти років, має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра та стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста (головного державного виконавця або старшого державного виконавця) чи в інших сферах управління не менше 3 років.

1.6. Заступник начальника Відділу заміщує заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки

заступника начальника Відділу

2.1. Заступник начальника відділу діє в межах повноважень визначених законодавством.

2.2. Організовує роботу відділу у межах делегованих начальником відділу повноважень, виконує обов’язки в разі його відсутності.

2.3. Забезпечує виконання покладених на відділ завдань щодо участі у реалізації державної політики з питань діяльності органів державної виконавчої служби.

2.4. Розробляє поточні та бере участь у підготовці перспективних планів відділу, надає необхідну методичну допомогу співробітникам у виконанні завдань, доручень.

2.5. Узагальнює у межах наданої компетенції практику застосування законодавства та хід реалізації державної політики з питань діяльності органів державної виконавчої служби.

2.6. Вносить пропозиції, розробляє комплекс заходів, які стосуються відповідного напряму роботи, контролює організацію їх виконання.

2.7. Бере участь в організації та проведенні нарад, семінарів, конференцій з питань віднесених до повноважень відділу.

2.8. Готує проекти рішень за напрямами діяльності відділу.

2.9. Організовує та контролює своєчасний та якісний розгляд працівниками відділу доручень та звернень від органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій, громадян з напряму діяльності відділу, а також готує проекти відповідних рішень з питань, що належать до його компетенції.

2.10. Вживає заходів щодо вдосконалення організації роботи, завдань та функцій відділу.

 

3. Права

заступника начальника Відділу

Заступник начальника Відділу має право:

3.1. За дорученням представляти відділ у органах державної влади та місцевого самоврядування з питань, що стосуються його повноважень.

3.2. У процесі виконання покладених на структурний підрозділ завдань, у межах наданих повноважень, забезпечувати ділове листування та одержувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян інформацію, необхідну для виконання своїх завдань та функцій.

3.3. Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи відділу з питань, що стосуються його повноважень.

3.4. Має інші права, що визначені законодавством з питань проходження державної служби та організації роботи органів державної виконавчої служби.

 

4. Відповідальність

заступника начальника Відділу

4.1. Заступник начальника Відділу несе відповідальність у межах, визначених чинним законодавством України, за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія

заступника начальника відділу

5.1.Заступник начальника Відділу взаємодіє з іншими відділами державної виконавчої служби та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями з питань, що належать до його компетенції.

5.2. Заступник начальника Відділу одержує матеріали для роботи від заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби.

5.3. Заступник начальника Відділу представляє підготовлені матеріали заступнику начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальнику відділу державної виконавчої служби, у встановлені законодавством терміни.

5.4. Заступник начальника Відділу готує документи індивідуально, або спільно з іншими спеціалістами у відповідності до рішення заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби.

 

Заступник начальника _______ управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________201_ р.

 

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________201_ р.

 

   

   

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальника _______ управління юстиції у Запорізькій області

______________ (П. І. Б.)

«__» ________ 200___ року

 

Посадова інструкція

головного державного виконавця

відділу державної виконавчої служби

________________ міського (міськрайонного, районного)

управління юстиції Запорізької області

 

1. Загальні положення

1.1. Головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області (далі — головний державний виконавець ) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада головного державного виконавця, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг державного службовця.

1.3. Головний державний виконавець безпосередньо підпорядковується заступнику начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальнику відділу державної виконавчої служби.

1.4. У своїй діяльності головний державний виконавець керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, розпорядженнями заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби, наказами начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Головний державний виконавець повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду головного державного виконавця призначається особа, яка має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста (старшого державного виконавця або державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 3 років.

1.6. Головний державний виконавець заміщує заступника начальника Відділу (або головного державного виконавця, старшого державного виконавця) на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки

головного державного виконавця 
 

2.1. Головний державний виконавець повинен дотримуватися етики поведінки державного службовця, зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи підвищувати професійну кваліфікацію, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

2.2. Головний державний виконавець відповідно до покладених на нього завдань:

  • здійснює примусове виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), виконання яких відповідно до законів України покладено на державну виконавчу службу;
  • (зазначаються інші повноваження відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» та згідно з внутрішнім розподілом у відділі);
  • розглядає пропозиції, заяви, скарги громадян, надає роз’яснення та рекомендації з питань, що належать до компетенції відділу;
  • безпосередньо виконує покладену на нього роботу згідно з Положенням про відділ та планом роботи відділу, а також іншу роботу за дорученням начальника відділу.

 

3. Права

головного державного виконавця

3.1. Головний державний виконавець має право:

  • на здорові, безпечні та належні умови праці;
  • одержувати в установленому порядку від державних органів, підприємств, установ і організацій, посадових осіб дані, інші документи та матеріали, необхідні для виконання своїх завдань та функцій;
  • вносити пропозиції з питань удосконалення роботи, завдань та функцій відділу;
  • брати участь у нарадах, семінарах та інших заходах з питань, що належать до компетенції відділу;
  • користуватися іншими правами, передбаченими законодавством.

3.2. Головний державний виконавець має право на заохочення та просування по службі на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про державну службу».

 

4. Відповідальність

головного державного виконавця

4.1. Головний державний виконавець несе відповідальність за: невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія

головного державного виконавця

5.1. Головний державний виконавець одержує матеріали для роботи від заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби.

5.2. Головний державний виконавець представляє підготовлені матеріали заступнику начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальнику відділу державної виконавчої служби у встановлені законодавством терміни.

5.3. Головний державний виконавець готує документи індивідуально, або спільно з іншими спеціалістами у відповідності до рішення заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби. 

 

Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________201_ р.

 

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________201_ р.

 

   

   

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальника _______ управління юстиції у Запорізькій області

______________ (П. І. Б.)

«__» ________ 200___ року

 

Посадова інструкція

старшого державного виконавця

відділу державної виконавчої служби

_________________ міського (міськрайонного, районного)

управління юстиції Запорізької області

 

1. Загальні положення

1.1. Старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області (далі — старший державний виконавець ) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада старшого державного виконавця , відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг державного службовця.

1.3. Старший державний виконавець безпосередньо підпорядковується заступнику начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальнику відділу державної виконавчої служби.

1.4. У своїй діяльності старший державний виконавець керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, розпорядженнями заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби, наказами начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Старший державний виконавець повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду старшого державного виконавця призначається особа, яка має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра та стаж роботи за фахом на державній службі на посаді спеціаліста І або ІІ категорій (державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 2 років.

1.6. Старший державний виконавець заміщує старшого державного виконавця державного виконавця або державного виконавця на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки

старшого державного виконавця

2.1. Старший державний виконавець повинен дотримуватися етики поведінки державного службовця, зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи підвищувати професійну кваліфікацію, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

2.2. Старший державний виконавець відповідно до покладених на нього завдань:

  • здійснює примусове виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), виконання яких відповідно до законів України покладено на державну виконавчу службу;
  • (зазначаються інші повноваження відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» та згідно з внутрішнім розподілом у відділі);
  • розглядає пропозиції, заяви, скарги громадян, надає роз’яснення та рекомендації з питань, що належать до компетенції відділу;
  • безпосередньо виконує покладену на нього роботу згідно з Положенням про відділ та планом роботи відділу, а також іншу роботу за дорученням начальника відділу.

 

3. Права

старшого державного виконавця

3.1. Старший державний виконавець має право:

  • на здорові, безпечні та належні умови праці;
  • одержувати в установленому порядку від державних органів, підприємств, установ і організацій, посадових осіб дані, інші документи та матеріали, необхідні для виконання своїх завдань та функцій;
  • вносити пропозиції з питань удосконалення роботи, завдань та функцій відділу;
  • брати участь у нарадах, семінарах та інших заходах з питань, що належать до компетенції відділу;
  • користуватися іншими правами, передбаченими законодавством.

3.2. Старший державний виконавець має право на заохочення та просування по службі на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про державну службу».

 

4. Відповідальність

старшого державного виконавця

4.1. Старший державний виконавець несе відповідальність за: невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія

старшого державного виконавця

5.1. Старший державний виконавець одержує матеріали для роботи від заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби.

5.2. Старший державний виконавець представляє підготовлені матеріали заступнику начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальнику відділу державної виконавчої служби у встановлені законодавством терміни.

5.3. Старший державний виконавець готує документи індивідуально, або спільно з іншими спеціалістами у відповідності до рішення заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби.

 

Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________201_ р.

 

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________201_ р.

 

   

   

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальника _______ управління юстиції у Запорізькій області

______________ (П. І. Б.)

«__» ________ 200___ року

 

Посадова інструкція

державного виконавця

відділу державної виконавчої служби

_________________ міського (міськрайонного, районного)

управління юстиції Запорізької області

 

1. Загальні положення

1.1. Державний виконавець відділу державної виконавчої служби _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області (далі — державний виконавець ) є державним службовцем, призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у Запорізькій області за поданням заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби. Призначення на посаду здійснюється на конкурсній основі, шляхом стажування, з кадрового резерву відповідно до Закону України «Про державну службу» або у відповідності до інших норм чинного законодавства України.

1.2. Посада державного виконавця , відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 червня 1998 р. № 461-р відноситься до VІІ категорії посад державних службовців.

Особі, яка обіймає зазначену посаду, згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу», може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг державного службовця.

1.3. Державний виконавець безпосередньо підпорядковується заступнику начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальнику відділу державної виконавчої служби.

1.4. У своїй діяльності державний виконавець керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями колегії та наказами Міністерства юстиції України, рішеннями колегії та наказами Головного управління юстиції у Запорізькій області, розпорядженнями заступника начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальника відділу державної виконавчої служби, розпорядженнями заступника начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області — начальника відділу державної виконавчої служби, наказами начальника _________________ міського (міськрайонного, районного) управління юстиції Запорізької області в межах їх повноважень та Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007 року за № 180/13447 (із змінами).

Державний виконавець повинен знати:

Конституцію України; кодекси України, закони України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про боротьбу з корупцією» та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп’ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

1.5. На посаду державного виконавця призначається особа, яка має вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, бакалавра, без вимог до стажу роботи.

1.6. Державний виконавець заміщує державного виконавця на час його відсутності у зв’язку з відпусткою, хворобою та з інших обставин.

 

2. Завдання та обов’язки

державного виконавця

2.1. Державний виконавець повинен дотримуватися етики поведінки державного службовця, зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи підвищувати професійну кваліфікацію, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

2.2. Державний виконавець відповідно до покладених на нього завдань:

  • здійснює примусове виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), виконання яких відповідно до законів України покладено на державну виконавчу службу;
  • (зазначаються інші повноваження відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» та згідно з внутрішнім розподілом у відділі);
  • розглядає пропозиції, заяви, скарги громадян, надає роз’яснення та рекомендації з питань, що належать до компетенції відділу;
  • безпосередньо виконує покладену на нього роботу згідно з Положенням про відділ та планом роботи відділу, а також іншу роботу за дорученням начальника відділу.

 

3. Права

державного виконавця

3.1. Державний виконавець має право

  • на здорові, безпечні та належні умови праці;
  • одержувати в установленому порядку від державних органів, підприємств, установ і організацій, посадових осіб дані, інші документи та матеріали, необхідні для виконання своїх завдань та функцій;
  • вносити пропозиції з питань удосконалення роботи, завдань та функцій відділу;
  • брати участь у нарадах, семінарах та інших заходах з питань, що належать до компетенції відділу;
  • користуватися іншими правами, передбаченими законодавством.

3.2. Державний виконавець має право на заохочення та просування по службі на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про державну службу».

 

4. Відповідальність

державного виконавця

4.1.Державний виконавець несе відповідальність за: невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

 

5. Взаємодія

державного виконавця

5.1. Державний виконавець одержує матеріали для роботи від заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.

5.2. Державний виконавець представляє підготовлені матеріали заступнику начальника Запорізького міського управління юстиції — начальнику _______ відділу державної виконавчої служби у встановлені законодавством терміни.

5.3. Державний виконавець готує документи індивідуально, або спільно з іншими спеціалістами у відповідності до рішення заступника начальника Запорізького міського управління юстиції — начальника _______ відділу державної виконавчої служби.

 

Заступник начальника Запорізького міського управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище) 

«____»________________201_ р.

 

Ознайомлений,
І примірник посадової інструкції отримав:

_________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

«____»________________201_ р.

 

 

Схема підготовки та затвердження

 

 

Додаток 3
до наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області
 

Схема

підготовки та затвердження посадових інструкцій працівників апарату Головного управління юстиції у Запорізькій області та територіальних органів юстиції Запорізької області

Посади працівників Відповідальний за підготовку інструкції Затверджує посадову інструкцію
Апарат Головного управління юстиції у Запорізькій області
Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Начальник відділу Начальник відділу Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Заступник начальника відділу Начальник відділу Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Спеціалісти відділу Начальник відділу Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Завідувач сектору Завідувач сектору Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Спеціалісти сектору Завідувач сектору Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Начальник підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу державної виконавчої служби Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Заступник начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу державної виконавчої служби Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Державні виконавці підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Начальник підрозділу примусового виконання рішень Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Спеціалісти підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Начальник підрозділу примусового виконання рішень Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Територіальні органи юстиції Запорізької області
Заступник начальника міського, міськрайонного, районного управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу державної виконавчої служби Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Заступник начальника відділу державної виконавчої служби міського, міськрайонного, районного управління юстиції Заступник начальника міського, міськрайонного, районного управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби Начальник міського, міськрайонного, районного управління юстиції
Головний, старший, державний виконавець відділу державної виконавчої служби міського, міськрайонного, районного управління юстиції Заступник начальника міського, міськрайонного, районного управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби Начальник міського, міськрайонного, районного управління юстиції
Спеціалісти відділу державної виконавчої служби міського, міськрайонного, районного управління юстиції Заступник начальника міського, міськрайонного, районного управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби Начальник міського, міськрайонного, районного управління юстиції
Працівники відділу державної виконавчої служби міського, міськрайонного, районного управління юстиції Заступник начальника міського, міськрайонного, районного управління юстиції — начальник відділу державної виконавчої служби Начальник міського, міськрайонного, районного управління юстиції
Начальник Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу реєстрації актів цивільного стану Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Заступник начальника Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Начальник Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану   Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу реєстрації актів цивільного стану
Спеціалісти Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Начальник Запорізького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу реєстрації актів цивільного стану
Начальник Токмацького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу реєстрації актів цивільного стану Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Спеціалісти Токмацького міського відділу реєстрації актів цивільного стану  Начальник Токмацького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу реєстрації актів цивільного стану
Заступник начальника міського, міськрайонного, районного управління юстиції — начальник відділу реєстрації актів цивільного стану Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області — начальник відділу реєстрації актів цивільного стану Начальник Головного управління юстиції у Запорізькій області
Заступник начальника відділу реєстрації актів цивільного стану міського, міськрайонного, районного управління юстиції Заступник начальника міського, міськрайонного, районного управління юстиції — начальник відділу реєстрації актів цивільного стану Начальник міського, міськрайонного, районного управління юстиції
Спеціалісти відділу реєстрації актів цивільного стану міського, міськрайонного, районного управління юстиції Заступник начальника міського, міськрайонного, районного управління юстиції – начальник відділу реєстрації актів цивільного стану Начальник міського, міськрайонного, районного управління юстиції
Спеціалісти міського, міськрайонного, районного управління юстиції Начальник міського, міськрайонного, районного управління юстиції Начальник міського, міськрайонного, районного управління юстиції

Начальник відділу кадрової роботи та державної служби
П. І. Наливайко

 

Роз’яснення антикорупційних законів

Загальні засади

 
     
Як відомо, 11 червня 2009 року Верховна Рада України прийняла Закони України: 

Зазначені Закони докорінно змінюють загальнодержавний підхід до розуміння корупції та антикорупційних заходів, містять низку новел, правових інститутів, які невідомі вітчизняним правовим традиціям, а тому потребують додаткового пояснення.

У зв’язку з цим, Міністерство юстиції вирішило започаткувати серію публікацій щодо положень нових антикорупційних Законів, в яких буде роз’яснювати значення тих чи інших норм цих Законів, причини їх включення в національне законодавство, практику застосування аналогічних норм в інших державах. Публікації будуть присвячені більш детальному висвітленню зазначених положень Законів України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

При порівнянні Закону України «Про боротьбу з корупцією» 1995 року та Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» 2009 року одразу стає помітно, що вони суттєво відрізняються своєю ідеологією. Якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. Причому, дія елементів запобігання корупції починається ще на стадії добору публічних службовців, і супроводжує його не лише протягом перебування на ній, а і після звільнення зі служби.

Одним із основних механізмів запобігання корупції є запровадження добору висококваліфікованих кадрів на публічній службі, які б одночасно відповідали вимогам доброчесної поведінки.

З метою організації такого добору кадрів при працевлаштуванні на посади, пов’язані з виконанням функцій держави, кандидат зобов’язаний подати відомості про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та пройти спеціальну перевірку. Під час спеціальної перевірки перевірятиметься не лише достовірність поданої інформації про майновий стан, наявність у кандидата та близьких йому осіб корпоративних прав, про притягнення до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення, а і відомості про стан здоров’я кандидата, його освіту тощо.

Зі вступом на публічну службу діяльність службовця супроводжується низкою заходів, пов’язаних із забороною:

  • використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб;
  • займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;
  • входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;
  • відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію;
  • одержувати подарунки, крім особистих подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги;
  • працювати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким особам.
     

Також, для всіх публічних службовців під час перебування на посадах встановлюється обов’язок регулярно подавати відомості не лише про доходи, а і про витрати, що дозволить запобігти незаконному збагаченню цих осіб.

При цьому, всі зазначені обмеження щодо публічних службовців зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов’язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов’язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.

У разі порушення цих обмежень, особи, притягаються до кримінальної або адміністративної відповідальності та підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не передбачено законом. Крім того, відомості про цих осіб, заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Зазначені положення Закону набувають більшої ваги з огляду на те, що суб’єктами відповідальності за вчинення корупційних правопорушень з 1 січня 2010 року стануть не лише посадові особи, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, а і особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Це, зокрема стосується осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи).

З урахуванням того, що на сьогодні однією з причин поширення корупції в державі є толерантне ставлення громадян до цього ганебного явища, ще одним важливим механізмом запобігання корупції, що знайшов своє місце в Законі, є залучення громадськості до участі у запобіганні та протидії корупції та інформування населення щодо результатів реалізації державної антикорупційної політики.

Ці положення закону мають особливу важливість з огляду на необхідність встановлення громадського контролю за діяльністю влади з боку громадського суспільства.

При цьому, Закон передбачає, що громадський контроль здійснюватиметься шляхом:

  • обов’язкового громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб’єктам господарювання, а також делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, у тому числі недержавним організаціям;
  • проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;
  • внесення пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання та протидії корупції.

Механізмом, спрямованим на запобігання поширення корупції, є також створення єдиних засад формування державної антикорупційної політики. Цей напрямок антикорупційної діяльності забезпечуватиме спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики, який згідно із Законом відповідатиме, зокрема за:

  • формування державної антикорупційної політики;
  • реалізацію антикорупційної стратегії;
  • координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань;
  • проведення антикорупційної експертизи.

Останній напрямок діяльності спеціально уповноваженого органу з питань запобігання корупції є важливим з огляду на те, що як доводить практичний досвід, на сьогодні, поширені випадки наявності дефектів нормативно-правових актів, які дозволяють в подальшому посадовим особам при виконанні своїх службових обов’язків вчиняти корупційні правопорушення.

З метою усунення таких недоліків нормотворчості положеннями Закону запроваджено проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, основним завданням якої є виявлення наявності в проектах нормативно-правових актів норм, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, а також розроблення рекомендацій стосовно їх усунення.

До речі, створення цієї інституції ще раз підтверджує спрямованість Закону на превенцію корупції.

Міжнародний досвід свідчить про те, що застосування таких механізмів запобігання корупції дозволяє значно знизити рівень поширення корупції в державі.

Іншим елементом реформи антикорупційного законодавства є положення щодо удосконалення засад кримінальної та адміністративної відповідальності громадян, що містяться у положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Здійснення таких реформ обумовлено тим, що положення Кримінального кодексу застаріли та вже давно не відповідають сучасному стану речей. Економічні, культурні, соціальні процеси стрімко змінюються, а законодавство залишається у минулому столітті.

Яскравим відображенням цього є неадекватне ставлення Кримінального кодексу до корупції у приватному секторі. Відповідні норми глави «Службові злочини» просто «перекочували» із КК 1961 року. Хоча всі добре пам’ятають, що у той час не було ні корупції, ні приватного сектору.

Сучасний світ не залишає без реагування не доброчесність у приватному секторі, адже це може суттєво підірвати економічні засади функціонування держави. Саме тому Кримінальна конвенція Ради Європи проти корупції (статті 7 та 8), Конвенція ООН проти корупції (статті 12. 21) вимагають від держав визнати злочинною корупцію у приватній сфері.

Всі без винятку демократичні розвинуті держави вже давно пройшли цей шлях. Цікаво те, що у Великобританії, ще 1906 року, понад століття тому прийнято Акт про запобігання корупції, яким криміналізовано корупцію у приватній сфері. Більш ніж сто років по тому в Україні лише розпочалася дискусія на цю тему.

Закон доповнює Кримінальний кодекс новим розділом щодо корупційних злочинів у приватному секторі. Такий підхід відповідає міжнародним стандартам. Оскільки відповідальність за корупцію у публічному секторі повинна бути більш жорсткою, ніж за корупцію у приватному секторі, ці норми викладають у окремих статтях або главах. Як приклади можна навести такі держави, як США, Великобританія, Франція, Фінляндія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Словенія, Латвія, Польща. Подібним шляхом пішли і наші сусіди — РФ.

Іншою важливою новелою є розширення кола осіб, на яких поширюватиметься відповідальність за корупційні правопорушення.

Мова йде про такі категорії, як:

  • посадові особи іноземної держави або міжнародної організації,
  • особи, які не мають статусу державного службовця, але виконують делеговані їм державою публічні функції влади (аудитор, нотаріус, експерт, адвокат, арбітражний керуючий тощо).

Ці норми також випливають із положень Конвенції ООН проти корупції (стаття 2), Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції (стаття 1) та Додаткового протоколу до неї (статті 2 та 3).

Кримінальний кодекс також доповнено новими статтями, що передбачають відповідальність за «торгівлю впливом», якою вважається пропозиція або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за такі вигоди вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та за «незаконне збагачення», тобто за одержання службовою особою неправомірної вигоди або за передачу нею такої вигоди близьким родичам.

Зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають:

  • окреслення кола корупційних правопорушень відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» (зокрема, одержання подарунка, порушення вимог щодо декларування особистих інтересів тощо);
  • чітке розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності за корупцію.

Так, Група держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО) рекомендувала переглянути систему адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення з тим, щоб чітко встановити, що випадки корупції мають трактуватися як кримінальні правопорушення або, у крайньому випадку, чітко розмежувати вимоги до застосування цих двох відмінних процедур.

Таким чином, положеннями Закону пропонується визначити, що одержання хабара (незаконне одержання благ), а так само дача хабара (підкуп), вважатимуться адміністративними правопорушеннями, якщо їх сума не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні, це 1512 грн.). Якщо ж, сума хабара перевищуватиме п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то такі діяння вважатимуться злочином.

Також Законом передбачено зупинення строку розгляду адміністративних справ про корупційні діяння у випадку, коли особа, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з’явитися.

Положення Закону «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» також ґрунтуються на нормах Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції. На цьому Україні наголошували Група держав Ради Європи проти корупції та Стамбульський план дій по боротьбі з корупцією.

У сучасному світі відповідальність юридичних осіб є загальновизнаним ефективним засобом боротьби з корупцією, оскільки дозволяє повністю позбавити корпорації незаконно одержаних благ.

Характеризуючи Закон доцільно відзначити такі основні риси:

  1. відповідальність юридичної особи наступає за вчинення корупційного злочину керівником чи іншою уповноваженою особою юридичної особи від імені та в інтересах цієї юридичної особи. Відповідальність юридичної особи настає лише в тому випадку, коли злочин було вчинено в інтересах юридичної особи. Ця вимога спрямована на те, щоб уникнути притягнення до відповідальності юридичної особи у випадках, коли фізична особа вчиняє злочин у власних інтересах або всупереч інтересам юридичної особи;
  2. відповідальність юридичної особи наступає тільки після винесення обвинувального вироку щодо фізичної особи-керівника юридичної особи. Тобто, як це передбачається міжнародними актами, накладення стягнення на юридичну особу за вчинення корупційного правопорушення не виключає відповідальності посадових осіб, які діяли в інтересах такої юридичної особи;
  3. юридичну особу можна притягнути до відповідальності за злочини, окреслені у Конвенції ООН проти корупції та Кримінальній Конвенції Ради Європи проти корупції — хабарництво, комерційний підкуп, відмивання брудних коштів, втручання в діяльність судових органів;
  4. до відповідальності не можуть бути притягнуті юридичні особи публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів;
  5. порядок розгляду місцевими загальними судами справ про корупційні правопорушення, вчинені юридичними особами, визначений цим Законом.
   

 

Органи протидії корупції

 
     
Система органів, що здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» 

Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» порівняно із Законом України «Про боротьбу з корупцією» розширено перелік суб’єктів, що здійснюють заходи із запобігання та протидії корупції.

Недосконалість існуючої системи антикорупційних органів, а також відсутність чіткої державної антикорупційної політики та державних органів, відповідальних за її реалізацію, є одним із найважливіших чинників складної ситуації з корупцією в Україні.

В новому Законі ця проблема вирішується шляхом функціонального розмежування на суб’єктів, відповідальних за формування, розробку, реалізацію, координацію антикорупційної політики держави, тих, що здійснюють безпосереднє виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень, а також тих, що беруть участь у запобіганні, виявленні та припиненні корупційних правопорушень.

 

Формування, реалізація та координація державної антикорупційної політики

Відповідно до положень частини першої статті 3 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» до суб’єктів, які здійснюють заходи щодо протидії корупції віднесено Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, а також органи прокуратури України в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами.

Визначення Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України суб’єктами протидії корупції, пов’язане із тим, що саме зазначені суб’єкти наділені конституційними повноваженнями щодо формування державної політики, визначення її основних напрямків та загальної стратегії розвитку.

Крім того, частиною третьою вказаної статті визначено, що координація і контроль за реалізацією заходів щодо запобігання та протидії корупції здійснюється Кабінетом Міністрів України, а формування державної антикорупційної політики, реалізація антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою України, а також координація діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань здійснюється спеціально уповноваженим органом (особою) з питань антикорупційної політики.

На сьогоднішній день таким органом є Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. До його основних завдань відповідно до Положення про нього, зокрема віднесено: розроблення і внесення Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо визначення основних напрямів державної антикорупційної політики, забезпечення ефективної взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян з питань реалізації державної антикорупційної політики, проведення системного аналізу діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері запобігання та протидії корупції із здійсненням комплексу заходів щодо їх узгодженої роботи у зазначеній сфері тощо.

 

Виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень

Відповідно до частини четвертої статті 3 нового Закону спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції, до основних завдань яких віднесено виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Повноваження зазначених суб’єктів визначені в законах України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю та корупцією».

Слід звернути увагу на те, що відповідно до нового Закону органи прокуратури таких повноважень позбавлені. На них покладено здійснення координації діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції.

Крім спеціально уповноважених суб’єктів участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, також беруть:

  • уповноважені підрозділи органів державної влади;
  • місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

Необхідно зазначити, що завдання та повноваження цих суб’єктів є значно вужчими у порівнянні із спеціально уповноваженими суб’єктами. Їх роль у значній мірі полягає у здійсненні заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням та сприянні спеціально-уповноваженим суб’єктам.

Для прикладу, в Міністерстві юстиції таким уповноваженим підрозділом є Управління з питань запобігання корупції, до основних завдань якого віднесено запобігання зловживанням та попередження інших службових правопорушень в органах юстиції, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Міністерства юстиції України, виявлення корупційних ризиків, що виникають у процесі діяльності органів юстиції та надання рекомендацій щодо їх усунення тощо.

Важливим є також те, що новий Закон з урахуванням визнання корупції в приватному секторі визначає суб’єктом запобігання та протидії корупції також підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадових осіб, а також громадян та об’єднання громадян за їх згодою.

Необхідно наголосити на тому, що новий Закон покладає обов’язок вживати заходи щодо запобігання та протидії корупції на керівників органів державної влади, юридичних осіб, їх структурних підрозділів. Законом передбачено, що зазначені суб’єкти у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення, зобов’язані вжити доступних для них заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб’єкта у цій сфері.

У разі невиконання вказаних обов’язків передбачена адміністративна відповідальність статтею 21229 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Санкція цієї статті передбачає накладення штрафу від 50 до 125 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

   

 

Суб’єкти відповідальності

 
     
Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», що вводиться в дію з 1 січня 2010 року, визначає коло осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, що можуть бути притягнені до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

На сьогодні, відповідно до статті 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» до суб’єктів корупційних діянь належать:

  • державні службовці;
  • Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри;
  • народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
  • посадові особи місцевого самоврядування;
  • військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби).

Таким чином, протиправні діяння значної кількості посадових осіб залишаються поза межами дії Закону, що сприяє поширенню корупційних проявів не лише на державний апарат, а й на всю бюджетну сферу, діяльність політичних партій, приватний сектор, тощо.

Тому, одним з питань, що вирішувалось у ході роботи ще над проектом Закону, було закріплення можливості притягнення до відповідальності всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, у випадку вчинення ними корупційних правопорушень.

Крім того, Конвенцією ООН проти корупції, яка ратифікована Україною у 2006 році, з метою запровадження єдиних стандартів у сфері протидії корупції, визначено й коло суб’єктів вчинення корупційних діянь, що повинні притягуватись до відповідальності.

Так, відповідно до статті 2 Конвенції до державних посадових осіб віднесені:

  • будь-які особи, які обіймають посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі Держави-учасниці, яку призначено чи обрано, праця якої оплачувана чи неоплачувана, незалежно від старшинства;
  • будь-які інші особи, які виконують будь-яку державну функцію, зокрема для державного органу або державного підприємства, або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому праві Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі правового регулювання цієї Держави-учасниці;
  • будь-які інші особи, що визначаються як «державна посадова особа» у внутрішньому праві Держави-учасниці. Однак з метою вжиття деяких конкретних заходів, передбачених главою II цієї Конвенції «державна посадова особа» може означати будь-яку особу, яка виконує будь-яку державну функцію або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому праві Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі правового регулювання цієї Держави-учасниці.

З урахуванням положень Конвенції ООН проти корупції, Закон виділив декілька категорій осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення.

 

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування

Перша з них — особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування. До цієї категорії осіб належать:

  • Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
  • державні службовці;
  • посадові особи місцевого органів місцевого самоврядування;
  • військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
  • судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі і присяжні;
  • особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;
  • посадові особи і працівники органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
  • посадові та службові особи інших органів державної влади.

На цих осіб поширюється найбільша кількість обмежень, встановлених цим та іншими законами України.

Слід звернути увагу, що статус деяких осіб, віднесених до цієї групи визначений Конституцією України і спеціальними законами (Президент України, народні депутати, судді).

Тому питання відповідальності цих осіб за корупційні правопорушення повинні визначатися з урахуванням відповідних норм Конституції України і спеціальних законів. 

 

Особи, які не відносяться до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але в цілях Закону до них прирівняні

Окремо Законом виділено категорію осіб, які не відносяться до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але в цілях Закону до них прирівняні. На таких осіб поширюється менша кількість обмежень у порівнянні із особами, уповноваженими на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, і застосовуються вони до них лише у випадку виконання ними визначених функцій у публічному секторі. До них належать:

  • посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
  • члени окружних, територіальних та дільничних виборчих комісій;
  • керівники громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету;
  • помічники-консультанти народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
  • особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги: аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи.

 

Посадові особи іноземних держав та посадові особи міжнародних організацій

Варто відзначити і таку важливу новелу, як поширення відповідальності за вчинення корупційних діянь, на посадових осіб іноземних держав та посадових осіб міжнародних організацій. Це випливає із статті 2 Конвенції ООН проти корупції, відповідно до якої «іноземна державна посадова особа» — це будь-яка особа, яка обіймає посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі зарубіжної країни, яку призначено чи обрано; а також будь-яку особу, яка здійснює державні функції для зарубіжної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства;

В свою чергу, згідно з Конвенцією, «посадова особа міжнародної організації» — це співробітник міжнародної організації чи будь-яка особа, яка уповноважена такою організацією діяти від її імені.

 

Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків

Крім того, у зв’язку з визнанням державою необхідності боротьби із корупцією у приватному секторі, до категорії осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення віднесено осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків та осіб, спеціально уповноважених на виконання таких обов’язків в юридичних особах, а також фізичних осіб — підприємців.

Підстави відповідальності суб’єктів зазначених у цій статті, склади правопорушень, за які вони можуть нести відповідальність, визначаються нормами Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення». 

 

Юридичні особи

Нарешті, остання група суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення – юридичні особи. Згідно із Законом України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», юридичні особи несуть відповідальність за вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із злочинів, передбачених наступними статтями Кримінального кодексу України:

  • статтею 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом);
  • частиною першою або другою статті 2354 (комерційний підкуп);
  • частиною першою або другою статті 2355 (підкуп особи, яка надає публічні послуги);
  • статтею 364 (зловживання владою або службовим становищем);
  • статтею 365 (перевищення влади або службових повноважень);
  • статтею 368 (одержання хабара);
  • статтею 369 (пропозиція або давання хабара);
  • статтею 376 (втручання в діяльність судових органів).

Інститут відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення є новим для нашої правової системи. Його запроваджено у зв’язку з тим, що недоброчесні дії керівників юридичних осіб часто призводять до нівелювання однакових для усіх правил ведення бізнесу, а також руйнують засади вільної, конкурентної економіки.

   

 

Обмеження щодо одержання подарунків

 
     
1 січня 2010 р. уводиться в дію Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», ухвалений Верховною Радою України 11 червня 2010 р. Однією із вимог нового Закону є запровадження обмежень щодо одержання подарунків.

Відповідні стандарти закріплені в низці міжнародних документів, виконувати які, зобов’язалась наша держава.

Так, пункт 4 статті 7 Конвенції ООН проти корупції передбачає зобов’язання сторін створювати, підтримувати й зміцнювати системи, які запобігають виникненню конфлікту інтересів, а пункт 5 статті 8 Конвенції встановлює обов’язок держав запроваджувати заходи й системи, які зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter alia (у тому числі), про суттєві дарунки або прибутки, у зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб.

Комітет Міністрів Ради Європи 11 травня 2000 р. ухвалив Рекомендацію №R(2000)10, згідно з якою урядам держав — членів рекомендовано ухвалювати національні кодекси поведінки посадовців на основі Типового кодексу поведінки посадовців органів державної влади та місцевого самоврядування, доданого до цієї Рекомендації. Типовий кодекс передбачає низку правил щодо запобігання конфлікту інтересів посадовців, у тому числі, щодо одержання подарунків.

Стаття 18 Типового кодексу визначає, що:

  1. Посадовець не може вимагати або приймати подарунки, знаки уваги, прояви гостинності або інші вигоди для себе чи своєї сім’ї, близьких родичів і друзів, або осіб чи організацій, з якими він має ділові чи політичні стосунки, що можуть сплинути чи видаються такими, що впливають на неупередженість при виконанні посадових обов’язків, або які є винагородою чи виглядають як винагорода, пов’язана з його обов’язками. Це не стосується загальноприйнятої гостинності або дрібних подарунків.
  2. Якщо посадовець має сумніви щодо того, чи може він прийняти подарунок або вияв гостинності, то він повинен звернутись за порадою до свого керівника.

Важливо зазначити те, що Комітет Міністрів Ради Європи доручив Групі держав проти корупції (ГРЕКО) контролювати виконання цієї Рекомендації. Тому Україна має дотримуватись цих стандартів, адже вступивши до ГРЕКО, взяла на себе відповідні зобов’язання.

Разом із тим, необхідно наголосити, що необхідність запровадження аналогічних норм існує не лише тому, що Україна взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання. Світовий досвід вказує на те, що встановлення обмежень для публічних службовців у частині одержання ними подарунків, пов’язаних із виконанням публічних обов’язків, є одним із способів запобігти можливому конфлікту інтересів. Без таких положень жодна із внутрішньодержавних систем запобігання корупції не буде ефективною. Крім того, це є важливим з огляду на необхідність забезпечення довіри населення до публічної адміністрації, впевненості у її неупередженості та справедливості. Звісно, такої довіри не може бути, якщо громадяни бачать, що посадовець отримує винагороду від тих чи інших осіб за вчинення чи утримання від вчинення певних дій на їх користь.

З урахуванням наведеного, статтею 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» встановлено такі правила:

  1. Особам, зазначеним у пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, у зв’язку з виконанням ними функцій держави або органів місцевого самоврядування забороняється приймати подарунки, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами.
  2. Особи, зазначені в пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, можуть приймати особисті подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги.
  3. Особи, зазначені в пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, передають органу державної влади, організації або іншій юридичній особі, де вони працюють, подарунки, одержані під час проведення офіційних заходів, у триденний строк в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, для того щоб встановити законність/незаконність одержання подарунку публічний службовець повинен, перш за все, визначити, чи пов’язаний запропонований подарунок із виконанням ним своїх обов’язків за посадою.

Пов’язаними із виконанням службових обов’язків, є подарунки, що надаються як подяка за раніше вчинені службовцем дії (бездіяльність) або прийняті ним рішення на користь дарувальника або третіх осіб, або даруються в очікуванні заздалегідь необіцяного вчинення публічним службовцем дій (бездіяльності) або прийняття ним рішень на користь дарувальника або третіх осіб. До цієї ж категорії належать подарунки, що надаються службовцю підлеглими.

Службовцю завжди варто визначатись з мотивами дарувальника. Якщо вбачається, що мотивом для надання подарунку є перебування такого службовця на державний службі та його абстрактна здатність приймати владні рішення чи вчиняти певні дії, від подарунку необхідно відмовитись.

У разі ж якщо у службовця є сумніви щодо того чи пов’язане надання подарунку із його службовими обов’язками, він повинен звернутись за роз’ясненнями до свого безпосереднього керівника.

У будь-якому випадку необхідно відмовитись від прийняття подарунку, якщо це може поставити під сумнів доброчесність службовця чи органу, де він працює, неупередженість та безсторонність прийнятих ним рішень. Така вимога випливає, зокрема із положень:

  • частини першої статті 12 Закону, яка вказує на те, що публічні службовці зобов’язані вжити заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів, а також
  • статті 5 Закону України «Про державну службу», яка передбачає, що державний службовець повинен не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Аналогічні положення, для прикладу також, містяться і в статті 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Водночас, слід мати на увазі, що є ситуації, у яких подарунки, хоча і мотивовані виконанням службовцем своїх обов’язків, однак не виходять за межі закону. Мова йде про випадки, коли подарунок надається службовцю органом виконавчої влади/ органом місцевого самоврядування як відзнака або заохочення за успіхи у професійній діяльності, або стосується проведення офіційних заходів. Очевидно, що такі подарунки не можуть надходити від приватних установ (компаній, банків, громадських організацій, фондів, політичних партій тощо) чи осіб, або ж бути профінансованими такими особами.

Згідно із частиною другою статті 5 Закону, допускається одержання подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги. До зазначених належать подарунки, одержані від близьких осіб, друзів чи знайомих з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею, або загальновизнаного свята (Новий рік, міжнародний жіночий день, день захисника Вітчизни) за умови, що ці подарунки не впливатимуть на прийняття службовцями неупереджених рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення. Незабороненими законом є такі прояви гостинності як запрошення на каву, вечерю, перегляд спортивних змагань, знову ж таки за умови, що прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття службовцями рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення. Крім того, вартість одного такого подарунка не повинна перевищувати розміру однієї податкової соціальної пільги.

Розмір податкової пільги встановлюється відповідно до статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», і дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (стаття 55) з 1 січня 2009 року встановлено гарантований державою розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень на місяць, відповідно — податкова пільга складатиме 302 грн. 50 копійок. Слід звернути увагу, що цей розмір щороку змінюватиметься.

Важливою вимогою Закону є встановлення обов’язку передавати подарунки, вручені під час офіційних заходів, до того органу державної влади, в якому працює службовець. Закон встановлює триденний строк для передачі такого подарунку до органу чи установи, де працює службовець. У випадку, якщо офіційний захід відбувався в іншому місті, то подарунок повинен бути зданий службовцем протягом триденного строку з моменту коли стало можливим (наприклад, після повернення із відрядження).

Порядок передачі подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави має бути врегульовано відповідним рішенням Кабінету Міністрів України.

Важливим є також те, що одержання особистого подарунка (дарунка) на порушення вимог Закону є адміністративним правопорушенням, яке відповідно до статті 21232 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією одержаного подарунка.

   

 

Засади відповідальності

 
     
Основні засади відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень

Питання відповідальності юридичних осіб за правопорушення, пов’язані із корупцією, є дуже важливими для забезпечення ефективної антикорупційної кампанії у будь-якій державі. Юридичні особи можуть мати серйозний вплив як на економіку держави, так і на інші сфери життя, а тому зловживання можуть призвести до завдання великих збитків. Крім того, це підриває засади конкуренції, створює нерівні умови для ведення бізнесу, а отже — шкодить розвитку економіки.

Відповідальність юридичних осіб є ефективним засобом боротьби з корупцією, ще й тому, що дозволяє повністю позбавити корпорації незаконно одержаних благ. Крім того, сама наявність правових норм щодо відповідальності юридичної особи матиме стримувальний, попереджувальний ефект, змушуватиме юридичні особи створювати спеціальні програми щодо дотримання вимог законодавства (у першу чергу антикорупційного), ухвалювати кодекси поведінки працівників компаній.

Можна навести декілька прикладів успішного переслідування корпорацій за хабарництво.

У 2007 р. дочірня компанія нафтовидобувної корпорації «Бейкер Х’юз» зі штаб-квартирою в Х’юстоні визнала себе винною в місцевому окружному суді, погодившись сплатити 44 млн. доларів штрафу та повернути прибутки, отримані як наслідок підкупу чиновників у Казахстані, де вона в такий спосіб здобувала замовлення в нафтовидобувному секторі.

Іншим прикладом є розслідування діяльності «Сіменс АҐ», яке для цього мюнхенського виробника електронної апаратури й побутової техніки вже вилилося в безпрецедентний за розміром штраф у 201 млн.євро. Представники обвинувачення стверджують, що ряд колишніх працівників «Сіменс» створювали фонди цільового призначення для підкупу потенційних замовників по всьому світі

Наприкінці минулого року, федеральні органи США взагалі вели слідство стосовно діяльності 84 компаній (у 2002 році — всього трьох).

Визнання міжнародним співтовариством необхідності застосовувати санкції до юридичних осіб, причетних до корупції, призвели до включення відповідних норм у міжнародні договори у сфері протидії корупції.

Так, стаття 26 Конвенція ООН проти корупції передбачає обов’язок Держав-учасниць Конвенції вживати заходів, необхідних для встановлення відповідальності юридичних осіб за участь у злочинах, що визначені цією Конвенцією, а також забезпечувати застосування щодо юридичних осіб, які притягуються до відповідальності, ефективних, пропорційних та стримуючих, кримінальних або некримінальних санкцій, у тому числі грошових.

Стаття 18 Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції передбачає, що Сторони повинні вживати заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення відповідальності юридичних осіб за передбачені цією Конвенцією кримінальні правопорушення.

Україна ратифікувала обидві названі Конвенції. Ухвалення та набрання чинності Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» та «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» мають своїм наслідком зобов’язання нашої держави дотримуватись вимог, встановлених цими міжнародними договорами, у тому числі, щодо відповідальності юридичних осіб.

Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» вводиться в дію 1 січня 2010 року, а отже з цієї дати в Україні з’явиться ще один ефективний інструмент у стримуванні та покаранні за корупцію.

Цей Закон встановлює відповідальність юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами корупційних правопорушень, а також визначає порядок притягнення їх до відповідальності.

Слід звернути увагу, на те, що суб’єктом відповідальності за правопорушення, пов’язані із корупцією, є лише юридичні особи приватного права — дія Закону не поширюється на юридичних осіб публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а також міжнародні організації. Така норма випливає із положень Кримінальної Конвенції проти корупції та Конвенції ООН проти корупції. Відповідно до пункту «d» статті 1 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією до юридичних осіб на яких не поширюється дія Конвенції, віднесено державу або державні органи, які здійснюють державні повноваження.

Крім того, наявність таких виключень, пояснюється тим, що застосування заходів, передбачених цим Законом до юридичних осіб публічного права, які повністю утримується за рахунок бюджетних коштів є недоцільним, адже у випадку застосування штрафу чи конфіскації, стягнуте майно всеодно буде звернуто в дохід держави.

Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» не містить визначення юридичної особи публічного права чи юридичної особи приватного права. Тому необхідно керуватись положеннями Цивільного кодексу України. Зокрема, юридичними особами публічного права, згідно із його положеннями визнаються ті, що створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом (стаття 81 Цивільного кодексу України).

Статтею 2 Закону визначаються підстави відповідальності юридичної особи. Так, юридична особа може бути притягнута до відповідальності у разі якщо:

  • керівником, засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою вчинено один із злочинів, вказаних у цій статті;
  • цей злочин вчинено від імені юридичної особи та в її інтересах.
    Таким чином, Закон вимагає обов’язкової наявності обох цих умов.

Суть цього положення зводиться до того, що юридична особа не повинна нести відповідальність за правопорушення, вчинені її працівниками з власних, особистих мотивів, спрямовані на досягнення вигоди для працівника. У такому випадку, вчинене правопорушення немає жодного стосунку до юридичної особи. Як приклад, можна навести дачу хабара працівником компанії за сприяння у отриманні земельної ділянки для власного користування.

Для встановлення наявності зв’язку між злочинним діянням уповноваженого представника юридичної особи та самою юридичною особою, необхідно з’ясувати зміст понять «від імені юридичної особи та в її інтересах».

Практика іноземних держав показує, що ці поняття тлумачаться неоднаково. В Канаді, наприклад, цей термін означає, що діяння було безпосередньо або частково спрямоване на одержання вигоди для юридичної особи. В Німеччині - вимагається встановлення факту, що юридична особа одержала або повинна була одержати дохід. У Франції закон тлумачить це таким чином, що юридична особа несе відповідальність, якщо діяння були вчинені у процесі діяльності, спрямованої на розвиток організації, підприємства або виконання задач юридичної особи, навіть якщо не було досягнуто вигоди чи переваги.

Закон, про який іде мова, не вимагає обов’язкового настання вигідних для юридичної особи наслідків. Тобто відповідальність юридичної особи повинна наставати за умови вчинення її уповноваженою особою дій, спрямованих на отримання вигоди юридичної особи, незалежно від того, чи ця вигода була одержана. Користуючись термінологією кримінального права, можна вести мову про аналогію із злочинами із формальним складом.

Закон передбачає, що юридична особа може бути притягнута до відповідальності у разі якщо відповідний злочин вчинено керівником, засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою. Зміст понять засновник та учасник визначено у Цивільному кодексі України, зокрема у статтях 114, 135 та 141.

Поняття керівник чи інша уповноважена особа визначаються статутними документами юридичної особи. Статтею 88 Цивільного кодексу України встановлено, що у статуті товариства вказуються органи управління товариством, а в установчому акті установи вказується структура управління установою. Тому необхідно встановлювати наявність повноважень на прийняття рішень від імені юридичної особи у її статутних документах.

Юридична особа несе відповідальність за дії уповноважених осіб, що містять склад злочину, передбачений такими нормами Кримінального кодексу України:

  • статтею 209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом»;
  • частиною першою або другою статей 235 «Комерційний підкуп» та 235 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги»;
  • статтями:
    • 364 «Зловживання владою або службовим становищем»;
    • 365 «Перевищення влади або службових повноважень»;
    • 368 «Одержання хабара»;
    • 369 «Пропозиція або давання хабара»;
    • 376 «Втручання в діяльність судових органів».

Як випливає зі статті 2 Закону, перелік складів злочинів Кримінального кодексу України, вчинення яких тягне за собою відповідальність юридичних осіб, включає в себе і ті, що не можна назвати у чистому вигляді корупційними, наприклад відмивання злочинних доходів чи втручання у діяльність судових органів.

Такий підхід відповідає загальновизнаним світовим уявленням щодо переслідування корупції, що включає в себе і покарання за злочини, які є супутніми з корупційними, зокрема, полегшують чи сприяють вчиненню корупційного злочину, або приховуванню його наслідків. Для прикладу, стаття 18 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією передбачає, що сторони повинні забезпечити притягнення до відповідальності юридичних осіб за передбачені цією Конвенцією правопорушення - дача хабара, посередництво та відмивання грошей. Натомість стаття 26 Конвенції ООН проти корупції вказує на необхідність встановлення відповідальності за ширший перелік злочинів, у тому числі, і за підкуп у приватному секторі, втручання у здійснення правосуддя тощо.

Покарання для юридичних осіб, причетних до корупції, визначені у статті 3 Закону, яка містить систему стягнень, тобто вичерпний їх перелік, в межах якого зазначені види стягнень залежно від ступеня їх суворості. У цьому переліку стягнення подані за принципом «від менш суворого до більш суворого.

За порядком застосування стягнення у Законі поділяються на:

а) основні (заборона займатися певним видом діяльності, ліквідація юридичної особи) тобто ті, які можуть призначатися лише як самостійні;

б) додаткові (штраф, конфіскація майна). Ці види стягнення можуть застосовуватись у сукупності із іншими видами стягнень, або як самостійні стягнення.

В частині третій статті 3 Закону визначено загальний строк (один рік), протягом якого з дня виникнення підстав, передбачених статтею 10 цього Закону, на юридичну особу може бути накладено стягнення. Важливо відмітити, що законодавець свідомо не диференціював цей строк в залежності від ступеня тяжкості корупційного правопорушення. Це пояснюється тим, що відповідальність юридичної особи пов’язана із наслідками кримінального провадження щодо фізичної особи і дозволяє автоматично врахувати встановлені строки давності, визначені для злочину, вчиненого фізичною особою при вирішенні питання про застосування стягнення до юридичної особи.

Згідно із статтею 4 Закону, залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи, суд може призначити штраф у розмірі від однієї тисячі до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян визначений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» і становить 17 гривень. Враховуючи це, розмір штрафу в гривневому еквіваленті може складати від 17 тисяч до 255 тисяч гривень.

Розміри штрафів диференційовано в залежності від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи. При цьому, у Законі використана класифікація злочинів, визначена у статті 12 Кримінального кодексу України, відповідно до якої:

  • злочином невеликої тяжкості є злочин за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання;
  • злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;
  • тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;
  • особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Таким чином, законодавець врегулював питання пропорційності санкцій, що можуть застосовуватись до юридичної особи, враховуючи при цьому ступінь тяжкості пов’язаного кримінального злочину, що є підставою для притягнення до відповідальності фізичної особи.

Однією із цілей запровадження інституту відповідальності юридичних осіб є позбавлення їх неправомірно одержаної вигоди. Конвенція ООН проти корупції вимагає від держав-учасниць застосування конфіскації хабара та доходів від злочину або майна чи грошей, вартість яких еквівалентна вартості хабара чи цих доходів.

Стаття 6 Закону, враховуючи міжнародні зобов’язання України та практику держав із ефективними системами протидії корупції, передбачає застосування стягнення у вигляді конфіскації, тобто безоплатного вилучення у примусовому порядку у власність держави майна, доходів, отриманих юридичною особою внаслідок вчинення корупційного правопорушення.

Новим для вітчизняного законодавства є застосування так завної «еквівалентної конфіскації», що полягатиме у введенні в національне законодавство конвенційного правила, згідно з яким у разі неможливості конфіскувати майно, доходи від корупційного правопорушення, суд стягує з юридичної особи суму, яка дорівнює їх вартості (частина друга статті 6 Закону).

При цьому, важливо зауважити, що виходячи із змісту положень статті 17 цього Закону, стягнення у виді конфіскації не може бути застосовано факультативно і є обов’язковим в усіх випадках, коли отримана неправомірна вигода.

Стаття 17 Закону також передбачає обов’язок прокурора звернутися до суду з клопотанням вжити заходів щодо можливої конфіскації майна юридичної особи шляхом накладення арешту на майно. Слід також звернути увагу на те, що суд може за власною ініціативою вжити таких заходів у разі якщо прокурором не дотримано вимог цієї статті.

Найбільш серйозним стягненням, що може застосовуватись до юридичної особи є її ліквідація, яка призначається судом лише у разі вчинення особами, зазначеними у статті 2 цього Закону, тяжкого або особливо тяжкого злочину (стаття 7 Закону). Слід звернути увагу на те, що ліквідація юридичної особи може призвести до серйозних наслідків, пов’язаних із припиненням економічних стосунків з іншими підприємствами, розірванням існуючих угод, звільненнями працівників підприємства.

Тому важливо підходити до застосування такого стягнення із особливою виваженістю, у виключних випадках, враховуючи принцип пропорційності накладеного стягнення та його наслідків. Застосування цього принципу означає, що суд повинен відмовитись від ліквідації підприємства, навіть коли існують формальні підстави для такого, у разі якщо це призведе до неспівмірно тяжких наслідків — масових звільнень працівників, банкрутства підприємств-контрагентів через невиконання контрактів з ліквідованою організацією тощо.

Такою є, наприклад, практика призначення аналогічного стягнення у Литві. Суди його застосовують як виняток, у тих випадках, коли юридична особа систематично вчиняє злочини або є прикриттям для злочинної діяльності, з урахуванням також можливих тяжких наслідків для інших осіб, які не були причетними до злочину юридичної особи.

Необхідно мати на увазі, що окрім стягнень, передбачених Законом України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» можуть застосовуватись і обмеження щодо юридичних осіб, визначені Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції».

Так, статтею 8 цього Закону передбачаються низка обмежень щодо юридичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення:

  • заборона органам державної влади або органам місцевого самоврядування, юридичним особам публічного права, юридичним особам, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету надавати кошти і майно таким особам;
  • заборона провадити діяльність від імені держави чи будь-яку іншу діяльність з надання державних послуг на договірних засадах.

Такі заборони діють протягом п’яти років з дня набрання рішенням суду законної сили і не потребують окремого згадування у рішенні суду про притягнення юридичної особи до відповідальності.

Крім того, варто мати на увазі, що Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» покладає на Уряд обов’язок щодо створення бази даних відносно юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.

   

 

Зменшення ризиків конфлікту інтересів

 
     
З 1 січня запроваджується новий превентивний механізм для зменшення ризиків конфлікту інтересів при працевлаштуванні публічних посадовців після завершення держслужби (питання застосування статті 7 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»)

В статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію корупції», який вводиться в дію з 1 січня 2010 р. запроваджується принципово новий для України превентивний механізм, який має зменшити ризики виникнення конфлікту інтересів при працевлаштуванні публічних посадовців після припинення виконання ними функцій держави та органів місцевого самоврядування. Необхідність запровадження такого механізму обумовлена значною поширеністю практики «кадрових переміщень» між публічною та приватною сферою.

Актуальність цієї проблеми для України підтверджується матеріалами проведених досліджень опитувань державних службовців стосовно їх життєвих планів у випадку залишення державної служби.

Після залишення державної служби планують:

  • працювати в приватному секторі на посадах, де можуть бути корисні знання, досвід та зв’язки, отримані на державній службі — 52,5% опитаних;
    працювати в приватному секторі, незалежно від нинішньої посади — 10,7%;
  • займатись власним бізнесом — 10,0%;
  • інші плани — 26,8%.

Очевидно, що професійна діяльність екс-службовця (особливо — керівника) в тій сфері, що є об’єктом контрольно-дозвільної, регуляторної діяльності відомства, де він раніше працював, має підвищений ризик корупційності. Існує досить значний «попит» на цю категорію працівників.

В багатьох країнах досить детально врегульовано питання конфлікту інтересів при виході державних службовців на пенсію або переході в іншу сферу діяльності. Для визначення корупціогенності таких ситуацій застосовується термін «пантуфляж» («pantouflage» — в перекладі з французької — «хатні капці»).

Як самостійний напрямок антикорупційної діяльності це питання було поставлене в Програмі дій проти корупції, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи. В останні роки воно було об’єктом самостійного аналізу в рамках моніторингових процедур Групи держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО). Переважна більшість країн, що були об’єктом моніторингу під час другого раунду оцінки, отримали рекомендації стосовно необхідності регулювання відповідних ситуацій. Однак, усі вони мають складнощі в реалізації таких рекомендацій. В оціночному звіті ГРЕКО щодо України було відзначено важливість зусиль української держави з метою створення механізмів зменшення корупційних ризиків в ситуаціях переходу посадовців з публічної сфери до приватної.

В Конвенції ООН проти корупції міститься спеціальна норма щодо запобігання «пантуфляжу». В статті 12 Конвенції серед превентивних заходів вказується на необхідність «запобігання виникненню конфлікту інтересів шляхом установлення обмежень у належних випадках й на обґрунтований термін, стосовно професійної діяльності державних посадових осіб у приватному секторі, якщо така діяльність або робота безпосередньо пов’язана з функціями, що такі державні посадові особи виконували в період їхнього перебування на посаді або за виконанням яких вони здійснювали нагляд». Саме ця юридична конструкція була реалізована в статті 7 Закону «Про засади запобігання та протидії корупції».

Основна проблема при застосуванні цієї норми виникає у зв’язку з відсутністю у законі прямих вказівок на конкретні види та зміст обмежень для осіб, що залишають посади в публічній сфері. Ця обставина додатково ускладнюється тим, що Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» має рамковий характер і частина його положень потребують конкретизації в спеціальних законах. Однак цього зробити поки що не вдалось і приписи статті 7 Закону залишаються єдиними нормативними положеннями щодо феномену «пантуфляжу».

Варто зазначити, що в Україні на рівні спеціального (галузевого ) законодавства були спроби регулювати такі ситуації . Наприклад, в статті 7 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» (втратив чинність в 2004 році), до «несхвальних дій» учасників тендерів було віднесено ситуації, коли останні пропонують або дають посадовій особі або колишньому службовцю замовника винагороду в будь-якій формі (пропозиція про найм на роботу, послуга, цінна річ, тощо). Однак, згідно наявної інформації, ця норма залишилась декларативною.

Разом з тим, положення статті 7 Закону не повинні тлумачитись як автоматичне (формальне) поширення на вказану категорію будь-яких обмежень та заборон, що поширювались на них в період їх зайнятості в публічній сфері. Оскільки українське законодавство має досить значну кількість законів, що регулюють діяльність посадових осіб в публічній сфері, то відповідні обмеження є численними та диференційованими за змістом і способами законодавчого визначення. Такі обмеження врегульовані не лише в Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції», а також і в інших - як загальних (наприклад, Законі України «Про державну службу»), так і спеціальних законах (наприклад, законах, що встановлюють статус окремих державних органів чи порядок здійснення окремих функцій держави).

При визначенні того, чи мають такі обмеження поширюватись на осіб, що припинили діяльність пов’язану з виконанням функцій держави та органів місцевого самоврядування, необхідно враховувати наступні обставини:

  • обмеження можуть застосовуватись лише до осіб, що зайняті в приватному секторі. Закон містить пряму вказівку на те, що такі особи мають займати посади в приватному секторі, тобто бути посадовими особами юридичних осіб приватного права. Разом з тим, аналогічний режим може бути застосовано також і до фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, осіб, що є найманими працівниками таких приватних підприємців (працюють на підставі трудових та цивільно-правових угод з ними та виконують організаційно-розпорядчі чи управлінські функції), а також на осіб, що працюють на підставі цивільно-правових угод з фізичними особами та юридичними особами приватного права;
  • мають бути наявні достатні докази того, що існує безпосередній зв’язок обов’язків (чи повноважень) особи в приватній сфері з тими функціями (повноваженнями), що їх особа мала в період своєї попередньої зайнятості в публічній сфері або за якими вона мала здійснювати нагляд чи контроль. Безпосередність такого зв’язку може отримувати різні прояви. Наприклад, вона є в наступних ситуаціях: а) особа є представником юридичної чи фізичної особи в органі, де вона працювала раніше, б) особа є працівником підприємства, нагляд чи контроль за діяльністю якого входив до її посадових обов’язків на попередньому місці роботи, в) особа є працівником підприємства, що отримує кошти державного чи місцевого бюджетів на підставі будь-яких угод, що на момент працевлаштування такої особи в приватній сфері були укладені державним органом чи установою, де вона раніше займала посаду. Цей перелік не є вичерпним, оскільки відповідні ситуації можуть мати досить різноманітний характер;
  • необхідно використовувати системне тлумачення, зокрема враховувати цільовий характер обмежень, який стає зрозумілим лише в контексті встановлення мети та завдань всього законодавчого акта чи його окремих положень. В преамбулі Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» зазначається, що цей закон визначає засади запобігання та протидії корупції. Відповідно, саме необхідністю створення превентивних механізмів щодо корупційних ризиків встановлюється цільовий характер обмежень, які він передбачає. В інших випадках мета обмежень може бути іншою. Наприклад, обмеження чи заборони можуть вводитись для збереження конфіденційності окремих видів службової інформації, підтримання неполітичного (позапартійного) характеру окремих державних органів, тощо. Якщо в контексті обставин, що складають суттєві умови працевлаштування колишніх посадовців публічної сфери, встановлені законом обмеження не відповідають завданням попередження корупції, то відповідні обмеження не можуть бути застосовані, оскільки вони втрачають значення превентивного інструменту, перетворюючись в більшості випадків в нелегітимні обмеження прав людини;
  • обмеження та заборони мають відповідати загальним критеріям (принципам) несуперечливості (розумності, раціональної обґрунтованості), адекватності та реальності. Наприклад, відповідно до підпункту «г» частини першої статті 4 цього Закону посадові особи публічної сфери не можуть надавати переваг певним юридичним та фізичним особам при підготовці проектів управлінських рішень та нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування. Однак, працюючи в приватній сфері, ці особи позбавлені відповідних повноважень, що робить неможливим поширення на них цих обмежень та заборон. Аналогічний характер в значній мірі мають і обмеження щодо сумісництва.

З урахуванням наведених вище міркувань можуть бути визначені основні заборони та обмеження, що можуть поширюватись на осіб, що переходять з публічної сфери в приватну. В загальному вигляді всі обмеження базуються на забороні використовувати протягом двох років свої переваги та можливості (інформація, контакти, навики, тощо), що пов’язані з службовим становищем за попереднім місцем роботи в публічній сфері, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб. Ця загальна заборона проявляються в кількох обмеженнях, які за змістом є конкретизацією існуючих в законодавстві заборон та обмежень до специфічних обставин, які мають місце при переході особи з публічної сфери до приватної:

  • забороняється неправомірно сприяти юридичним та фізичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти). Сприяння може відбуватись в різних за змістом діях (представництво інтересів, надання консультацій, передача інформації, тощо). Ознак неправомірності таке сприяння набуває за умов, коли рішення на користь таких осіб приймаються (можуть прийматись) тим органом чи установою, де раніше працював відповідний посадовець;
  • забороняється входити (в тому числі через інших осіб) до складу органів управління чи наглядової ради підприємств чи організацій, що мають на меті одержання прибутку, за умов, що таке підприємство чи організація належить до сфери наглядової, дозвільної чи контрольної діяльності органу, де раніше працювала відповідна особа. Тобто Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» не створює підстав для загальної заборони працевлаштування цих осіб на таких підприємствах, за винятком випадків, коли особа займає посади, пов’язані з виконанням управлінських функцій.

Вказані обмеження можуть діяти лише протягом певного часу.

Обґрунтування таких часових рамок є досить складним завданням, оскільки вони мають бути виправданими ступенем актуальності та реальності тих обставин, корупціогенність яких мають блокувати ці обмеження. Підхід, використаний в Україні, може бути віднесений до «помірно жорстких», оскільки відповідно до статті 7 Закону обмеження зберігаються протягом двох років з дня коли особа звільнилась з посади або припинила діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави чи органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, враховуючи рамковий характер приписів статті 7 Закону їх соціальна ефективність в загальній системі попередження корупції має бути посилена із внесенням змін до законодавства, якими будуть визначені чіткі обмеження та заборони для окремих категорій посадовців або для окремих сфер державного управління.

   

 

Антикорупційна експертиза актів

 
     
Із вступом в дію Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» 1 січня 2009 р. в нашій державі буде запроваджено здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів. 

У сучасних теоретичних моделях корупції, на яких базуються виконані в останні роки дослідження корупції в країнах з перехідною економікою (перш за все, дослідження Світового Банку, Європейського Банку реконструкції та розвитку тощо) стан законодавства визнається важливим чинником корупційної поведінки. Так, неякісне законодавство провокує корупційні дії осіб, уповноважених на виконання функцій держави, або ж полегшує реалізацію їхніх корисливих інтересів усупереч суспільним зловживаючи, при цьому, повноваженнями. Крім того, окремі правові норми можуть змушувати одержувачів державних послуг обирати корупційні моделі поведінки як найбільш раціональні та ефективні способи досягнення своїх ситуативних інтересів.

Як свідчить аналіз нормативно-правових актів України, правове регулювання в Україні здійснюється певною мірою хаотично і безсистемно. Це створює передумови для «конструювання» посадовцями вигідних для себе владних повноважень або створення можливостей діяти на власний розсуд. Навіть якщо правове регулювання здійснюється, як може здатися на перший погляд, на належному рівні, воно досить часто містить істотні прогалини, що дозволяє деяким посадовцям зловживати відсутністю повного і однозначного визначення меж їхніх повноважень.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, яку Україна підписала 11 грудня 2003 року у м. Меріда (Мексиканські Сполучені Штати), містить офіційну вимогу до всіх Держав — учасниць на політичному та практичному рівнях попереджати та протидіяти корупції: «Кожна Держава учасниця прагне періодично проводити оцінку відповідних правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їх адекватності з точки зору запобігання корупції та боротьби з нею» (пункт 3 статті 5 Конвенції). Отже, у цьому документі акцентується увага на можливих корупційних ризиках у законодавстві та необхідності проведення відповідної експертизи.

У Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», схваленій Указом Президента України від 11 вересня 2006 року № 742, Главою держави наголошено на необхідності запровадження антикорупційної експертизи законопроектів з метою запобігання виникненню можливих корупційних ризиків у нових законах.

З прийняттям Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» створено законодавчі передумови для запровадження та здійснення антикорупційної експертизи.

Так, відповідно до положень частини першої статті 13 цього Закону з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення рекомендацій стосовно їх усунення спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики проводить антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів.

Як відомо, на сьогодні таким органом (особою) в Україні є Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. Відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2009 року № 410, Урядовий уповноважений наділений повноваженнями щодо проведення системного аналізу законодавства з метою виявлення норм, реалізація яких може призвести до корупційних проявів, з підготовкою пропозицій щодо розроблення проектів нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії корупції, проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та підготовка висновків за її результатами.

Абзацом другим частини першої статті 13 вищезазначеного Закону передбачено, що порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи та порядок оприлюднення її результатів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 1057 схвалено Порядок проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (далі — Порядок), який визначає процедуру проведення такої експертизи.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону та пункту 2 Порядку антикорупційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади.

Основними завданнями антикорупційної експертизи є аналіз положень нормативно-правових актів для визначення повноти та системності врегулювання відносин у відповідній сфері, внутрішньої узгодженості, доступності для розуміння, виявлення колізій законодавства, а також наявності чи відсутності положень, які сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, надання рекомендацій щодо їх усунення з метою запобігання виникненню наслідків корупційного характеру.

До проектів нормативно-правових актів з потенційно високим ступенем корупційних ризиків зазначеним Порядком віднесені, зокрема ті, предметом регулювання яких, є:

  • відносини, пов’язані з виконанням рішень, у тому числі індивідуального характеру, предметом яких є визначення прав, свобод, обов’язків людини і громадянина та способів їх реалізації;
  • управління об’єктами державної або комунальної власності, їх відчуження;
    питання митної справи, податкової та фінансової політики;
  • установлення процедур аукціонів, тендерів стосовно відчуження чи закупівлі товарів, робіт і послуг;
  • використання бюджетних коштів;
  • питання інвестиційної та інноваційної діяльності;
  • надання пільг і переваг окремим суб’єктам господарювання;
  • встановлення повноважень органів виконавчої влади та органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, зокрема щодо самостійного визначення порядку (механізму, процедури) вирішення проблемних питань;
  • делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування підприємствам та організаціям незалежно від форми власності;
  • надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами;
  • виконання контрольно-наглядових функцій органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Слід звернути увагу на те, що найбільш типові корупціогенні чинники та можливі способи їх усунення (нейтралізації) визначатимуться у Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (далі – проект Методології), яка незабаром має бути затверджена Урядом.

Вказаним документом визначатимуться основні завдання та етапи проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, типологія корупціогенних чинників, основні елементи техніки проведення аналізу положень проекту нормативно-правового акта тощо.

Так, проектом Методології визначається поняття корупціогенного чинника — здатність нормативно-правової конструкції (окремого нормативного припису чи їх сукупності), самостійно чи у взаємодії з іншими нормами створювати ризик вчинення корупційних правопорушень.

Проектом Методології передбачається, що під час проведення антикорупційної експертизи здійснюватимуться виявлення та оцінка таких корупціогенних чинників:

  • невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень органів публічної влади, службових та посадових осіб;
  • встановлення (закріплення) надмірних (невиправдано завищених) вимог до фізичних та юридичних осіб, що реалізують суб’єктивні права і юридичні обов’язки у взаємодії з органами публічної влади;
  • відсутність або нечіткість адміністративних процедур;
  • відсутність чи недоліки конкурсних (аукціонних) процедур;
  • нечітке визначення функцій, обов’язків, прав і відповідальності, службових та посадових осіб.

Крім того, проектом Методології також передбачаються способи ліквідації корупціогенних чинників в залежності в їх типу, може йти мова про повне виключення дискреційного повноваження з нормативно-правового акта, обмеження його об’єму, зниження рівня і обсягу встановлених відносно фізичних і юридичних осіб вимог, юридичних обов’язків і заборон, удосконалення юридичної процедури тощо.

У зв’язку з цим, необхідно зазначити, що важливою вимогою Закону є обов’язковість розгляду результатів антикорупційної експертизи під час прийняття рішення щодо видання відповідного нормативно-правового акта. Це означає, що висновки щодо корупціогенності тих чи інших норм проекту акта повинні бути публічними, і громадськість матиме можливість ознайомитись із потенційними корупційними ризиками акта, а також заходами, вжитими суб’єктом прийняття акта з метою запобігти корупційним наслідкам прийняття такого акта.

Крім того, Закон передбачає можливість участі інститутів громадянського суспільства у реалізації громадського контролю за нормотворчою діяльністю суб’єктів нормотворчого процесу.

У статті 13 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції наголошено на тому, що «кожна Держава учасниця вживає належних заходів, у межах своїх можливостей і згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, для сприяння активній участі окремих осіб і груп за межами державного сектора, таких як громадянське суспільство, неурядові організації та організації, що функціонують на базі громад, у запобіганні корупції й боротьбі з нею та для поглиблення розуміння суспільством факту існування, причин і небезпечного характеру корупції, а також загроз, що створюються нею».

З урахуванням цієї вимоги Конвенції частиною третьою статті 13 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» закріплюється положення про те, що за ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб може проводитись громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Широке оприлюднення результатів такої експертизи можуть бути ефективним механізмом суспільного контролю за правотворчістю органів державної влади.

Про важливість антикорупційної експертизи як інституту антикорупційної політики свідчить також те, що узагальнені результати проведення антикорупційної експертизи є однією із складових щорічного Звіту Уряду про результати проведення заходів щодо запобігання та протидії корупції.

   

 

Пам’ятка з питань забезпечення доброчесності

 
     
І. Вступ

Корупція є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу безпеці, демократичному розвитку держави та суспільства, конституційному ладу, а саме: підриває авторитет країни, завдає шкоди демократичним засадам управління суспільством, функціонуванню державного апарату, обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, особливо пересічних осіб, порушує принципи верховенства права, порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, управлінських структур приватного сектора, руйнує моральні та суспільні цінності; дискредитує державу на міжнародному рівні. Саме тому, протидія корупції є одним із пріоритетів держави.

Пам’ятка з питань забезпечення доброчесності має на меті довести до працівників Міністерства юстиції України потенційно небезпечні ситуації, через які вони мимоволі можуть бути втягнутими в корупційні дії, нагадати про сумлінне виконання обов’язків, необхідність дотримання правових норм, а також інформувати про наслідки таких дій.

З 1 січня 2010 року набирає чинності Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції». Цей Закон визначає основні засади запобігання та протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

 

 II. Поняття корупції

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», корупція — це використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей.

 

III. Корупція як негативне явище

Корупція є вкрай негативним явищем, її суспільна небезпечність полягає у тому, що вона:

  • завдає збитки всім;
  • підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ суспільства;
  • суттєво обмежує конституційні права й свободи людини і громадянина, особливо пересічних громадян;
  • порушує принципи верховенства права;
  • призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого підприємництва, а також надходженню іноземних інвестицій;
  • як правило, починається з невеликих знаків уваги;
  • грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора;
  • надає незаконні привілеї корумпованим угрупованням і кланам, підпорядковує державну владу їхнім інтересам;
  • сприяє криміналізації та тінізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом;
  • живить організовану злочинність, насамперед економічну, стає неодмінною умовою її існування;
  • порушує принципи соціальної справедливості, невідворотності покарання;
  • створює залежність;
  • нищить духовні, моральні та суспільні цінності;
  • ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, унеможливлює надання іноземної допомоги;
  • веде до адміністративної та кримінальної (карного) відповідальності;
  • робить (чинить) людину безробітною. 

 

IV. Визначення

Згідно із статтею 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»:

корупційне правопорушення — умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою зазначені у частині першій статті 2 цього Закону: в) державні службовці, ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, ж) посадові та службові особи інших органів державної влади (далі — особою уповноваженою на виконання функцій держави), за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність;

конфлікт інтересів — реальні або такі, що видаються реальними, протиріччя між приватними інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;

неправомірна вигода — грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав;

близькі особи — подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи за умови їх постійного проживання разом із суб’єктом, визначеним у частині першій статті 2 цього Закону, і ведення з ним спільного господарства.

 

V. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

У статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» зазначено, що суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем’єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці;
г) посадові особи місцевого самоврядування;
ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
д) судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі і присяжні;
е) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;
є) посадові особи і працівники органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
б) члени окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій;
в) керівники громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету;
г) помічники-консультанти народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
ґ) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи);
д) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства);
е) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені);

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків в юридичних особах, а також фізичні особи — підприємці;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи — у разі одержання від них особами, зазначеними в пунктах 1—2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;

5) юридичні особи — у визначених законом випадках.

 

VI. Форми (види) корупційних діянь

Корупційні діяння мають такі форми (види):

  • зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;
  • розкрадання державного, колективного або приватного майна з використанням посадового становища;
  • незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
  • одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права;
  • хабарництво;
  • здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов’язаних з ними можливостей;
  • сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
  • неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;
  • використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, несвоєчасне її надання, надання недостовірної чи неповної службової інформації;
  • надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень;
  • протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг перед іншими кандидатами.

Корупційні діяння можуть бути вчинені також в інших формах, у тому числі в таких, що потребують додаткового визначення законодавством.

Боротьба з проявами корупції має ґрунтуватися на поєднанні профілактичних, правоохоронних і репресивних заходів. При цьому пріоритет повинен надаватися профілактичним заходам загальносоціального і спеціального кримінологічного спрямування.

 

VII. Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на запобігання корупції

Статтями 4—7 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» визначено спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції.

Суб’єктам відповідальності за корупційні правопорушення заборонено:

1) використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

а) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
б) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, яка не має переваг перед іншими кандидатами на цю посаду;
в) неправомірно втручатися в діяльність інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;
г) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків;

2) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;

3) входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;

4) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію.

Обмеження, передбачені пунктами 2—3, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), а також на осіб, зазначених у пункті 2 розділу III цієї Пам’ятки.

2. Фізичним та юридичним особам забороняється здійснювати фінансування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, у тому числі надавати їм матеріальну та/або нематеріальну допомогу, безоплатно виконувати роботи, надавати послуги, передавати кошти та інше майно, крім випадків, передбачених законами та чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

Суб’єктам відповідальності за корупційні правопорушення, які є посадовими особами, також заборонено:

а) приймати подарунки, за винятком випадків, передбачених Законом «Про засади запобігання та протидії корупції» та іншими законами. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення можуть приймати особисті подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги;
б) мати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Особа — суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення зобов’язана повідомити керівництво органу, на посаду в якому вона претендує, про працюючих у цьому органі близьких їй осіб.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження.

Установлені Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» вказані обмеження щодо суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов’язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов’язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.

У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь.

 

VIII. Поради працівникам Міністерства юстиції України

1. Станьте прикладом нетерпимості до проявів корупції. Своєю поведінкою давайте оточуючим зрозуміти, що не тільки не будете самі приймати участі у корупційних діях, але й не будете приховувати корупційних дій своїх колег.

Корупцію на державній службі легше подолати тоді, коли кожен поставить собі за мету їй запобігати.

В момент вступу на державну службу працівники Міністерства юстиції України зобов’язуються сумлінно виконувати свої обов’язки, дотримуватись законодавства та принципів доброчесності у своїй поведінці. Отже, всі співробітники мають виконувати свої обов’язки неупереджено та справедливо.

Корумпована поведінка працівників порушує законність та мораль, завдає шкоди авторитету Міністерства юстиції України і загалом державі. Вона руйнує віру в неупередженість та об’єктивність державних органів.

Усі працівники Міністерства юстиції України повинні сумлінно виконувати свої обов’язки та бути прикладом, як для своїх колег, так і для пересічних громадян.

2. Рішуче припиняйте спроби втягнути Вас у корупційні дії. Негайно повідомляйте про такі спроби керівництву та до Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73; vvboffice@minjust.gov.ua; vvb2008@minjust.gov.ua.
У
разі повідомлення Управління з питань запобігання корупції про факти та спроби схилити Вас до корупційних дій Управління з питань запобігання корупції зобов’язане забезпечити захист Ваших прав та інтересів.

У зовнішніх контактах, наприклад, з особами, що надають роботу, товари, послуги за державні кошти Ви повинні, з самого початку, визначити чіткі межі ваших повноважень і негайно припиняти спроби втягування до корупційних дій.

Не створюйте в оточуючих враження, що Ви відкриті для «невеликих ознак уваги».

Не піддавайтеся спокусі таким чином поправити свої матеріальне становище.

Не соромтеся відмовитися від подарунка або віддати його назад, супроводжуючи цю вимогу роз’ясненням правил, яких Ви маєте дотримуватись.

Якщо Ви працюєте у сфері, що має справу з розподілом державних коштів або замовлень, то Вам необхідно бути особливо обережним щодо намагань третіх осіб вплинути на Ваше рішення.

Чітко дотримуйтеся норм законодавства про заборону прийняття винагород або подарунків та вимог доброчесної поведінки.

Якщо третя особа попросила Вас зробити їй протиправну послугу, негайно поінформуйте про це своє керівництво і Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України. Це допоможе уникнути будь-якої підозри в корупції та дасть змогу вжити заходів проти правопорушників. Якщо Ви опираєтесь спробам втягнути Вас у корупцію, однак не повідомляєте про це керівництво та Управління з питань запобігання корупції, особа, яка схиляла Вас до корупційних дій може повторити свою спробу звернувшись до когось з Ваших колег. Захистіть своїх колег від спокуси втягнутися у корупцію — послідовно розкривайте намагання сторонніх осіб корумпувати Вас.

Працівники Міністерства юстиції повинні протидіяти корупції разом, таким чином вони досягнуть злагоджених дій, результатів у попередженні корупції та викликатимуть довіру у громадян.

3. Якщо у Вас з’являється відчуття, що вас хочуть попросити про послугу, яка суперечить Вашим обов’язкам, покличте когось зі своїх колег у якості свідка.

Іноді в ході розмови із сторонньою особою у Вас може виникнути підозра, що Вам намагатимуться зробити протиправну пропозицію, яку буде нелегко відхилити. Часто в такій ситуації не допомагає лише відмова від корупційних дій, тому Вам не варто намагатися владнати ситуацію власними силами. Запросіть до участі у розмові одного із своїх колег.

4. Працюйте так, щоб Вашу роботу можна було в будь-який момент перевірити.

Ваша робота повинна бути прозорою та зрозумілою для керівництва, колег та інших осіб. Можливо Вам доведеться змінити своє місце роботи (перехід до виконання нових завдань, перехід до іншого підрозділу) або бути тимчасово відсутнім (хвороба, відпустка), тому Ваша робота повинна бути настільки прозорою, щоб в будь-який час особа, що Вас замінить, могла виконувати Ваші обов’язки.

5.Чітко відокремлюйте службову діяльність від свого приватного життя. Перевіряйте, чи немає конфлікту інтересів між Вашими службовими обов’язками та приватними інтересами.

Спроби корупції часто починаються з того, що треті особи намагаються розширити службові контакти та перенести їх у сферу приватного життя. Відомо, що особливо складно відмовити у «невеликої послузі», коли з цією особою існують дружні стосунки, а також коли сам службовець або його родина отримує привілеї у будь-якому вигляді (квитки на концерт, запрошення до дорогих ресторанів) на які не можна відповісти тим самим, тощо. Отже, в приватному житті Ви з самого початку повинні дати оточуючим зрозуміти, що відокремлюєте службову діяльність від приватного життя. Це дозволить уникнути підозри у Вашої корумпованості.

У кожної особи, яка звертається до Вас у зв’язку з Вашою службовою діяльністю є право очікувати від Вас неупередженої, справедливої, обґрунтованої тобто доброчесної поведінки. Тому, під час будь-якої службової діяльності, за яку Ви несете відповідальність, перевіряйте, чи не вступають Ваші власні інтереси, а також інтереси Ваших рідних, з якими Ви пов’язані, в конфлікт з Вашими службовими обов’язками або інтересами Міністерства юстиції України. Піклуйтеся про те, щоб ніхто не міг звинуватити Вас в упередженості.

Якщо в конкретних службових обов’язках Ви вбачаєте можливе зіткнення Ваших службових обов’язків та приватних інтересів або інтересів третіх осіб, з якими Ви пов’язані, негайно повідомте про це своє керівництво з метою вжиття відповідних заходів (наприклад, звільнення Вас від виконання завдання).

Відмовтеся від виконання роботи за сумісництвом якщо це суперечить вимогам законодавства або інтересам служби. Не забувайте, що протиправна робота за сумісництвом, може тягнути за собою відповідальність у вигляді відповідних адміністративних та дисциплінарних покарань.

Якщо, у випадку конфлікту інтересів, Ви надали перевагу власним інтересам, окрім шкоди Вашому особистому авторитету може буде завдано шкоду авторитету всього Міністерства юстиції України. Особливо це стосується керівників структурних підрозділів.

6. Запобігайте корупції, викриваючи випадки корупційних дій.

Корупції можна запобігти лише, коли кожний працівник відчуває свою відповідальність за досягнення загальної мети створення вільного від корупції органу. Це означає, що всі працівники, в рамках виконання своїх завдань, повинні дбати, щоб сторонні особи не мали можливості впливати на рішення державного службовця і що корумпованих колег не можна прикривати через почуття солідарності або лояльності. Не приховуйте протиправних діянь!

Якщо поведінка Ваших колег дає Вам конкретні підстави підозрювати їх у хабарництві не вагайтесь повідомити про це працівників Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України, які забезпечать зберігання таємниці про джерело інформації, недоторканність Ваших прав та приймуть відповідні рішення. Важливо, щоб Ви висловлювали підозру лише тоді, коли у Вас для цього є об’єктивні підстави. Неможна допустити ситуацію, в якій будь-кого звинувачують, не маючи конкретних доказів.

7. Допоможіть своєму відомству (підрозділу) виявити та усунути недосконалості організаційної структури та механізмів, в яких можуть виникати ризики корупції.

Процеси, що багаторазово повторюються та застосовуються тривалий час, часто призводять до створення причин та умов виникнення корупції. Наприклад, процеси в яких одна окрема особа несе відповідальність за розподіл пільг або існують недостатньо прозорі процедури, які ускладнюють або роблять неможливою перевірку.

8. Постійно підвищуйте свою кваліфікацію з питань запобігання корупції.

Якщо Ви працюєте у сфері, що пов’язана з особливими корупційними ризиками, використовуйте у своїй діяльності рекомендації Управління з питань запобігання корупції щодо інформування про прояви корупції, небезпечні ситуації, заходи запобігання корупції Міністерства юстиції України, кримінальні та дисциплінарні наслідки корупції. Це допоможе Вам правильно реагувати у випадках, коли Вас намагаються втягнути у корупційні дії, а також у випадках викриття корупційних дій Ваших колег. Використання таких рекомендацій надасть Вам впевненості у власних силах щодо можливого розв’язання питань, пов’язаних з корупцією, у спосіб, що відповідає законодавству.

9. Якщо Вас вже втягнули до корупції, звільніться від постійного страху перед викриттям!

Повідомте Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України про вчинення Вами корупційних дій самі. Якщо ваша інформація допоможе повністю визначити існуючу проблему, то це пом’якшить Вашу кримінальну чи адміністративну відповідальність.

Пам’ятайте, що Управління з питань запобігання корупції, відповідно до покладених на нього завдань:

— протидіє спробам втручання в діяльність державних виконавців органів державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні ними своїх службових обов’язків з боку осіб , не наділених відповідними повноваженнями;

— здійснює заходи щодо унеможливлення протиправного адміністративного впливу на працівників органів юстиції, у зв’язку з наданням ними інформації про причетність до скоєння правопорушення працівниками органів юстиції, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства юстиції України.

 

IX. Рекомендації з питань запобігання корупції керівникам підрозділів Міністерства юстиції України

Ви маєте бути прикладом і піклуватися про своїх підлеглих. Ваша поведінка, а також увага мають велике значення для запобігання корупції. Тому, Вам необхідно проявляти активність і далекоглядність у сфері керівництва та контролю за підлеглими. Особливу увагу потрібно приділяти чіткому розподілу сфер відповідальності, прозорості завдань співробітників та забезпеченню належного контролю.

До причин та умов, що сприяють корупції, належать, наприклад:

  1. Недостатній контроль за службовою діяльністю підлеглих.
  2. Безперечна довіра до співробітників, які працюють тривалий час та працівників з вузькою спеціалізацією.
  3. Психологічна невитриманість працівників, які працюють у сфері, пов’язаній з особливим ризиком корупції.
  4. Негативний приклад прийняття подарунків керівництвом.
  5. Безкарність осіб, яки були викриті при скоєнні корупційних дій, що призводить до формування почуття вседозволеності у інших співробітників.

Ви можете протидіяти корупції наступним чином:

1. Навчайте та інформуйте про небезпеку корупції.

Використовуючи цю Пам’ятку з метою запобігання корупції. Постійно розмовляйте з підпорядкованими Вам особами про обов’язки, що випливають із заборони прийняття винагород та подарунків та з застережень щодо запобігання конфлікту інтересів.

2. У межах Ваших повноважень впроваджуйте організаційні заходи щодо запобігання корупції.

Приділяйте увагу чіткому визначенню кола завдань підпорядкованих Вам осіб і, у разі необхідності, обмежуйте сферу прийняття ними рішень. Чітко визначайте структуру повноважень, межі прийняття рішення «на власний розсуд» та необхідність візування документів. Приділяйте особливу увагу тим напрямкам роботи, де існує підвищені корупційні ризики.

Там, де це можливо реалізуйте принцип «багато очей», включаючи і власну сферу відповідальності. При виконанні суміжних завдань доцільно також створювати робочі групи. Перевіряйте необхідність супроводу окремих співробітників іншими службовцями на зустрічі, проведення контролю на місці тощо та доцільність створення «скляних офісів» для прийому відвідувачів для того, щоб контакти співробітників зі сторонніми особами проходили лише за принципом «багато очей». Якщо через об’єктивні причини це зробити неможливо, то організуйте проведення контролю через невеликі інтервали часу.

Запровадьте новітні організаційні заходи управління персоналом, особливо у тих сферах, де необхідні фахові знання набуваються досить швидко.

1. У сферах, де існують великі корупційні ризики, періодично впроваджуйте ротацію персоналу.

2. Відмова від проведення такої ротації у виняткових випадках, наприклад, коли робота потребує фахових знань, що здобуваються роками, має супроводжуватися письмовим обґрунтуванням та особливо ретельним контролем сфери роботи з боку керівництва. Якщо у підпорядкованому Вам підрозділі, органі практикується робота кількох співробітників в одному приміщенні, то використовуйте цей фактор для запобігання корупції в сферах, де є особливі корупційні ризики, наприклад, через зміну робочих місць співробітників або приміщень у яких вони постійно працюють (змінювати завдання та сферу відповідальності при цьому необов’язково).

3. Запобігання корупції вимагає також підвищеного піклування про своїх підлеглих.

Не забувайте про підвищену небезпеку для окремих осіб, які працюють у сферах, де існує високих ризик проявів корупції.

Постійний діалог з підлеглими є ознакою піклування про них.

Звертайте увагу на робочі та приватні проблеми своїх підлеглих.

Забезпечуйте необхідну допомогу підлеглим, наприклад, шляхом звільнення працівника від виконання завдання, якщо Вам стає відомо про конфлікт інтересів, що виникає у зв’язку з роботою близьких осіб цього працівника.
Особливу увагу приділяти працівникам, у яких надмірне або недостатнє навантаження.

Потрібно бути особливо уважним, якщо Вам стає відомо про уподобання когось із співробітників, що суперечать їх можливостям (наприклад, залежність або схильність до дорогих хобі, які складно фінансувати лише за рахунок заробітної платні) або про велику заборгованість співробітника. Особи, яки мають великі фінансові проблеми не повинні призначатися на посади, де існує високих ризик проявів корупції.

Також особливу увагу слід звертати на випадки, коли працівник часто висловлює незадоволеність державним органом (підрозділом), у якому він працює. У таких випадках необхідно вживати превентивних заходів.

4. Контроль як спосіб керівництва.

Не забувайте, що в корупції немає тих, хто скаржиться. Тому запобігання корупції залежить від Вашої уважності та поінформованості Ваших співробітників. Хибне уявлення про кооперативний стиль керівництва або позиція потурання «маленьким слабкостям» підлеглих можуть мати тяжкі наслідки в сферах служби, що наражаються на особливу небезпеку корупції.

Тому намагайтеся:

  • оптимізувати контроль за виконавською дисципліною підпорядкованих Вам осіб, наприклад, шляхом запровадження контрольних механізмів у підрозділі (повторний розгляд справи або подібні заходи);
  • уникати відокремлення працівників або їх переходу на повністю автономний спосіб роботи;
  • приділяти особливу увагу проявам ознак корупції;
  • проводити періодичну перевірку дотримання процедур щодо прийняття рішень та їх виконання;
  • встановлювати прийнятність висловлювань працівників про адміністративну діяльність свого підрозділу у розмовах з третіми особами.

Використовуйте можливості з підвищення кваліфікації та поінформованості підпорядкованих Вам осіб щодо корупції.

Попереджувальні ознаки корупції

Незвична поведінка працівника часто є такою, яку можна розцінювати, як сигнали про його корумпованість. Однак, ця поведінка супроводжується певною невизначеністю, оскільки деякі з її ознак вважаються нейтральними або навіть позитивними, хоча пізніше їх можна розпізнати, як надійні сигнали схильності того чи іншого працівника до вчинення корупційних дій.

Жодна з ознак «підозрілої» поведінки працівника не е «доказом» його корумпованості. Однак, якщо на підставі деяких висловів працівника та спостережень за ним, якась його поведінка видається Вам незвичною, Ви маєте перевірити, чи не містить поведінка підлеглого інших ознак корупційної діяльності.

1. Нейтральні ознаки

1.1. Дуже високий життєвий стандарт працівника, що викликає увагу та який неможливо пояснити (дорогий стиль життя, демонстрація символів статусу).

1.2. Явні підозрілі приватні контакти між службовцями та третіми особами (наприклад, запрошення, договори про надання консультацій або експертної оцінки, участь у бізнесі).

1.3. Незрозумілий опір працівника при зміні завдань або переводу його на інше місце служби (роботи), особливо якщо перехід на інше місце служби пов’язаний з перспективою підвищення заробітної платні.

1.4. Робота за сумісництвом.

1.5. Нетипова, незрозуміла поведінка (наприклад, через шантаж або докори сумління), замкнутість, роздратованість, різкі зміни у ставленні до колег та керівництва.

1.6. Соціальні проблеми (алкогольна, наркотична залежність, залежність від азартних ігор тощо).

1.7. Надмірне честолюбство, вихваляння контактами в службовій та приватній сферах.

1.8. Використання пільг, які надають треті особи (особливі умови придбання речей, не сплачення рахунків у ресторанах, запрошення до приватних або службових заходів).

1.9. Явна щедрість сторонніх осіб (наприклад, спонсорство).

2. Ознаки про небезпеку вчинення корупційних діянь

Окрім нейтральних ознак існують також ознаки, які є характерними для корупції в державних органах, тому вони вважаються «ознаками про небезпеку».

Ознаки внутрішньої небезпеки:

2.1.1. Дії в обхід наказів та розпоряджень, часті «невеличкі порушення правил», невідповідність між перебігом справи та її документуванням.

2.1.2. Незвичні рішення без достатнього обґрунтування.

2.1.3. Різні оцінки та рішення у схожих справах, якщо йдеться про різних осіб, зловживання можливістю приймати рішення «на власний розсуд».

2.1.4. Видача дозволів (наприклад, зі звільненням від обов’язків) в обхід інших служб, що несуть за це відповідальність.

2.1.5. Цілеспрямований обхід контролю, ізолювання окремих областей служби (роботи).

2.1.6. Приховування ходу справ.

2.1.7. Занадто короткий або довгий час опрацювання документів.

2.1.8. Упереджене (позитивне чи негативне) ставлення стосовно деяких осіб, що подають заявки або намагаються отримати замовлення (послугу).

2.1.9. Спроби вплинути на рішення, що не належать до сфери відповідальності співробітника, але в яких зацікавлені треті особи.

2.1.10. Замовчування небездоганної поведінки працівників, особливо у випадках їх протиправної поведінки.

2.1.11. Відсутність або недостатність контролю у справах, в яких це особливо необхідно.

2.1.12. Відсутність реакції на підозрілі випадки та події.

2.1.13. Занадто висока концентрація завдань на одну особу.

2.2. Ознаки у сфері зовнішніх контактів:

2.2.1. Підозріло сприятливий розгляд справи третьої особи.

2.2.2. Надання переваги обмеженому тендеру або вільній передачі державних замовлень, розподіл замовлень для можливості вільної передачі замовлень, уникання розгляду альтернативних пропозицій.

2.2.3. Значне чи систематичне перевищення передбаченої вартості замовлення.

2.2.4. Отримання замовлення за незвичною для ринку ціною, необґрунтовані придбання, укладання довгострокових договорів без проведення прозорого конкурсу на умовах, невигідних для державного органу;

2.2.5. Постійні «помилки у розрахунках», виправлення у переліках робіт та послуг, що повинні бути виконані.

2.2.6. Занадто велика додаткова робота. Робота співробітника за сумісництвом або робота його близьких в організації (підприємстві), які одночасно є претендентами на отримання тендеру або пропонують такий тендер.

2.2.7. «Панібратський» тон в ділових переговорах із сторонніми особами.

2.2.8. Використання неіснуючих переваг з боку сторонніх осіб.

2.2.9. Часті «відрядження» до окремих підприємств, організацій або установ органів Міністерства юстиції (безпідставні затримки у відрядженні).

2.2.10. «Постійні візити» сторонніх осіб на робоче місце окремого працівника та візити сторонніх осіб лише тоді, коли на місці є певні працівники.

2.2.11. Відсутність конфліктів з підприємством або претендентами на отримання тендеру в тих ситуаціях, де вони зазвичай виникають.

Сигналами про небезпеку є натяки, чутки, що надходять з поза підрозділу (органу), а також інформація (наприклад, від юридичних або фізичних осіб, які були «обділені» і у яких, внаслідок цього виникли фінансові проблеми). Необхідно зазначити, що таку інформацію необхідно постійно аналізувати для унеможливлення зловживання. З іншого боку, така інформація є приводом для проведення розслідування, внаслідок якого, дійсно розкривалися випадки корупції.

2.3. Підозра

У конкретних обґрунтованих випадках підозри працівників у корупції необхідно негайно звертатися до Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України. Іноді обставини вимагають вжиття негайних заходів з Вашого боку для недопущення приховування інформації про корупційні дії. До таких заходів, наприклад, можуть належати:

безпідставна передача іншим співробітникам окремих поточних чи завершених матеріалів або справ;

заборона доступу колег до робочого приміщення, службових матеріалів або робочих засобів, носіїв інформації (наприклад, комп’ютера, дискети тощо).

Масштаб та вид необхідних антикорупційних заходів можна визначити лише у кожній конкретній ситуації. Не забувайте про те, що корупція — не «невеличка провина», а її замовчування шкодить і Вашому власному авторитету. У випадку невиконання обов’язків керівника Ви можете нести дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. 

 

X. Відповідальність за вчинення корупційних діянь

1. Згідно з статтями Кримінального кодексу України

Номер статті Частина Назва статті
189   Вимагання.
191 2,5 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
206 2,3 Протидія законній господарській діяльності.
232   Розголошення комерційної таємниці.
235—1   Зловживання повноваженнями.
235—2   Перевищення повноважень.
235—3   Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги.
235—4   Комерційний підкуп.
235—5   Підкуп особи, яка надає публічні послуги.
353   Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи.
358   Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів.
262 2,3 Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.
364   Зловживання владою або службовим становищем.
365   Перевищення влади або службових повноважень.
366   Службове підроблення.
367   Службова недбалість.
368   Одержання хабара.
369   Пропозиція або давання хабара.
369—1   Зловживання впливом.
395 2 Порушення правил адміністративного нагляду.
410 2,3 Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.
423   Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем.
424   Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень.

2. Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення:

— одержання особою неправомірної вигоди для себе чи іншої особи у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (стаття 21221);

— пропозиція або надання особі неправомірної вигоди (безпосередньо для неї чи для іншої особи) у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, — тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21222);

— сприяння особою з використанням посадового становища фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладенні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) з метою одержання за це неправомірної вигоди, якщо її розмір не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (стаття 21223);

— здійснення особою безпосередньо або через посередників чи інших осіб підприємницької діяльності, а так само виконання ним роботи за сумісництвом (крім викладацької, наукової, творчої роботи або медичної практики у позаробочий час) — тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманої винагороди від підприємницької діяльності чи роботи за сумісництвом (стаття 21224);

— незаконне входження особи безпосередньо або через представника чи підставних осіб до складу органу управління або наглядової ради підприємства чи організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків безпосереднього виконання функцій з управління акціями (частками, паями), що належать державі, або представництво інтересів держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21225);

— неправомірна відмова особи у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання — інформації, що не відповідає дійсності, у разі якщо така інформація підлягає наданню на запит фізичної або юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію» або «Про звернення громадян», — тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21226);

— неправомірне втручання особи з використанням посадового становища в діяльність державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування або посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21227);

— порушення особою встановлених законодавством вимог щодо подачі відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру, — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— неподання або несвоєчасне подання відомостей про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента, — тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21228);

— невжиття заходів щодо запобігання та протидії корупції уповноваженими на це особами — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21229);

— одержання особою особистого подарунка (дарунка) на порушення вимог закону, — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого подарунка (дарунка) (стаття 21232);

— неподання особою у випадках, передбачених законодавством, відомостей про наявність особистих інтересів чи обставин, що можуть призвести до невиконання чи неналежного виконання нею своїх посадових обов’язків, — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21233).

 

XІ. Дії працівників у випадках виникнення конфлікту інтересів

Працівник Міністерства юстиції України у випадку виникнення конфлікту інтересів повинен:

— негайно повідомляти керівництво про наявність чи відсутність у нього конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів випливає із ситуації, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків. Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду;

— суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законами України «Про державну службу» та Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відмітає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інформує свого керівника або державний орган вищого рівня;

— декларувати свої доходи та доходи своєї сім’ї в порядку та у строки, визначені законодавством України; ретельно виконувати свої громадянські обов’язки, у тому числі фінансові зобов’язання в порядку і розмірах, установлених законом;

— утримуватися від виконання іншої дозволеної законом роботи, якщо вона заважає йому належним чином виконувати свої повноваження або якій він повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу.

  Посібник створено за підтримки третього компоненту порогової програми «Виклики тисячоліття».

 

Перелік питань (оновлено 11.02.2016)

 
 

Перелік питань на перевірку знань діючого законодавства  з урахуванням специфіки функціональних повноважень на  заміщення  вакантних посад державних службовців

I. Питання на перевірку знання Конституції України.  

1. Основні розділи Конституції України. 
2. Найважливіші функції держави (стаття 17). 
3. Обов'язки громадянина України (статті 65-68).   
4. Повноваження Верховної Ради України (стаття 85).   
5. Питання,  правове  регулювання   яких   визначається   та встановлюється виключно законами України (стаття 92).   
6. Порядок обрання Президента України (стаття 103).   
7. Повноваження Президента України (стаття 106).   
8. Призначення,   склад   та  введення  в  дію  рішень  Ради національної безпеки і оборони України (стаття 107). 
9. Склад Кабінету Міністрів України (стаття 114).   
10. Повноваження Кабінету  Міністрів  України  (статті  116, 117).     
11. Порядок подання  законопроекту  про  внесення  змін   до Конституції України (стаття  154).   
12. Основні засади судочинства в Україні (стаття 129).   
13. Органи місцевого самоврядування в Україні (стаття 140).   
14. Повноваження  територіальних громад за Конституцією України (стаття 143). 
15. Статус та повноваження Конституційного Суду України (статті 147, 150).    

II. Питання на перевірку знання Закону України "Про державну службу".         

1. Поняття державної служби,  державного службовця  і  посади відповідно до Закону України "Про державну службу" (статті 1, 2).
2. Основні принципи державної служби (стаття 3).
3. Основні обов'язки державних службовців (стаття 10).  
4. Основні права державних службовців (стаття 11).  
5. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу та її проходженням (статті 12, 16).
6. Особливості  дисциплінарної   відповідальності   державних  службовців (стаття 14).  
7. Відсторонення    державного   службовця   від   виконання повноважень за посадою (стаття 22).  
8. Класифікація   посад   та   ранги   державних  службовців (статті 25, 26).  
9. Прийняття  на  посаду державного службовця;  випробування при прийнятті на державну службу;  стажування державних службовців (статті 15, 18, 19).
10. Кадровий резерв державної служби (стаття 28).   
11. Підстави припинення державної служби (стаття 30).  
12. Підстави для відставки державного службовця (стаття 31).  
13. Оплата праці державного службовця (стаття 33).   
14. Щорічні  та  додаткові  відпустки  державних  службовців; соціально-  побутове забезпечення державних службовців  (статті  35, 36).  
15. Пенсійне забезпечення державних службовців (стаття 37).
 
ІII. Питання на перевірку знання Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції ".  
 
1. Визначення  термінів:  корупція,  близькі особи,  конфлікт інтересів, корупційне   правопорушення, неправомірна вигода (стаття 1).         
2. Суб'єкти  відповідальності  за  корупційні  правопорушення (стаття 4).           
3. Суб'єкти,   які   здійснюють  заходи  щодо  запобігання  і протидії корупції (стаття 5).       
4. Обмеження    щодо   використання   службового   становища, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (статті 6, 7).       
5. Обмеження  щодо  одержання  дарунків  (пожертв)  та роботи близьких осіб (статті 8, 9).     
6. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність,  пов'язану з  виконанням  функцій  держави,  місцевого самоврядування (стаття 10).       
7. Спеціальна  перевірка  щодо  осіб,  які   претендують   на зайняття  посад,  пов'язаних  із  виконанням  функцій  держави або органів місцевого самоврядування (стаття 11).       
8. Фінансовий контроль (стаття 12).       
9. Кодекси  поведінки  та  врегулювання  конфлікту  інтересів (статті 13, 14).       
10. Антикорупційна  експертиза  проектів  нормативно-правових актів (стаття 15).       
11. Участь  громадськості  в  заходах  щодо   запобігання   і протидії корупції (стаття 18).        12. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції (стаття 20).
13. Види  відповідальності   за   корупційні   правопорушення (стаття 21).       
14. Особливості  звільнення  з  роботи  осіб,   які   вчинили корупційні правопорушення (стаття 22).       
15. Відновлення прав і законних  інтересів  та  відшкодування збитків,  шкоди,  завданих  фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення (стаття 25).        
 
IV,V Питання з урахуванням специфіки функціональних повноважень         
 
Питання на перевірку знань діючого законодавства на заміщення вакантної посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області:  
1. Вимоги до звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян».    2. Термін розгляду звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян».  
3. Поняття терміну депутатського звернення та строк розгляду депутатського звернення за Законом України «Про статус народного депутата України».  
4. Поняття публічної інформації та строк розгляду запитів на інформацію за Законом України "Про доступ до публічної інформації"
5. Права прокурора при здійсненні  прокурорського  нагляду  за  додержанням і застосуванням законів відповідно до Закону України «Про прокуратуру».  
6. Права прокурора при   виявленні   порушень  закону відповідно до Закону України «Про прокуратуру».   
7. Поняття терміну подання та строк його розгляду відповідно до Закону України «Про прокуратуру».  
8. Строк розгляду постанови прокурора відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
9. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії за Законом України «Про виконавче  провадження».     
10. Порядок та строки розгляду питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».   
11. Вимоги до виконавчого документа за Законом України «Про виконавче провадження з урахуванням вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.     
12. Відповідальний за достовірність та дотримання термінів подання звітів за формою №1 (піврічна) «Звіт про роботу органів державної виконавчої служби» .   
13. Строки перевірки на відповідність вимогам чинного законодавства документів щодо передачі майна на реалізацію .   
14. Нормативні акти, що регулюють порядок реалізації майна описаного та арештованого державними виконавцями. 
15. Порядок утворення виконавчих груп при органах державної виконавчої служби відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.     
16. Порядок передачі виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.     
17. Розмір винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа майнового характеру відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.   
18. Розмір винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа немайнового характеру відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.     
19. Копії документів, які обов’язково додаються до заяви державного виконавця про виплату винагороди відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .   
20. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .   
21. Підстави повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .   
22. Підстави закінчення виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».  
23. Умови оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби до керівництва органів державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .   
24. Контроль за законністю виконавчого провадження керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
25. Перевірка законності виконавчого провадження.
26. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».   
27. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».  
28. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». 
29. Особливості виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».   
30. Порядок притягнення осіб до відповідальності за правопорушення, вчинені під час виконавчого провадження .  
 
Питання на перевірку знань діючого законодавства на заміщення вакантної посади заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень:  
1. Права прокурора при здійсненні  прокурорського  нагляду  за  додержанням і застосуванням законів відповідно до Закону України «Про прокуратуру» .  
2. Права прокурора при   виявленні   порушень  закону відповідно до Закону України «Про прокуратуру» .  
3. Поняття терміну подання відповідно до Закону України «Про прокуратуру».  
4. Строк розгляду подання відповідно до Закону України «Про прокуратуру».    
5. Строк розгляду постанови прокурора відповідно до Закону України «Про прокуратуру» .
6. Вимоги до звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян» .    7. Термін розгляду звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян».  
8. Термін розгляду депутатського звернення за Законом України «Про статус народного депутата України».  
9. Поняття публічної інформації та строк розгляду запитів на інформацію за Законом України «Про доступ до публічної інформації.  
10. Відповідальний за достовірність та дотримання термінів подання звітів за формою №1 (піврічна) «Звіт про роботу органів державної виконавчої служби» .  
11. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії за Законом України «Про виконавче  провадження» .  
12.  Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».   
13. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».  
14. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».   
15. Особливості виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».  
16. Представництво сторін у виконавчому провадженні відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».     
17. Порядок та строки розгляду питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .  
18. Вимоги до виконавчого документа за Законом України «Про виконавче провадження з урахуванням вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .  
19. Строки перевірки на відповідність вимогам чинного законодавства документів щодо передачі майна на реалізацію .     
20. Нормативні акти, що регулюють порядок реалізації майна описаного та арештованого державними виконавцями.   
21. Порядок утворення виконавчих груп при органах державної виконавчої служби відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .  
22. Порядок передачі виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .   
23. Порядок передачі виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.  
24. Розмір винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа майнового характеру відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.   
25. Розмір винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа немайнового характеру відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.   
26. Копії документів, які обов’язково додаються до заяви державного виконавця про виплату винагороди відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.   
27. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».  
28. Підстави повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».     
29. Підстави закінчення виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .  
30. Перевірка законності виконавчого провадження .  
 
Посади заступника начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області:  
1. Права прокурора при здійсненні  прокурорського  нагляду  за  додержанням і застосуванням законів відповідно до Закону України «Про прокуратуру» .  
2. Права прокурора при   виявленні   порушень  закону відповідно до Закону України «Про прокуратуру» .  
3. Вимоги до звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян» .  
4. Термін розгляду звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян» .  
5. Термін розгляду депутатського звернення за Законом України «Про статус народного депутата України» .  
6. Поняття публічної інформації за Законом України «Про доступ до публічної інформації .    7. Строк розгляду запитів на інформацію за Законом України «Про доступ до публічної інформації .  
8. Відповідальний за достовірність та дотримання термінів подання звітів за формою №1 (піврічна) «Звіт про роботу органів державної виконавчої служби».  
9. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії за Законом України «Про виконавче  провадження» .  
10. Представництво сторін у виконавчому провадженні відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .  
11. Порядок та строки розгляду питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .   
12.  Вимоги до виконавчого документа за Законом України «Про виконавче провадження з урахуванням вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .  
13. Поняття постанови як окремого документу відповідно до Інструкції  з організації примусового виконання рішень .     
14. Розміри винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа майнового та немайнового характеру відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .   
15. Строки перевірки на відповідність вимогам чинного законодавства документів щодо передачі майна на реалізацію.  
16. Нормативні акти, що регулюють порядок реалізації майна описаного та арештованого державними виконавцями.     
17. Порядок утворення виконавчих груп при органах державної виконавчої служби відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .  
18. Порядок передачі виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.  
19. Порядок передачі виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.  
20. Розмір винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа майнового характеру відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .  
21. Розмір винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа немайнового характеру відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.  
22. Копії документів, які обов’язково додаються до заяви державного виконавця про виплату винагороди відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.  
23. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .  
24. Підстави повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».  
25. Підстави закінчення виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .  
26. Перевірка законності виконавчого провадження .  
27. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».  
28. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» .  
29. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».  
30. Особливості виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» .  
 
Посад головного та провідного спеціаліста відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області:  
1. Основні обов’язки державних службовців за Законом України «Про державну службу» (статті 10).  
2. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців за Законом України «Про державну службу» (стаття 14).  
3. Обмеження щодо використання службового становища за Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (стаття 6).  
4. Права прокурора при здійсненні  прокурорського  нагляду  за  додержанням і застосуванням законів відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (частина перша статті 20 Закону).     
5. Права прокурора при   виявленні   порушень  закону відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (частина третя статті 20 Закону).  
6. Поняття терміну подання відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (частина перша статті 23 Закону).  
7. Строк розгляду подання відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (частина третя статті 23 Закону).
8. Строк розгляду постанови прокурора відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (стаття 24 Закону).   
9. Вимоги до звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (стаття 5).   
10. Термін розгляду звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (стаття 20).  
11. Термін розгляду депутатського звернення за Законом України «Про статус народного депутата України» (частина друга статті 16).    
12. Поняття публічної інформації за Законом України «Про доступ до публічної інформації (стаття 1 Закону).  
13. Строк розгляду запитів на інформацію за Законом України «Про доступ до публічної інформації (стаття 20 Закону).  
14. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії за Законом України «Про виконавче  провадження» (стаття 2).  
15. Вимоги до виконавчого документа за Законом України «Про виконавче провадження з урахуванням вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень (стаття 18, пункт 3.3. Інструкції).  
16. Строк чинності звіту про оцінку майна та з якого моменту він обчисляється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (частина п’ята статті 58 Закону).  
17. Черговість звернення стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник-фізична особа відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (частина перша статті 63 Закону).  
18. Порядок реалізації майна на комісійних умовах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (частина друга статті 62 Закону).  
19. Строки перевірки на відповідність вимогам чинного законодавства документів щодо передачі майна на реалізацію (пункт 5.12.6. Інструкції про проведення виконавчих дій).  
20. Дії, які повинен вжити державний виконавець у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні відповідно до вимог Інструкції з організації  примусового виконання рішень (підпункт 4.5.9. Інструкції).  21. Основні вимоги до змісту постанови про призначення експерта відповідно до вимог Інструкції з організації  примусового виконання рішень (абзац другий пункту 2.9. Інструкції).   
22. Відповідальний за забезпечення правильності та повноти підготовлених для передачі на реалізацію документів відповідно до вимог Інструкції з організації  примусового виконання рішень (підпункт 4.5.6. Інструкції).  
23. Нормативні акти, що регулюють порядок реалізації майна описаного та арештованого державними виконавцями. (Закон України «Про виконавче провадження», Інструкції про проведення виконавчих дій, Інструкції з організації примусового виконання рішень, Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, Порядок реалізації арештованого майна).  
24. Розмір витрат, пов’язаних з організацією та проведенням прилюдних торгів, аукціонів або реалізації майна боржника на комісійних умовах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (частина дванадцята статті 62 Закону).  
25. Порядок утворення виконавчих груп при органах державної виконавчої служби відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень (розділ V Інструкції).  
26. Порядок передачі виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень (розділ VІ Інструкції).    
27. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 44 Закону).  
28. Підстави повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 47 Закону).  
29. Підстави закінчення виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 49 Закону).  
30. Перевірка законності виконавчого провадження (стаття 86 Закону, розділ 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень).  
 
Питання на перевірку знань діючого законодавства на заміщення вакантних посад завідуючого, головного та провідного спеціалістів сектору аналітики та статистики управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області:  
1. Строки перевірки на відповідність вимогам чинного законодавства документів щодо передачі майна на реалізацію.  
2. Нормативні акти, що регулюють порядок реалізації майна описаного та арештованого державними виконавцями.  
3. Протягом якого часу проводиться опис й арешт конфіскованого майна вилученого митними органами.
4. На кого покладається відповідальність за достовірність та дотримання термінів подання звітів за формою №1 (піврічна) "Звіт про роботу органів державної виконавчої служби".   
5. Яким чином перевіряється достовірність даних звітності за формою №1 (піврічна) "Звіт про роботу органів державної виконавчої служби".
6. На підставі чого готуються первинні звіти за формою №1 (піврічна) "Звіт про роботу органів державної виконавчої служби" державних виконавців, та в який строк.   
7. Розмір винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа майнового характеру та немайнового характеру.  
8. Обов’язкові вимоги до заяви державного виконавця про виплату винагороди.  
9. Копії яких документів обов’язково додаються до заяви державного виконавця про виплату винагороди.     
10. Протягом якого строку заява державного виконавця про виплату винагороди підлягає погодженню начальником відділу, якому безпосередньо підпорядковується державний виконавець.    
11. Ким подається заява про виплату винагороди у разі виконання виконавчого документа виконавчою групою.  
12. Протягом якого строку після погодження заява про виплату винагороди передається на затвердження начальнику відповідного регіонального органу ДВС.  
13. Протягом якого строку заява державного виконавця про виплату винагороди підлягає затвердженню уповноваженою посадовою особою.  
14. Який документ є підставою для виплати винагороди державному виконавцю.  
15. У який строк заява про виплату винагороди повертається державному виконавцю у випадку  відмови у виплаті винагороди.     
16. Як оформлюється бланк звіту про роботу органів державної виконавчої служби за формою №1 (піврічна) "Звіт про роботу органів державної виконавчої служби".  
17. Як обліковується сума, яка підлягає стягненню у солідарному порядку з двох або більше осіб за виконавчими документами, які перебувають на виконанні в одному органі ДВС.  
18. Як оформлюються Аналітичні таблиці до звітності за формою № 1 (піврічна) "Звіт про роботу органів державної виконавчої служби».  
19. Порядок реалізації конфіскованого майна.  
20. Порядок подальшого розпорядження конфіскованим майном, не реалізованим в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».  
21. Порядок виконання виконавчих документів про конфіскацію майна, вилученого митними органами.  
22. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів.  
23. Повернення виконавчого документа стягувану (ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження»).  
24. Закінчення виконавчого провадження.  
25. Перевірка законності виконавчого провадження.  
26. Поняття державної служби, державного службовця, посади і посадової особи за Законом України «Про державну службу».  
27. Основні принципи державної служби за Законом України «Про державну службу».  
28. Основні обов’язки державних службовців за Законом України «Про державну службу».  
29. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців за Законом України «Про державну службу».  
30. Обмеження щодо використання службового становища за Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».    
 
Питання на перевірку знань діючого законодавства на заміщення вакантних посад начальника та заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області:  
1. Обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу за Законом України «Про державну службу» (стаття 12).  
2. Обмеження щодо використання службового становища за Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (стаття 6).  
3. Права прокурора при здійсненні  прокурорського  нагляду  за  додержанням і застосуванням законів відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (частина перша статті 20 Закону).  
4. Права прокурора при   виявленні   порушень  закону відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (частина третя статті 20 Закону).  
5. Поняття терміну подання відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (частина перша статті 23 Закону).  
6. Строк розгляду подання відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (частина третя статті 23 Закону).      
7. Строк розгляду постанови прокурора відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (стаття 24 Закону).     
8. Термін розгляду звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (стаття 20).  
9. Термін розгляду депутатського звернення за Законом України «Про статус народного депутата України» (частина друга статті 16).  
10. Строк розгляду запитів на інформацію за Законом України «Про доступ до публічної інформації (стаття 20 Закону).  
11. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії за Законом України «Про виконавче  провадження» (стаття 2).  
12. Порядок та строки розгляду питання про відвід державного виконавця відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (частина третя  та восьма статті 16 Закону).  
13. Вимоги до виконавчого документа за Законом України «Про виконавче провадження з урахуванням вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень (стаття 18, пункт 3.3. Інструкції).
14. Підвідомчість виконавчих проваджень відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в областях відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»  (частини друга статті 21 Закону).  
15. Нормативні акти, що регулюють порядок реалізації майна описаного та арештованого державними виконавцями. (Закон України «Про виконавче провадження», Інструкції про проведення виконавчих дій, Інструкції з організації примусового виконання рішень, Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, Порядок реалізації арештованого майна).  
16. Порядок утворення виконавчих груп при органах державної виконавчої служби відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень (розділ V Інструкції).  
17. Порядок передачі виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень (розділ VІ Інструкції).  
18. Розміри винагороди державному виконавцю за своєчасне та повне виконання виконавчого документа майнового та немайнового характеру відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень (пункт 10.1 Інструкції).  
19. Копії документів, які обов’язково додаються до заяви державного виконавця про виплату винагороди відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень (пункт 10.6 Інструкції).  
20. Відмова у відкритті виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»  (стаття 26 Закону).  
21. Виконавчій збір. Витрати виконавчого провадження. Авансування витрат на організацію та проведення  виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»  (статті 28, 41, 42 Закону).  
22. Заходи примусового виконання рішень. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»  (статті 32, 33 Закону).  
23. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (стаття 2 Закону).   
24. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (стаття 3 Закону).
25. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (стаття 4 Закону).  
26. Особливості виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (стаття 7 Закону).  
27. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 44 Закону).  
28. Підстави повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 47 Закону).  
29. Підстави закінчення виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 49 Закону).  
30. Перевірка законності виконавчого провадження (стаття 86 Закону, розділ 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень).    
 
Питання на перевірку знань чинного законодавства на заміщення вакантних посад головних, старших та державних виконавців відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного  управління  юстиції у Запорізькій області:  
1. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії (ст.2).  
2. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій. Сторони виконавчого провадження (ст.ст. 7, 8).  
3. Обов’язки і права  державних виконавців.  Права і обов’язки сторін та інших учасників виконавчого провадження (ст.ст. 11, 12).  
4. Участь експертів, спеціалістів та суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання у виконавчому провадженні. Участь перекладача у виконавчому провадженні (ст.ст. 13, 14).  
5. Залучення понятих до провадження виконавчих дій.  Відводи у виконавчому провадженні (ст.ст. 15, 16).    
6. Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою. Вимоги до виконавчого документа (ст.ст. 17, 18).  
7. Підстави для відкриття виконавчого провадження. Місце виконання рішення. Час провадження виконавчих дій (ст.ст. 19,20, 29).  
8. Підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень(ст. 21).  
9. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання. Переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання (ст.ст. 22, 23, 24).  
10. Прийняття виконавчого документа до виконання. Початок примусового   виконання рішень (ст. 25,27).  
11. Відмова у відкритті виконавчого провадження (ст. 26).  
12. Виконавчій збір. Витрати виконавчого провадження. Авансування витрат на організацію та проведення  виконавчих дій (ст.ст. 28, 41, 42).  
13. Заходи примусового виконання рішень. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника (ст.ст. 32, 33).  
14. Відкладення провадження виконавчих дій. Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення (ст.ст. 35, 36).  
15. Обставини, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. Право державного виконавця зупинити виконавче провадження (ст.ст. 37, 38).  
16. Розподіл стягнутих з боржника грошових сум. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів (ст.ст.  43, 44).  
17. Повернення виконавчого документа стягувачу. Повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ст.ст. 47, 48).   
18. Закінчення виконавчого провадження (ст. 49).  
19. Наслідки завершення виконавчого провадження. Відновлення  виконавчого провадження   (ст.ст. 50, 51).     
20. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Особливості звернення стягнення на кошти   боржника в іноземній валюті та виконання рішень   при обчисленні боргу в іноземній валюті (ст.ст. 52, 53).  
21. Звернення стягнення на заставлене майно. Звернення стягнення на майно боржника,   що перебуває в інших осіб (ст.ст. 54, 55).  
22. Арешт і вилучення майна боржника. Зняття арешту з майна (ст.ст. 57, 60).  
23. Реалізація майна, на яке звернено стягнення (ст. 62).  
24. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи (ст. 63).  
25. Звернення стягнення на кошти боржника – юридичної особи (ст. 65).  
26. Порядок звернення стягнення на майно у разі злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення та ліквідації боржника – юридичної особи (ст. 67).  
27. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утримання від їх вчинення. Виконання рішення про поновлення на роботі.  (ст.ст. 75, 76).  
28. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (стаття 3 Закону).  
29. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (стаття 4 Закону).  
30. Особливості виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (стаття 7 Закону).  
 
Питання на перевірку знань чинного законодавства на заміщення вакантної посади головного спеціаліста відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного  управління  юстиції у Запорізькій області:            
1.Які основні вимоги законодавства щодо розрахунків за комунальні послуги.           
2. Якими бухгалтерськими проведеннями відображається в обліку проведена оплата рахунків постачальників комунальних послуг  по загальному фонду           
3. Як відбувається фінансування бюджетних установ  
4. Які документи являються підставою для здійснення оплати    
5. Згідно яких документів відбувається фінансування бюджетних установ    
6.Які документи надаються до Державного казначейства для оплати рахунків    
7.Розкрити основні принципи бухгалтерського обліку в бюджетних установах.  
8. Де можуть бути відкриті рахунки для обліку руху грошових коштів  
9. Структура кошторису.  
10. Як здійснюється облік видатків по загальному фонду  
11. Характеристика складових кошторису бюджетної установи.  
12. Які необоротні активи в бюджетних установах належать до основних засобів  
13. Як обліковуються прийняті в експлуатацію основні засоби  
14. В яких випадках відбувається вибуття основних засобів  
15. Які необоротні матеріальні активи в бюджетних установах належать до малоцінних  
16. Чи є підставою для списання необоротних активів 100% нарахованих знос  
17. Що означає “нестача”  
18. Якими бухгалтерськими проведеннями відображаються в обліку бюджетних установ придбання  і оприбуткування запасів  
19. Якими бухгалтерськими проведеннями відображається в обліку бюджетних установ списання запасів  
20. Які основні вимоги щодо порядку обліку бюджетними установами малоцінних і  швидкозношувальних предметів.     
21. Які матеріальні цінності можуть бути списані з балансу бюджетної  установи  
22. Виконання яких основних завдань повинна забезпечити постійно діюча  комісія при визначенні непридатності матеріальних цінностей  
23. Як обліковуються в бюджетних установах шини для автомобілів  
24. Основні нормативні документи які відображають і диктують порядок списання основних  засобів та необоротних активів бюджетних установ  
25.Як здійснюється синтетичний та аналітичний облік видатків         
26. Який порядок оплати рахунків розпорядників бюджетних коштів  
27. Які видатки відображаються по КЕКВ 2210 та контроль за їх використанням  
28. Які видатки відображаються по КЕКВ 2240 та контроль за їх використанням  
29. Як обліковуються прийняті в експлуатацію основні засоби  
30. Як здійснюється оформлення первинного обліку запасів  
 
Питання на перевірку знань чинного законодавства на заміщення вакантних посад спеціалістів І та ІІ категорій відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області:  
1. Поняття діловодства  з  виконання  рішень  в  органах  державної виконавчої  служби.   
2. Попереднє опрацювання документів. Дії при одержання документів у пошкодженій упаковці, а також якщо   при  відкритті  конверта  (упаковки)  виявлено  відсутність будь-якого документа чи додатка до нього.  
3. Реєстрація вхідної кореспонденції відділу державної виконавчої служби. Основний принцип реєстрації документів. Документи, які не підлягають реєстрації.  
4. Порядок реєстрації звернень громадян. Оформлення повторних звернень громадян. Поняття дублетних заяв, скарг і пропозицій.  
5. Порядок реєстрації виконавчих документів, скарг на дії (бездіяльність державного виконавця).  
6. Реєстрація вихідної кореспонденції відділу державної виконавчої служби. Терміни оброблення та надсилання вихідних документів.  
7. Резолюція, її елементи.  
8. Автоматизована реєстрація   вхідних,   вихідних   та  інших  службових документів.   
9.  Формування та облік зведених виконавчих проваджень.  
10. Зберігання завершених виконавчих проваджень.  
11. Ведення діловодства за зверненнями громадян. Здійснення обліку звернень громадян.  
12. Оформлення тексту документа.  
13. Порядок адресування та датування документів.  
14. Засвідчення документів. Погодження документів, види.  
15. Оформлення копії документа. Додатки до документів, види.  
16. Розпорядження, порядок його оформлення. Акт, порядок його оформлення.  
17. Службовий лист, порядок його оформлення, види.  
18. Довідки, види та порядок оформлення. Поняття телефонограми, доповіді.  
19. Протокол, порядок його оформлення.  
20. Строки виконання документів.  
21. Термін розгляду звернень громадян згідно Закону України «Про звернення громадян».  
22. Поняття номенклатури справ. Підсумковий запис.  
23. Складання номенклатури справ відділу державної виконавчої служби.  
24. Поняття обов’язковості заголовків справ відділу держаної виконавчої служби.
25. Формування справ. Групування документів у справі відділу держаної виконавчої служби. Оформлення документів та книг відділу держаної виконавчої служби.  
26. Оформлення та передача на зберігання номенклатурних справ відділу держаної виконавчої служби.  
27. Опис справ постійного, тривалого строків зберігання.  
28. Оформлення виконавчих проваджень, які передаються до архіву відділу державної виконавчої служби на зберігання. Строк  зберігання  завершених  виконавчих  проваджень, переданих на зберігання. Строки зберігання номенклатурних справ відділу держаної виконавчої служби.  
29. Реєстри завершених   виконавчих   проваджень,   переданих  на зберігання. Здавальні описи (завершених виконавчих проваджень).     
30. Знищення виконавчих проваджень, через закінчення строку їх зберігання.  
 
Питання на перевірку знань чинного законодавства на заміщення вакантних посад начальника та заступника начальника відділу державної виконавчої служби районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Запорізької області  
1. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії (ст.2).  
2. Обов’язки і права  державних виконавців (ст. 11).  
3. Права і обов’язки сторін та інших учасників виконавчого провадження (ст. 12).  
4. Участь експертів, спеціалістів та суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання у виконавчому провадженні. Участь перекладача у виконавчому провадженні (ст. 13,14).  
5. Залучення понятих до провадження виконавчих дій (ст. 15).  
6. Відводи у виконавчому провадженні (ст. 16).  
7. Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою (ст.17).  
8. Підстави для відкриття виконавчого провадження. Місце виконання рішення. Час провадження виконавчих дій   (ст.ст. 19,20, 29).  
9. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання. Переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання (ст.ст. 22, 23, 24).  
10. Прийняття виконавчого документа до виконання. Початок примусового виконання рішень (ст. 25,27).  
11. Відмова у відкритті виконавчого провадження (ст. 26).  
12. Виконавчій збір. Витрати виконавчого провадження. Авансування витрат на організацію та проведення  виконавчих дій (ст.ст. 28, 41, 42).  
13. Заходи примусового виконання рішень. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника (ст.32,33).  
14. Відкладення провадження виконавчих дій. Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення (ст.35,36).  
15. Обставини, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. Право державного виконавця зупинити виконавче провадження (ст.ст. 37, 38).
16. Повернення виконавчого документа стягувачу. Повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ст.47,48).     
17. Закінчення виконавчого провадження (ст. 49).  
18. Наслідки завершення виконавчого провадження. Відновлення  виконавчого провадження   (ст.ст. 50, 51).  
19. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника (ст. 52).  
20. Звернення стягнення на заставлене майно (ст. 54).
21. Арешт і вилучення майна боржника (ст. 57).  
22. Реалізація майна, на яке звернено стягнення (ст. 62).
23. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи (ст. 63).  
24. Звернення стягнення на кошти боржника – юридичної особи (ст. 65).
25. Порядок звернення стягнення на майно у разі злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення та ліквідації боржника – юридичної особи (ст. 67).  
26. Умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника. Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника (ст. 68-70).  
27. Звернення стягнення на заробітну плату боржника, який відбуває покарання. Звернення стягнення на допомогу по державному соціальному страхуванню та соціальну допомогу інвалідам з дитинства. Кошти, на які не може бути звернене стягнення (ст. 71-73).  
28. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утримання від їх вчинення. Виконання рішення про поновлення на роботі. Виконання рішення про відібрання дитини  (ст.ст. 75, 76, 77).
29. Виконання рішення про виселення боржника (ст.78).  
30. Контроль за законністю виконавчого провадження (ст.83).  
 
Питання на перевірку знань чинного законодавства на заміщення вакантних посад головних, старших та державних виконавців відділів державної виконавчої служби районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Запорізької області  
1. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії (ст.2).  
2. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (ст.7).  
3. Сторони виконавчого провадження (ст. 8).  
4. Обов’язки і права  державних виконавців (ст. 11).  
5. Права і обов’язки сторін та інших учасників виконавчого провадження (ст. 12).  
6. Участь експертів, спеціалістів та суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання у виконавчому провадженні. Участь перекладача у виконавчому провадженні (ст.ст. 13, 14).  
7. Залучення понятих до провадження виконавчих дій (ст. 15).  
8. Відводи у виконавчому провадженні (ст. 16).  
9. Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою (ст.17).  
10. Підстави для відкриття виконавчого провадження. Місце виконання рішення (ст.ст. 19, 20).
11. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання. Переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання (ст.ст. 22, 23, 24).  
12. Прийняття виконавчого документа до виконання. Початок примусового   виконання рішень (ст.ст. 25, 27).  
13. Відмова у відкритті виконавчого провадження (ст. 26).  
14. Виконавчій збір. Витрати виконавчого провадження. Авансування витрат на організацію та проведення  виконавчих дій (ст.ст. 28, 41, 42).  
15. Заходи примусового виконання рішень. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника (ст.ст. 32, 33).  
16. Відкладення провадження виконавчих дій. Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення (ст.ст. 35, 36).  
17. Обставини, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. Право державного виконавця зупинити виконавче провадження (ст.ст. 37, 38).  
18. Повернення виконавчого документа стягувачу. Повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ст.ст. 47, 48).     
19. Закінчення виконавчого провадження (ст. 49).  
20. Наслідки завершення виконавчого провадження. Відновлення  виконавчого провадження   (ст.ст. 50, 51).  
21. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника (ст. 52).  
22. Звернення стягнення на заставлене майно (ст. 54).
23. Арешт і вилучення майна боржника (ст. 57).  
24. Реалізація майна, на яке звернено стягнення (ст. 62).
25. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи (ст. 63).  
26. Звернення стягнення на кошти боржника – юридичної особи (ст. 65).
27. Умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника. Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника (ст. 68-70).  28. Порядок стягнення аліментів (ст. 74).  
29. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утримання від їх вчинення (ст.75).  
30. Виконання рішення про виселення боржника (ст.78).  
 
Питання на перевірку знань чинного законодавства на заміщення вакантних посад головного спеціаліста відділів державної виконавчої служби районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Запорізької області    
1.  Які основні вимоги законодавства щодо розрахунків за комунальні послуги    
2. Якими бухгалтерськими проведеннями відображається в обліку проведена оплата рахунків постачальників комунальних послуг  по загальному фонду  
3. Як відбувається фінансування бюджетних установ  
4. Які документи являються підставою для здійснення оплати  
5. Згідно яких документів відбувається фінансування бюджетних установ  
6. Які документи надаються до Державного казначейства для оплати рахунків  
7. Розкрити основні принципи бухгалтерського обліку в бюджетних установах.  
8. Де можуть бути відкриті рахунки для обліку руху грошових коштів  
9. Структура кошторису.  
10. Як здійснюється облік видатків по загальному фонду  
11. Характеристика складових кошторису бюджетної установи.  
12. Які необоротні активи в бюджетних установах належать до основних засобів  
13. Як обліковуються прийняті в експлуатацію основні засоби  
14. В яких випадках відбувається вибуття основних засобів  
15. Які необоротні матеріальні активи в бюджетних установах належать до малоцінних  
16. Чи є підставою для списання необоротних активів 100% нарахованих знос  
17. Що означає “нестача”  
18. Якими бухгалтерськими проведеннями відображаються в обліку бюджетних установ придбання  і оприбуткування запасів  
19. Якими бухгалтерськими проведеннями відображається в обліку бюджетних установ списання запасів  
20. Які основні вимоги щодо порядку обліку бюджетними установами малоцінних і  швидкозношувальних предметів  
21. Які матеріальні цінності можуть бути списані з балансу бюджетної  установи  
22. Виконання яких основних завдань повинна забезпечити постійно діюча комісія при визначенні непридатності матеріальних цінностей  
23. Як обліковуються в бюджетних установах шини для автомобілів  
24. Основні нормативні документи які відображають і диктують порядок списання основних  засобів та необоротних активів бюджетних установ  
25. Як здійснюється синтетичний та аналітичний облік видатків         
26. Який порядок оплати рахунків розпорядників бюджетних коштів  
27. Які видатки відображаються по КЕКВ 2210 та контроль за їх використанням  
28. Які видатки відображаються по КЕКВ 2240 та контроль за їх використанням  
29. Як обліковуються прийняті в експлуатацію основні засоби  
30. Як здійснюється оформлення первинного обліку запасів  
 
Питання на перевірку знань чинного законодавства на заміщення вакантних посад спеціалістів І та ІІ категорій відділів державної виконавчої служби районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції  Запорізької області:           
1. Поняття діловодства  з  виконання  рішень  в  органах  державної виконавчої  служби.  
2. Попереднє опрацювання документів. Дії при одержання документів у пошкодженій упаковці, а також якщо   при  відкритті  конверта  (упаковки)  виявлено  відсутність будь-якого документа чи додатка до нього.  
3. Реєстрація вхідної кореспонденції відділу державної виконавчої служби. Основний принцип реєстрації документів. Документи, які не підлягають реєстрації.  
4. Порядок реєстрації звернень громадян. Оформлення повторних звернень громадян. Поняття дублетних заяв, скарг і пропозицій.  
5. Порядок реєстрації виконавчих документів, скарг на дії (бездіяльність державного виконавця).  
6. Реєстрація вихідної кореспонденції відділу державної виконавчої служби. Терміни оброблення та надсилання вихідних документів.  
7. Резолюція, її елементи.  
8. Автоматизована реєстрація   вхідних,   вихідних   та  інших  службових документів.  
9. Формування та облік зведених виконавчих проваджень.  
10. Зберігання завершених виконавчих проваджень.  
11. Ведення діловодства за зверненнями громадян. Здійснення обліку звернень громадян.  
12. Оформлення тексту документа.  
13. Порядок адресування та датування документів.  
14. Засвідчення документів. Погодження документів, види.  
15. Оформлення копії документа. Додатки до документів, види.  
16. Розпорядження, порядок його оформлення. Акт, порядок його оформлення.  
17. Службовий лист, порядок його оформлення, види.  
18. Довідки, види та порядок оформлення. Поняття телефонограми, доповіді.  
19. Протокол, порядок його оформлення.  
20. Строки виконання документів.  
21. Термін розгляду звернень громадян згідно Закону України «Про звернення громадян».  
22. Поняття номенклатури справ. Підсумковий запис.  
23. Складання номенклатури справ відділу державної виконавчої служби.  
24. Поняття обов’язковості заголовків справ відділу держаної виконавчої служби.  
25. Формування справ. Групування документів у справі відділу держаної виконавчої служби. Оформлення документів та книг відділу держаної виконавчої служби.  
26. Оформлення та передача на зберігання номенклатурних справ відділу держаної виконавчої служби.  
27. Опис справ постійного, тривалого строків зберігання.  
28. Оформлення виконавчих проваджень, які передаються до архіву відділу державної виконавчої служби на зберігання. Строк  зберігання  завершених  виконавчих  проваджень, переданих на зберігання. Строки зберігання номенклатурних справ відділу держаної виконавчої служби.  
29. Реєстри завершених   виконавчих   проваджень,   переданих  на зберігання. Здавальні описи (завершених виконавчих проваджень).  
30. Знищення виконавчих проваджень, через закінчення строку їх зберігання.  

 

Надання документів на конкурс

Для участі у конкурсі подаються документи

  • заява про участь у конкурсі на ім’я голови конкурсної комісії Головного управління юстиції у Запорізькій області;
  • особова картка П-2ДС з додатками;
  • копія паспорта;
  • копії документів про освіту;
  • копія трудової книжки, завірена за місцем роботи;
  • копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру;
  • декларація про доходи та зобов’язання фінансового характеру щодо себе та членів своєї сім’ї за попередній рік;
  • 2 фотокартки розміром 4х6 см.

За додатковою інформацією звертатись за телефоном: (061) 239-02-47.

 

Документи щодо участі в конкурсі приймаються за адресою

Проспект Леніна 164, кімната № 627, Орджонікідзевський район, місто Запоріжжя, Запорізька область, 69107.

Дні прийому документів: вівторок, четвер з 14:00 до 17:00.

За довідками звертатись до відділу кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції у Запорізькій області за телефонами: (061) 225-63-56, (061) 239-02-47.