Діяльність

До відома внутрішньо переміщених осіб інформація, що стосується примусового виконання рішень відносно боржників, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях

Роз‛яснення Міністерства юстиції України щодо виконання рішень на території АР Крим та м. Севастополь 

Органи державної виконавчої служби у Донецькій області:

Відділи державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області;

Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Органи державної виконавчої служби у Луганській області:

Відділи державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській  області;

 

Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській  області.

Прикрепленный файлРазмер
ВДВС Донецької області.docx35.82 кб
ВДВС Луганської області.docx22.41 кб
УДВС ГТУЮ у Донецькій області.docx23.8 кб
УДВС ГТУЮ у Луганській області.docx16.46 кб
АР Крим.pdf178.57 кб

Органи, що забезпечують примусове виконання рішень в інших країнах

 
 

 

 

План роботи (оновлено 10.02.2017)

Прикрепленный файлРазмер
Plan roboti UDVS 2017.doc219 кб

Показники роботи (оновлено 27.07.2017)

 

Прикрепленный файлРазмер
zvit 2014 f1.xls31 кб
zvit 6_2015 f1.xls302 кб
zvit pf 2015.xls42.5 кб
zvit 2016 f1.xlsx23.91 кб
zvit 1 2016 f1.xlsx26.64 кб
DVS_F1_06_2017_08.xls183.5 кб

Виплата винагороди

Інформація

 щодо виплати винагороди державним виконавцям

відповідно до статті 47 Закону України

«Про виконавче провадження»

 

  Передбачено видатків кошторисом, грн. Задоволено подань про виплату винагороди на суму, грн. Виплачено винагороди державним виконавцям, грн.

І квартал

2011 р.
2010 р.
2009 р.

ІІ квартал

2011 р.
2010 р.
2009 р.

ІІІ квартал

2010 р.
2009 р.

ІV квартал

2010 р.
2009 р.

 

  78 000
  19 000
  70 000

  

  78 000
  46 000
  70 000

 

116 300
  90 000

 

137 300
120 000

 

  10 768,53
  15 481,73
    7 733,22

 

  35 744,28
  57 051,48
  34 658,97

 

  85 323,07
  72 156,27

 

137 299,54
119 998,72

 

 10 768,53
 15 481,73
   7 733,22

 

  35 744,28
  35 475,08
  33 227,92

 

  73 807,91
  56 313,62

 

137 299,54
119 998,72

 

2011 рік.

Кошторисом передбачено винагороди 78 000 грн.


2010 рік.

Кошторисом було передбачено винагороди 97 300 грн.

За поданням державної виконавчої служби Запорізької області розмір винагороди збільшений Міністерством юстиції України на 40 000 грн.


2009 рік.

Кошторисом було передбачено винагороди 70 000 грн.

За поданням державної виконавчої служби Запорізької області розмір винагороди Міністерством юстиції України двічі збільшувался до 120 000 грн.

 

Робота в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень

 

Інформація

по наповненню Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень

відповідно до білінгових відомостей

 

Рік Кількість користувачів, які працювали з ЄДРВП Зареєстровано виконавчих проваджень Зареєстровано виконавчих дій Сформовано постанов

  2011 рік *

2010 рік

2009 рік

2008 рік

2007 рік

2006 рік

2 087

3 310

3 099

2 890

2 268

1 233

129 614

271 766

244 184

215 699

167 878

  55 906

351 972

734 669

661 624

610 629

383 882

148 798

383 980

839 685

708 530

569 596

379 354

152 867

* станом на 01.07.2011 року.

Рекомендації, накази, роз’яснення

04.02.2017 набрав чинності наказ Міністерства юстиції України № 173/5 від 24.01.2017

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ 

24.01.2017 № 173/5

 Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
25 січня 2017 р.
за № 106/29974

Про затвердження Порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та автоматизованою системою виконавчого провадження

Відповідно до частини другої статті 5, частин першої та восьмої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та пункту 10 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Порядок інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та автоматизованою системою виконавчого провадження, що додається.

2. Технічному адміністратору Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечити автоматизовану інформаційну взаємодію згідно з Порядком інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та автоматизованою системою виконавчого провадження, затвердженим цим наказом, протягом І кварталу 2017 року.

3. До запровадження автоматизованої інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та автоматизованою системою виконавчого провадження здійснюється взаємодія між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень у порядку, затвердженому цим наказом, із застосуванням електронного цифрового підпису з використанням посиленого сертифіката ключа.

Передача відомостей програмними засобами Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень здійснюється не пізніше 10.00 наступного робочого дня з дня внесення їх до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (автоматизованої системи виконавчого провадження).

4. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 26 серпня 2015 року № 1594/5 «Про затвердження Порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 серпня 2015 року за № 1032/27477.

5. Департаменту приватного права Міністерства юстиції України (Ференс О.М.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

6. Цей наказ набирає чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування.

7. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра Севостьянову Н.І.

Міністр 

П. Петренко

 ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
юстиції України
24.01.2017 № 173/5

 Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
25 січня 2017 р.
за № 106/29974

ПОРЯДОК
інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та автоматизованою системою виконавчого провадження

І. Загальні положення

1. Цей Порядок визначає процедуру передачі відомостей про відкриття та завершення виконавчих проваджень (далі - відомості) з автоматизованої системи виконавчого провадження до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).

2. У цьому Порядку терміни вживаються у значеннях, наведених у Законах України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», «Про виконавче провадження» та інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідно до зазначених Законів.

3. Передача відомостей з автоматизованої системи виконавчого провадження до Єдиного державного реєстру здійснюється на центральному рівні в електронній формі телекомунікаційними каналами зв’язку.

4. Технічна підтримка передачі відомостей забезпечується технічним адміністратором автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного державного реєстру.

5. Передача відомостей згідно з цим Порядком здійснюється безоплатно.

6. Процедура автоматизованої інформаційної взаємодії згідно з цим Порядком визначається технічною документацією, що затверджується технічним адміністратором автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного державного реєстру.

7. Технічний адміністратор автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного державного реєстру забезпечує своєчасну передачу та приймання відомостей, визначених цим Порядком.

II. Порядок передачі відомостей

1. З автоматизованої системи виконавчого провадження до Єдиного державного реєстру передаються такі відомості:

1) для юридичної особи - боржника - повне найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та її місцезнаходження;

для фізичної особи - підприємця - боржника - прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дата народження та її місце проживання;

2) відомості про виконавчі провадження:

номер в автоматизованій системі виконавчого провадження (Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень);

дата відкриття виконавчого провадження, завершення виконавчого провадження, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, відновлення виконавчого провадження;

заміна боржника у виконавчому провадженні;

орган державної виконавчої служби, приватний виконавець, якими внесено до автоматизованої системи виконавчого провадження відомості про виконавче провадження;

3) дата та час формування відомостей з автоматизованої системи виконавчого провадження.

2. Передача відомостей, внесених до автоматизованої системи виконавчого провадження протягом робочого дня, з цієї системи до Єдиного державного реєстру здійснюється автоматично програмними засобами автоматизованої системи виконавчого провадження в день їх внесення.

Передача відомостей, визначених підпунктом 2 пункту 1 цього розділу, здійснюється за умови наявності в автоматизованій системі виконавчого провадження відомостей про ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта).

Директор Департаменту
приватного права

О.М. Ференс

 

Інформаційний лист (2009, ВГСУ) Про внесення зміни до Інформаційного листа ВГСУ від 29.09.2009 № 01-08/530

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

12.11.2009 N 01-08/600

Господарські суди України

Про внесення зміни до Інформаційного листа
Вищого господарського суду України
від 29.09.2009 N 01-08/530
"Про деякі питання, порушені у доповідних
записках господарських судів України
у першому півріччі 2009 року
щодо застосування норм
Господарського процесуального кодексу України"

Вищий господарський суд України вважає за необхідне внести зміну до пункту 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України  від  29.09.2009 N 01-08/530 (v_530600-09) "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", виклавши відповідь на питання, вміщене в цьому пункті, в такій редакції:

"У пункті 33 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 N 01-08/163 (v_163600-09) "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" зазначено, зокрема, що у визначенні початку перебігу строку пред'явлення наказу господарського суду до виконання необхідно керуватися приписами статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14). 

Зазначеною статтею передбачено, що судові документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років, і відповідний строк для виконання рішень господарських судів встановлюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Момент набрання рішенням місцевого господарського суду законної сили визначається згідно з приписами частин третьої і четвертої статті 85 ГПК (1798-12). Зокрема, у зазначеній ситуації рішення місцевого господарського суду набирає законної сили одночасно з прийняттям і набранням законної сили постановою апеляційної інстанції (частини перша і третя статті 105 ГПК) (1798-12), й відповідно з наступного за цим дня починається строк пред'явлення виконавчого документа господарського суду до виконання". 

Заступник Голови Вищого господарського суду України
В.Москаленко

Інформаційний лист (ВГСУ, 2009) Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

27.11.2009 N 01-08/631

Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)

З метою забезпечення однакової і правильної судової практики вважаємо за необхідне довести до відома господарських судів правові позиції, які пов'язані із застосуванням Верховним Судом України деяких норм процесуального права і знайшли відображення в його постановах.

1. Спір за участю спадкоємця учасника господарського товариства, який ще не став учасником цього товариства, непідвідомчий господарському суду.

Господарськими судами розглянуто справу за позовом спадкоємця учасника господарського товариства про зобов'язання прийняти його до складу засновників господарського товариства та усунення перешкод в користуванні часткою у статутному фонді товариства. Справу розглянуто за правилами господарського судочинства, виходячи з того, що відповідний спір є корпоративним, а, отже, підвідомчий господарським судам.

Верховний Суд України не погодився з даним висновком, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною другою зазначеної статті ГПК України (1798-12) встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України (1798-12) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Зі змісту частини першої статті 167 Господарського кодексу України (436-15) вбачається, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя цієї ж статті).

Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства суб'єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства.

Водночас відповідно до частини другої пункту 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 (v0013700-08) "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам (постанова Верховного Суду України від 17.11.2009 N 2-692/08).

2. Законом не передбачено права акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до господарського суду за захистом прав господарського товариства поза відносинами представництва.

Учасник господарського товариства подав до господарського суду позов про визнання недійсними векселів, виданих директором господарського товариства, та зобов'язань за цими векселями. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що згідно із статутом господарського товариства прийняття рішення про випуск цінних паперів віднесено до виключної компетенції загальних зборів, а дії директора господарського товариства з видачі векселів порушують корпоративні права позивача.

Переглядаючи в касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України у відповідній справі, Верховний Суд України зазначив таке.

Згідно зі статтею 1 ГПК України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У пункті 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 (v0013700-08) "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. З цієї підстави господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством (постанова Верховного Суду України від 10.11.2009 N 29-28/177-08-5087).

3. Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди в стадії виконавчого провадження може бути оскаржена.

Ухвалою господарського суду за заявою відділу державної виконавчої служби затверджено мирову угоду між сторонами з виконання рішення господарського суду, про що винесено відповідну ухвалу.

Верховний Суд України не погодився з висновком про те, що ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не підлягає оскарженню у відповідності зі статтею 121 ГПК України (1798-12), зазначивши таке.
Пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) учасникам судового процесу забезпечується право на апеляційне і касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

ГПК України та стаття 11-1 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон) не містять випадків оскарження ухвал про затвердження мирової угоди.

Однак згідно з пунктом 2 згаданої мирової угоди виконавче провадження підлягає закінченню на підставі статей 11-1, 37 Закону (606-14).

Закінчення виконавчого провадження, відповідно до вимог статті 37 Закону (606-14), можливе тільки за умови затвердження господарським судом мирової угоди за заявою державної виконавчої служби, а постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає оскарженню до суду на підставі пункту 12 цієї статті.

Отже, позбавлення сторони права на оскарження ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди у стадії виконавчого провадження є безпідставним (постанова Верховного Суду України від 27.10.2009 N 15/504-07) (di_001450).

Заступник Голови Вищого господарського суду України
В.Москаленко

Методичні рекомендації (2009, Мін'юст) стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації

Наказ | Методичні рекомендації

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Н А К А З

14.04.2009 м. Київ № 660/5

Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації

Відповідно до підпункту 31 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 № 1577, 

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Методичні рекомендації стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, що додаються.

2. Департаменту цивільного законодавства та підприємництва (І.І. Завальна) довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Л.В. Єфіменка.

Міністр
Микола Оніщук 


ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
від 14.04.2009 № 660/5

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації

І. Загальні положення

Перш за все звертаємо увагу, що визначення належності об’єкту до нерухомого або рухомого майна має велике значення у відносинах, пов’язаних з виникненням, переходом та припиненням права власності на ці об’єкти. Так, в залежності від того чи є об’єкт нерухомим майном, особа обирає для себе ту поведінку, яка законодавством встановлена для об’єктів нерухомості (наприклад, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна).

1.1. Визначення поняття нерухомого майна у чинному законодавстві, його ознаки та класифікація.

Цивільний кодекс України (далі - Кодекс) при класифікації речей як об’єктів цивільних прав виходив із фундаментального поділу речей на рухомі і нерухомі.

Основний акт цивільного законодавства використовує термінологію "нерухомі речі", "нерухоме майно", "нерухомість". Інші законодавчі акти містять іншу термінологію, яка також позначає нерухомі речі.

Так, закони України "Про планування і забудову територій" (стаття 18), "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (стаття 44), "Про виконавче провадження" (статті 62, 64, 66), "Про оподаткування прибутку підприємств" (пункт 5.1 статті 5), "Про правові засади цивільного захисту" (стаття 9), "Про недержавне пенсійне забезпечення" (стаття 49) використовують термін "об’єкт нерухомості". У свою чергу Повітряний кодекс України використовує термін "нерухомі об’єкти і споруди" (стаття 46).

Отже, законодавчі акти використовують різну термінологію, що означає "нерухоме майно".

За Кодексом до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181).

Слід констатувати, що вказане визначення нерухомої речі за Кодексом є універсальним. Так, воно містить ознаки нерухомого майна, які повинні бути притаманні тому чи іншому об’єкту при визначенні його належності до нерухомого майна.

Розкривають зміст поняття "нерухома річ" також наступні законодавчі акти, зокрема:

  • Закон України "Про іпотеку" – нерухоме майно (нерухомість) – це земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (стаття 1);
  • Закон України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" - нерухомим майном визнає жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об’єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (стаття 1);
  • Закон України "Про охорону культурної спадщини" - нерухомий об’єкт культурної спадщини – це об’єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (стаття 1);
  • Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" - нерухоме майно (нерухомість) – це об’єкти майна, які розташовуються на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля (пункт 1.10.1 статті 1).

Ураховуючи наведені законодавчі акти, можна виділити такі ознаки нерухомої речі:

  1. ці об’єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов’язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі;
  2. переміщення зазначених об’єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення;

Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності. При цьому, крім Кодексу слід ураховувати інші нормативні акти (спеціальне законодавство), які визначають статус того чи іншого виду нерухомого майна. Водночас низка нормативних актів не містять конкретних посилань відносно належності того чи іншого об’єкту до нерухомого майна, однак, аналізуючи в комплексі норми, які регулюють відносини стосовно цих об’єктів, можна дійти висновку про їх правовий статус.

Класифікація об’єктів нерухомих речей є різною. Так, Кодекс поділяє нерухоме майно на житлові будинки, будівлі, споруди тощо (частина друга статті 331).

Тобто, ця норма Кодекс закріплює невичерпний перелік об’єктів нерухомого майна.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" поділяє нерухоме майно на будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності (стаття 1), а Закон України "Про оренду державного та комунального майна" - на будівлі, споруди, приміщення (стаття 4).

Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" провів поділ нерухомості, відмінної від землі, на:

а) будівлі, а саме: приміщення, пристосовані для постійного або тимчасового перебування в них людей, а також об’єкти власності, функціонально пов’язані з такими приміщеннями.

Будівлі поділяються на будинки (включаючи готелі, мотелі, кемпінги та інші подібні об’єкти туристичної інфраструктури), квартири, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах, індивідуальні гаражі або місця на гаражних стоянках чи в гаражних кооперативах, дачні будинки та інші об’єкти дачної (садової) інфраструктури, відмінні від землі;

б) споруди, а саме: об’єкти нерухомості, відмінні від будівель (пункт 1.10.1 статті 1).

В окрему групу можна об’єднати так звані "специфічні нерухомі речі". Наприклад, об’єкти культурної спадщини (Закон України "Про охорону культурної спадщини").

За Кодексом право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182).

Отже, визначальною умовою для державної реєстрації прав власності будь-якого об’єкту є визначення його статусу: чи є цей об’єкт нерухомим майном.

1.2. Деякі акценти державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно слід ураховувати частину першу статті 186 Кодексу, згідно з якою річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Так, приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому, є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальним правилом приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі.

І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а приналежність – допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ.

Водночас державній реєстрації підлягає право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ у розділі "опис нерухомого майна".

Наприклад, технологічна вежа.

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає, що вежа - це вузька споруда, що заввишки значно більша, ніж завширшки; будується окремо або як складова частина фортеці, палацу і т. ін. // Вишка для спостереження і передачі сигналів.

За своїми ознаками технологічна вежа є нерухомим майном, але вона, як правило, є приналежною річчю.

Отже, підлягає державній реєстрації право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ, зокрема, про технологічну вежу, яка зазначається у розділі "опис нерухомого майна".

Проте в кожному випадку слід виходити з конкретного об’єкту - чи може технологічна вежа бути самостійним, незалежним від іншої речі об’єктом. Чи є технологічна вежа приналежною річчю або є вона незалежним нерухомим майном можна з’ясувати лише після проведення технічної інвентаризації такої технологічної вежі.

Отже, якщо технологічна вежа є самостійним, незалежним від іншої речі (наприклад, будівлі) об’єктом, то право власності на таку технологічну вежу підлягає державній реєстрації як на окремий об’єкт.

При здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно слід ураховувати частину першу статті 188 Кодексу, згідно з якою, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Наприклад, посадкова платформа, яка знаходиться на вокзалі.

За своїми ознаками посадкова платформа, яка знаходиться на вокзалі, є нерухомим майном, але вона є складовою частиною речі.

Так, згідно з Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв’язку від 27 грудня 2006 року № 1196 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 4 квітня 2007 року за № 310/13577), посадкові платформи входять до складу вокзалу, який є комплексом спеціальних споруд, приміщень, обладнань.

Отже, підлягає державній реєстрації право власності на складну річ, в даному випадку - це вокзал, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про складову частину речі, зокрема, про платформу пасажирську, яка зазначається у розділі "опис нерухомого майна".

1.3. Визначення поняття споруд та порядку державної реєстрації права власності на них.

Кодекс використовує конструкції "нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)" (стаття 331), "житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно" (стаття 376).

Отже, виходячи з цих статей споруди є нерухомим майном.

У законодавчих актах відсутнє визначення поняття "споруда" (лише Закон України "Про охорону культурної спадщини" містить визначення споруди як витвору). У Національному стандарті № 2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 28 жовтня 2004 року № 1442, визначено, що споруди – це земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (пункт 2).

Законодавчими актами не визначений правовий статус багатьох споруд, а тому виникає низка питань - чи є ці споруди нерухомим майном; чи підлягають державній реєстрації право власності на них. При цьому, слід ураховувати, що різні нормативно-правові акти використовують термінологію "споруда" і до рухомих об’єктів.

Наприклад, інженерна споруда, призначена для транспортування газу, промисловий газопровід (далі - газопровід).

Законом України "Про трубопровідний транспорт" передбачено, що об’єкти трубопровідного транспорту – це магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об’єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту (стаття 1). Також, частиною першою статті 16 цього Закону встановлено, що до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.

Тобто, газопроводи є об’єктами, що не можуть існувати без землі та переміщення їх є неможливим без їх знецінення, що відповідає ознакам нерухомого майна.

Отже, газопровід є нерухомим майном.

Що стосується механізму державної реєстрації прав на газопровід, то слід ураховувати таке.

  • Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445) (далі – Тимчасове положення), встановлено, що державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об’єкта, права щодо якого підлягають реєстрації (пункт 3.6).

    Так, щодо інвентаризації газопроводу зазначаємо, що нормативний акт, який визначає порядок проведення технічної інвентаризації газопроводу, нині відсутній. Водночас при проведенні інвентаризації можливо використовувати Правила обстеження, оцінки технічного стану, паспортизації та проведення планово-запобіжних ремонтів газопроводів і споруд на них, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 9 червня 1998 року № 124 (зареєстрований в Міністерстві юстиції 13 листопада 1998 року № 723/3163), якими передбачено, зокрема, що газопроводи слід оцінювати за показниками для сталевих та поліетиленових газопроводів.

    Наприклад, для сталевих газопроводів (підземні і надземні) слід оцінювати герметичність газопроводів; стан металу труб і якість зварних з’єднань; стан захисного ізоляційного покриття; технічний стан надземних газопроводів; стан будівельних конструкцій (підпори, кріплення, компенсатори й т. ін.); стан пофарбування та стан термоізоляції газопроводів зрідженого газу; корозійний стан; стан електрохімічного захисту.

    При оцінці підземних газопроводів слід ураховувати геологічне розташування газопроводів (глибина залягання), а також розташування газопроводів відносно інших інженерних мереж та споруд. 

  • Тимчасовим положенням встановлено, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об’єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ (пункт 1.4).

    Так, щодо визначення місцезнаходження газопроводу, то згідно з Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 28 січня 2003 року № 7/5 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 28 січня 2003 року за № 67/7388) (далі – Порядок), адреса нерухомого майна є ідентифікатором об’єкта нерухомого майна. Порядком передбачено, що у Реєстрі прав використовуються три види адрес у межах населеного пункту:

    1.      адреса, яка складається з назви вулиці, номера будинку, номера корпусу та номера квартири;
    2.      адреса, яка складається з назви іменованого об’єкта та/або назви вулиці, номера об’єкта та номера частини об’єкта;
    3.      адреса, яка складається з назви іменованого об’єкта, назви вулиці в складі об’єкта, номера об’єкта або номера будинку (пункт 3.1.2).

    Тобто, при внесені відомостей до Реєстру про адресу газопроводів слід використовувати один з визначених Порядком варіантів адрес.

  • Слід зауважити, що якщо газопровід збудувала особа для обслуговування будинку, то такий газопровід є приналежною річчю, і в цьому випадку, державна реєстрація права провадиться на головну річ – будинок, а інформація про приналежну річ - газопровід має міститися у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно у розділі "опис нерухомого майна". Водночас реєстрація права на газопровід можлива і як на окремий об’єкт нерухомості, наприклад, якщо його збудував кооператив. У цьому випадку власником цього газопроводу виступатиме кооператив.

    За аналогічним принципом нині має здійснюватися і державна реєстрація прав власності на під’їзні колії, якими за Законом України "Про залізничний транспорт" є залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування (стаття 1).

    Окремо зауважуємо, що державної реєстрації права власності на магістральний газопровід.

    Так, Тимчасовим положенням встановлено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниці (пункт 1.3). Порядком передбачено, що бюро технічної інвентаризації здійснює реєстрацію прав власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані в межах його зони обслуговування (пункт 1.3).

    Тобто, державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснюється тим бюро технічної інвентаризації, на території обслуговування якого розташована нерухома річ. Оскільки магістральний газопровід, як правило, простягається на декілька територій обслуговування бюро технічної інвентаризації, то на сьогодні, державна реєстрація прав на нього, в силу законодавства, є проблематичною.

ІІ. Окремі об’єкти, щодо яких на сьогодні виникає найбільше питань

2.1. Автозаправна станція.

Законодавчі акти не містять визначення автозаправної станції, лише Законом України "Про автомобільні дороги" передбачено, що автозаправна станція є об’єктом дорожнього сервісу (стаття 1).

Водночас таке визначення існує в Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженої наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 6 грудня 2005 року № 376 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції 20 березня 2006 року за № 291/12165) (далі - Інструкція).

Так, автозаправна станція – це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

На території автозаправної станції дозволяється розміщувати будинки і приміщення: операторської, адміністрації, котельні, приймання їжі, служби охорони, санітарних вузлів, комор для спецодягу, інструменту, запасних деталей, приладів та обладнання. На території автозаправних комплексів дозволяється розміщувати будинки, приміщення сервісного обслуговування пасажирів, водіїв і їх транспортних засобів: підприємства роздрібної торгівлі з продажу супутніх товарів, кафе (без літніх майданчиків), санітарні вузли, пости технічного обслуговування і мийки автомобілів (пункти 1.2. та 3.1. Інструкції).

Виходячи з цих положень та природи автозаправної станції, вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні.

Крім того, Закон України "Про автомобільні дороги" використовує конструкцію слів "будівництво автозаправних станцій" (стаття 37), що є побічною ознакою нерухомого майна.

Таким чином, автозаправна станція є нерухомим майном. Але, при державній реєстрації прав власності на автозаправну станцію, слід ураховувати, що за Кодексом якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, враховуючи, що автозаправна станція – це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту), вона є складною річчю.

Таку позицію поділяють і науковці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького, які у висновку зазначають, що, незаважаючи на свою "комплектність", автозаправна станція є єдиним об’єктом.

Отже, у цьому випадку, підлягає державній реєстрації право власності на складну річ – автозаправну станцію, а у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно інформація про складові автозаправної станції, зокрема, будинки, споруди, тощо, зазначається у розділі "опис нерухомого майна".

2.2. Асфальтобетонне покриття.

В законодавчих актах відсутнє визначення асфальтобетонного покриття, міститься воно лише в Інструкції із складання звітності за формою № 1-ДГ "Звіт про наявність автомобільних доріг загального користування та їх благоустрій", затвердженої наказом Державної служби автомобільних доріг від 19 липня 2006 року № 284 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 3 серпня 2006 року за № 930/12804) (далі - Інструкція).

Так, Інструкція розглядає асфальтобетонне покриття як одне із типів дорожнього покриття. А саме, асфальтобетонне покриття – це удосконалене покриття капітального типу, яке збудовано з ущільнених асфальтобетонних сумішей (гарячих, теплих) (розділ 4 Інструкції). 

Слід зазначити, що аналіз нормативно-правових актів різної юридичної сили свідчить, що асфальтобетонне покриття використовується як складова об’єктів, які мають різне функціональне призначення, зокрема - як складова дорожнього покриття, тротуару, тощо. Так, за Законом України "Про автомобільні дороги" дорожнє покриття – це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів (стаття 1).

Тобто, асфальтобетонне покриття – це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги.

Отже, виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття, та виходячи з ознак нерухомого майна, воно не є нерухомим майном.

Крім того, слід зазначити, що таку позицію поділяє і Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, які у висновку зазначають, що асфальтне покриття не можна віднести до об’єктів нерухомості, воно належить до об’єктів благоустрою, тобто є типом покриття доріг і тротуарів, а не окремим об’єктом нерухомого майна. Також у висновку зазначено, що даний об’єкт не відповідає головним ознакам нерухомості, а основним його призначенням є допоміжне обладнання відповідної частини земельної ділянки (дороги, тротуару) з метою задоволення потреб населення у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням.

2.3. Багаторічні насадження.

Чинним законодавством України не визначено поняття багаторічні насадження. Водночас, виходячи з аналізу, зокрема, Земельного кодексу України та Кодексу, можна дійти висновку, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Так, статтею 79 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Аналогічну за змістом норму містить і Кодекс (частина третя статті 373).

Отже, багаторічні насадження та земельна ділянка є одним природним об’єктом.

Дані про площу багаторічних насаджень згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 25 липня 2003 року за № 641/7962), є кількісною характеристикою земельної ділянки.

Крім того, як зазналося вище, основним  критерієм  віднесення  майна  до  об’єктів  нерухомості є втрата  його  якісних  і функціональних характеристик при переміщенні в інше місце. Переміщення в інше місце такого об’єкту, як наприклад, виноградний кущ, можливе без втрати його якостей.  

Отже, право власності на багаторічні насадження не підлягають державній реєстрації відповідно до Тимчасового положення.

2.4. Водні об’єкти.

Земельним кодексом України та Кодексом встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться (частина друга статті 79 та частина третя статті 373).

У свою чергу, за Водним кодексом України водний об’єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Отже, враховуючи, що право власності на земельну ділянку поширюється на водні об’єкти, які знаходяться на цій земельній ділянці, то право власності на ці об’єкти не підлягають державній реєстрації відповідно до Тимчасового положення.

2.5. Дамба.

Виходячи з аналізу чинного законодавства, такий об’єкт як дамба належить до:

  • інженерних споруд (Закон України "Про меліорацію земель");
  • гідротехнічних споруд (Методика обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затверджена наказом Державного комітету у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 року № 252 (зареєстрований в Міністерстві юстиції 21 грудня 1995 року за № 466/1002).

Водночас незалежно від того чи є дамба гідротехнічною чи інженерною спорудою, вона є спорудою, призначеною для використання водних ресурсів, для боротьби з шкідливим впливом вод, захистом земель від водної та вітрової ерозій, інших негативних процесів.

Отже, такий об’єкт як дамба є нерухомим майном, оскільки вона нерозривно пов’язана з землею та її переміщення в інше місце може призвести до надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

2.6. Колодязь.

Чинне законодавство не містить визначення поняття колодязь та не визначає його правовий статус, що ускладнює визначення його належності до нерухомих або рухомих речей. Однак, чинне законодавство використовує поняття колодязь та криниця (статті 1 та 105 Водного кодексу України), які, виходячи з їх синтаксичного розуміння, є синонімами.

Так, Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затверджена наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 15 червня 2005 року № 92 (зареєстрований в Міністерстві юстиції 7 липня 2005 року за № 725/11005) визначає колодязі як господарські споруди поряд з вигрібними ямами, огорожами, воротами, хвіртками тощо. Крім того, Інструкція виділяє водостічні, водогінні, каналізаційні та інші колодязі (розділ 5).

Але, виходячи з того, що колодязь нерозривно пов’язаний з землею і має функціональне значення саме в цьому місці, він є нерухомим майном.

Інструкція з обліку необоротних активів бюджетних установ, затверджена наказом Державного казначейства від 17 липня 2000 року № 64 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 31 липня 2000 року за № 459/4680) (далі - Інструкція) передбачає, що надвірні приміщення, огорожі та інші надвірні споруди, що обслуговують будівлю (сарай, паркан, колодязь), становлять разом з нею один інвентарний об’єкт (пункт 2.5).

Таким чином, у цьому випадку, надвірні споруди, що обслуговують будівлю, виходячи зі статті 186 Кодексу, є приналежними речами, тобто є нерухомим майном, що призначене для обслуговування іншої речі і пов’язане з нею спільним призначенням.

Оскільки головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, вони розглядаються як одна річ. У цьому випадку, підлягає державній реєстрації право власності на головну річ – будівлю, а у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно інформація про приналежну річ – колодязь зазначається у розділі "опис нерухомого майна".

Проте, Інструкцією встановлено, що якщо ці будівлі та споруди (сарай, паркан, колодязь) обслуговують два і більше приміщень, вони вважаються самостійними інвентарними об’єктами (пункт 2.5).

Отже, право власності на такий колодязь, як на самостійний об’єкт нерухомого майна, підлягає державній реєстрації.

При цьому, слід ураховувати, що Кодексом встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (частина перша статті 331).

Тобто, власниками колодязю, право на який реєструється як на самостійний об’єкт і який належатиме цим власникам на праві спільної власності, є особи, які його збудували.

2.7. Машиномісце.

В розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" індивідуальні гаражі або місця на гаражних стоянках чи у гаражних кооперативах є нерухомим майном (пункт 1.10.1 статті 1).

Побічним підтвердженням того, що право власності на машиномісце підлягає державній реєстрації є норми Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон), виходячи з їх наступного системного аналізу.

Об’єктом інвестування згідно з цим Законом є квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об’єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном (абзац сьомий статті 2). У свою чергу, частиною першою статті 19 Закону встановлено, що після введення об’єкта будівництва в експлуатацію забудовник письмово повідомляє про це управителя та надає дані щодо фактичної загальної площі об’єктів інвестування, отримані від державних органів, що здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Отже, машиномісце є нерухомим майном. Однак, слід враховувати, що машиномісце, право на яке підлягає державній реєстрації, повинно знаходитися в будівлі або в іншій капітальній споруді, тобто в споруді, яка має основні конструктивні елементи (зокрема, фундамент, стіни, покрівлю, тощо).

2.8. Пірс.

Слід констатувати, що законодавчі акти не містять визначення поняття пірсу та не визначають його правовий статус, що ускладнює визначення його належності до нерухомих або рухомих речей. Таким чином, при віднесенні пірсу до нерухомих об’єктів слід виходити з його технічних характеристик, призначення та функціонального значення, а також проаналізувати чи підпадають його характеристики до ознак нерухомої речі.

Тобто, якщо характеристики пірсу підпадають під ознаки нерухомої речі і він є самостійним за функціональним призначенням об’єктом, то право власності на нього підлягає державній реєстрації.

Водночас, слід ураховувати, що якщо характеристики пірсу і підпадають під ознаки нерухомої речі, то він може бути приналежною річчю до іншого нерухомого об’єкту в розумінні статті 186 Кодексу.

У цьому випадку підлягає державній реєстрації право власності на головну річ, а у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно інформація про приналежну річ, зокрема, пірс, зазначається у розділі "опис нерухомого майна".

Пірс також може бути складовою частиною іншого нерухомого об’єкту в розумінні статті 187 Кодексу. За цією статтею складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

У цьому випадку, підлягає державній реєстрації право власності на складну річ, а у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно інформація про складову частину речі, зокрема, пірс, зазначається у розділі "опис нерухомого майна".

2.9. Свердловина.

За Гірничим законом України свердловина – це циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами, а гірнича виробка, у свою чергу, це порожнина у гірничому масиві після виймання корисних копалин та інших порід (стаття 1).

При цьому, Водним та Земельним кодексами України використовують словосполучення "будівництво свердловини" (стаття 110, стаття 150), що є побічною ознакою нерухомого майна, так як технічний стан свердловини – це конструкція їх вибоїв, герметичність та якість цементування обсадних колон, надійність та герметичність гирлового обладнання.

Отже, така споруда як, наприклад, артезіанська свердловина є нерухомим майном, оскільки вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні, а тому право власності на неї підлягає державній реєстрації. Однак, слід ураховувати, що свердловина повинна мати основні конструктивні елементи (зокрема технічний стан свердловини - конструкція її вибоїв, герметичність та якість цементування обсадних колон, надійність та герметичність гирлового обладнання – основа ефективного освоєння свердловини, довгої та безперебійної її експлуатації).

2.10. Мала архітектурна форма.

На сьогодні в нормативно-правових актах різної юридичної сили поняття малих архітектурних форм визначено в залежності від мети та завдань, на які спрямовані ці нормативно-правові акти. Так, зокрема мала архітектурна форма - це:

  • невелика (площею до 30 кв. метрів) споруда торговельно-побутового призначення, яка виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без спорудження фундаменту (Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 30 березня 1994 року № 198);
  • у зеленому господарстві штучні архітектурно-об’ємні елементи садово-паркової композиції: альтанки, бесідки, ротонди, перголи, трельяжі, арки, кіоски, павільйони, палатки, знаки, які об’єднані загальним художнім задумом, що виконують утилітарні та декоративні функції, садово-паркові меблі, обладнання ігрових та господарських майданчиків, декоративні вази, паркові скульптури, урни, питні фонтанчики тощо (Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 10 квітня 2006 року № 105 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 27 липня 2006 року за № 880/12754);
  • невелика споруда для здійснення підприємницької діяльності торговельно-побутового призначення площею до 30 м2 та висотою до 4 м, яка виконується з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування заглиблених у ґрунт фундаментів (Порядок  видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об’єктів сервісу на землях дорожнього господарства та згод і погоджень на об’єкти зовнішньої реклами вздовж автомобільних доріг загального користування, затверджений наказом Державної служби автомобільних доріг від 29 вересня 2005 року № 414 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 26 жовтня 2005 року за № 1266/11546).

Тобто, головним елементом малих архітектурних форм є їх тимчасовість, що не є ознакою нерухомого майна.

Отже, малі архітектурні форми не є нерухомим майном, а тому право власності на них не підлягає державній реєстрації.

Наприкінці слід зауважити, що все ж таки при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, бюро технічної інвентаризації завжди необхідно виходити з конкретного об’єкту, власник якого звернувся за державною реєстрацією права власності на нього, оскільки визначальною умовою державної реєстрації прав є особисті характеристики та функціональне призначення такого об’єкту, що відповідають ознакам нерухомого майна.

Методичні рекомендації (2009, Мін'юст) стосовно суб’єктів, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно

Наказ | Методичні рекомендації

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Н А К А З

23.03.2009 м. Київ № 525/5

Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно суб’єктів, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно

Відповідно до підпункту 31 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 № 1577, 

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Методичні рекомендацій стосовно суб’єктів, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що додаються.

2. Департаменту цивільного законодавства та підприємництва (І.І. Завальна) довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Л.В. Єфіменка.

Міністр
Микола Оніщук 


ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції
від 23.03.2009 № 525/5

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

стосовно суб’єктів, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно

І. Загальні положення

Конституцією України встановлено, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 32).

Закон України "Про інформацію", який визначає конфіденційну інформацію як інформацію з обмеженим доступом і стаття 302 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) містить такі ж за змістом норми.

Конституційний суд України рішенням від 30.10.97 № 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка) дійшов висновку, що до конфіденційної інформації належать, зокрема, свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Слід констатувати, що чітке визначення поняття "майновий стан" в чинному законодавстві відсутнє, проте, здійснивши аналіз юридичної природи цього поняття, можна зробити висновок, що під поняттям "майновий стан" розуміється сукупність належних особі майнових прав та обов’язків.

Одним з таких майнових прав особи є право власності на нерухоме майно.

Виходячи з наведеного, збирання, зберігання, використання та поширення інформації про право власності на нерухоме майно, яка є конфіденційною інформацією, без згоди цієї особи не допускається, крім випадків, визначених законом.

ІІ. Порядок та форми отримання інформації з Реєстру прав.

  1. Відносини, пов’язані з державною реєстрацією права власності на нерухоме майно та, відповідно, надання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно (далі – Реєстр прав) регулюються Кодексом, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18.02.2002 за № 157/6445 (далі – Тимчасове положення).
    Так, Кодексом встановлено, що державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частина друга статті 182).
    Статтею 28 вищевказаного Закону встановлено, що відомості про зміст документів, що підтверджують (посвідчують) правочини щодо нерухомого майна, узагальнені відомості про речові права окремої особи на нерухоме майно, а також витяги з Державного реєстру прав, що містять відомості про встановлення, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно, надаються органами державної реєстрації лише:
    •      власнику (власникам) нерухомого майна, його спадкоємцям (правонаступникам - для юридичних осіб) або особам, на користь яких вчинено обмеження, чи іншим суб’єктам речового права;
    •      органам державної влади чи органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам, якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законами;
    •      бюро кредитних історій на їх запит щодо інформації Державного реєстру прав, передбаченої частиною першою цієї статті, в електронному вигляді (у форматі бази даних), у разі наявності письмової згоди юридичних, фізичних осіб - власників нерухомого майна.

    Проте, пунктом 5 Прикінцевих положень вказаного Закону встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

  2. У своїй діяльності по здійсненню державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації керуються також і Тимчасовим положенням, відповідно до якого, право на отримання інформації з Реєстру прав щодо зареєстрованого права власності на об’єкт нерухомого майна мають:
    •      у формі витягу - власник (власники), його спадкоємці та правонаступники юридичних осіб, уповноважені особи;
    •      у формі інформаційної довідки - суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України (пункти 5.1.1 та 5.1.2 Тимчасового Положення).

    При цьому, Тимчасовим положенням обумовлені деякі умови за яких видається витяг та інформаційна довідка.
    Витяг з Реєстру прав видається на підставі відомостей, які містяться в Реєстрі прав, після отримання відповідної заяви встановленої форми, а інформаційна довідка – після офіційного запиту від вказаних органів.
    Під час подання заяви про отримання витягу з Реєстру прав фізична особа повинна пред’явити документ, що посвідчує її особу, а в разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи – документ, що підтверджує повноваження діяти від імені цих осіб, при цьому особа, яка представляє особу – нерезидента України, пред’являє документи, які у разі необхідності легалізуються в установленому порядку.
    Інформаційна довідка надається лише за письмовим запитом уповноважених органів державної влади (посадових осіб), нотаріусів. Запит подається на бланку встановленої форми, із зазначенням законних підстав для такого запиту, за підписом керівника або особи, що його заміщує, із зазначенням відповідних номерів справи, у зв’язку з якою виникла потреба в отриманні інформації (пункти 5.2 – 5.4 Тимчасового положення).

ІІІ. Особи, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі витягу

  1.  Власник – це особа, яка володіє, користується, розпоряджається своїм майном відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 та частина перша статті 317 Кодексу).
    Слід відмітити, що суб’єктами права власності за Кодексом є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (стаття 2 та частина перша статті 318).
    Право на отримання інформації власниками про себе гарантує Закон України "Про інформацію".
    Так, відповідно до статті 23 Закон України "Про інформацію" кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.
    Громадяни мають право доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.
    Державні органи та організації, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов’язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї.
    Ураховуючи викладене, власник нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Реєстрі прав, має право на отримання з зазначеного Реєстру інформації про зареєстроване за ним право власності.
  2. Спадкоємці – це фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (статті 2 та 1222 Кодексу).
    Відповідно до частини першої статті 1297 Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
    Згідно з пунктом 5.9 Тимчасового положення витяг з Реєстру прав для оформлення спадщини видається спадкоємцям згідно з письмовим запитом нотаріуса.
    Ураховуючи викладене, спадкоємець нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Реєстрі прав, має право на отримання з зазначеного Реєстру інформації про зареєстроване за спадкодавцем право власності на об’єкт нерухомого майна. Проте, таке право у спадкоємця виникає лише у разі наявності письмового запиту нотаріуса, в якому має зазначатися інформація про відкриття спадщини, про спадкодавця і спадкоємця та про об’єкт нерухомого майна, який увійшов до складу спадщини.
  3. За Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України правонаступництво – це спосіб передання всього свого майна, прав та обов’язків однією юридичною особою іншим юридичним особам – правонаступникам, що здійснюється в результаті злиття, приєднання, поділу та перетворення (статті 104 та 59 відповідно).
    Тобто, в результаті правонаступництва створюється нова (нові) юридична особа, до якої переходить майно, права та обов’язки юридичної особи, яка припинилася.
    Ураховуючи викладене, правонаступник юридичної особи має право на отримання інформації з Реєстру прав про зареєстроване право власності на об’єкт нерухомого майна, яке перейшло до нього в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення попередньої (попередніх) юридичної особи, у формі витягу.
    Слід звернути увагу, що при зверненні правонаступника за отриманням витягу з Реєстру прав обов’язково має подаватися документ, який підтверджує виникнення відносин правонаступництва щодо прав та обов’язків юридичної особи, що припиняється.
    Виходячи з положень статті 107 Кодексу таким документом є передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу).
    Необхідно відмітити, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 Кодексу). Тобто правонаступник набуває прав та обов’язків юридичної особи з моменту його державної реєстрації.
    Таким чином, при зверненні правонаступника за отриманням витягу з Реєстру прав обов’язково має подаватися свідоцтво про державну реєстрацію та передавальний акт або розподільчий баланс.
  4. Уповноваженими особами в чинному законодавстві визначено широке коло суб’єктів.
    Зокрема, згідно зі статтею 237 Кодексу правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє є представництвом. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
    Кодекс передбачає можливість однієї особи вчиняти дії від імені іншої особи, яку вона представляє, в тому числі, і отримувати витяг з Реєстру прав про зареєстроване за останньою право власності на об’єкт нерухомого майна.
    Незалежно від вищевказаних підстав виникнення відносин представництва, представник власника об’єкта нерухомого майна, має подавати документ, який підтверджує ці відносини між нею та власником.
    1. Представництво на підставі договору. Відповідно до статті 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Кодексу).
      При зверненні представника власника об’єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов’язково має подаватися договір, яким врегульовано відносини представництва.
    2. Представництво на підставі закону. Відповідно до статті 242 Кодексу батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
      Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.
      При цьому, нормами Кодексу передбачається, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
      Слід відмітити, в деяких випадках виникнення представництва на підставі закону відбувається у зв’язку з прийняття компетентними державними органами відповідних рішень.
      Так, встановлення опіки над малолітніми особами та фізичними особами, які визнані недієздатними, здійснюється у відповідних випадках як судом, так і органом опіки та піклування.
      Виходячи з наведеного, при зверненні такого представника власника об’єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов’язково має подаватися документ, яким врегульовано відносини представництва за законом. Таким документом може бути свідоцтво про народження дитини, рішення суду про усиновлення дитини, про встановлення опіки над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, про встановлення опіки над фізичними особами, які визнані недієздатними, та рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки над малолітніми особами.
    3. Представництво на підставі акту органу юридичної особи. Відповідно до частини другої статті 92 Кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
      У зв’язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 87 Кодексу для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
      Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
      Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками).
      Так, відповідно до частини першої статті 82 Господарського кодексу України установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
      У свою чергу, об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації) діють на основі статуту або положення (частина перша статті 13 Закону України "Про об’єднання громадян").
      Тобто при зверненні такого представника власника об’єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов’язково має подаватися установчий документ юридичної особи. Таким документом може бути засновницький договір, статут або положення, в якому міститимуться відомості про уповноваження відповідної особи на вчинення дій від імені юридичної особи.
    4. Окремо зупинимося на відносинах представництва, які здійснюються за довіреністю.
      Виходячи з положень частин першої та другої статті 244 Кодексу представництво, яке ґрунтується на договорі або акті органу юридичної особи може здійснюватися за довіреністю.
      Відповідно до частини третьої вказаної статті довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
      При цьому, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчиняться правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті (стаття 245 Кодексу).
      Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (стаття 246 Кодексу).
      Слід також відмітити, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (частина перша статті 247 Кодексу).
      Таким чином, при зверненні такого представника власника об’єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов’язково має подаватися довіреність. При цьому, довіреність має відповідати вимогам статей 245 – 247 Кодексу.

IV. Деякі аспекти щодо суб’єктів, які мають право отримувати інформацію з Реєстру прав про зареєстроване право власності у формі витягу

  1. Законом України "Про управління об’єктами державної власності" (далі – Закон) встановлено, що управління об’єктами державної власності – це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1).
    Так, цими суб’єктами управління об’єктами державної власності за статтею 4 Закону є:
    • Кабінет Міністрів України;
    • Фонд державного майна України;
    • міністерства та інші органи виконавчої влади;
    • органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;
    • державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації;
    • Національна академія наук України, галузеві академії наук.

    Тобто, Законом чітко визначені суб’єкти, які здійснюють повноваження від імені держави як власника.
    Ураховуючи викладене, суб’єкти управління об’єктами державної власності, визначені Законом, мають право на отримання витягу з Реєстру прав щодо об’єктів державної власності, стосовно яких держава уповноважила управляти майном.

  2. Відповідно до частини четвертої статті 3¹ Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі – Закон) арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право, зокрема, запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою.
    1. Стосовно розпорядника майна боржника слід зазначити, що за Законом в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, призначається розпорядник майна у порядку, встановленому Законом.
      Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.
      У цьому випадку, право на отримання інформації з Реєстру прав має представник боржника (на підставі відповідного акту юридичної особи).
      Водночас, повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства.
      У такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов’язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку (частини перша, п’ятнадцята та шістнадцята статті 13 Закону).
      Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на розпорядника майна обов’язків керівника боржника, він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав розпорядник майна має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення обов’язків керівника боржника на розпорядника майна.
      Водночас, звертаємо увагу, що повноваження власників майна боржника у судовій процедурі санації, виходячи з Закону, не припиняються. Тим самим, власник майна боржника має право на отримання витягу з Реєстру прав.
    2. Стосовно керуючого санацією зазначаємо, що Законом встановлено, що з дня винесення ухвали про санацію:
      •      керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого статтею 53 Закону;
      •      припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов’язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей (частина четверта статті 17).

      Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на керуючого санацією повноважень органів управління боржника – юридичної особи, він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав керуючий санацією має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення повноважень органів управління боржника – юридичної особи на керуючого санацією.

    3. Стосовно ліквідатора зазначаємо, що відповідно до частини першої статті 24 Закону у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.
      Законом встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше (частина друга статті 23).
      З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи – банкрута (частина друга статті 25).
      Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на ліквідатора повноважень органів управління, він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав ліквідатор має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення повноважень органів управління боржника – юридичної особи на ліквідатора.
  3. Статтею 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" встановлено, що аудитори і аудиторські фірми під час здійснення аудиторської діяльності мають право отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб. Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи стосовно предмета перевірки, зобов’язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути офіційно засвідчена замовником.
    Ураховуючи викладене, аудитор та аудиторська фірма мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі витягу лише та у разі уповноваження його суб’єктом господарювання - замовником, щодо якого здійснюється аудит, на отримання такої інформації.
  4. Законом України "Про адвокатуру" встановлено, що при здійсненні професійної діяльності адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом (стаття 6).
    Ураховуючи викладене, адвокат має право на отримання інформації з Реєстру прав лише у формі витягу. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав адвокат має подати документ, за яким власником або належним чином уповноваженою особою наділено адвоката повноваженнями по отриманню інформації.
  5. Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
    Статтею 38 Закону встановлено, що третейський суд має право вимагати від сторін надання доказів, необхідних для повного, всебічного і об’єктивного вирішення спору. Якщо третейський суд визнає за необхідне одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він своєю ухвалою уповноважує сторони або одну із сторін одержати відповідні документи та надати їх третейському суду.
    Ураховуючи викладене, у третейського суду відсутні повноваження по отриманню інформації з Реєстру прав. Таке право надається лише сторонам третейської угоди, які мають подати докази, зокрема, відомості про зареєстроване за ними право власності на нерухоме майно в Реєстрі прав – витяг з Реєстру прав.

V. Деякі аспекти отримання інформації з Реєстру прав про зареєстроване право власності у формі інформаційної довідки

  1. Як вже зазначалося вище, право на отримання інформації з Реєстру прав мають суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України.
    Надання інформаційної довідки з Реєстру прав має здійснюватися лише на підставі вмотивованого та відповідно оформленого документу.
    За загальним правилом такий документ повинен мати обов’язкові реквізити і стабільний порядок їх розміщення: найменування установи - автора документа, код установи, код форми документа, назва виду документа (не зазначається на листах), дата, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис.
    Засвідчення документів здійснюється шляхом їх підписання, затвердження та проставлення печатки. Документи підписуються посадовими особами установи відповідно до їх компетенції, встановленої чинними нормативно-правовими актами. При цьому, підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ (повне, якщо документ надрукований не на бланку, скорочене – на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів і прізвища (Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.97 № 1153).
    Документ, на підставі якого здійснюється запит інформації з Реєстру прав, повинен містити відомості у зв’язку з чим здійснюється такий запит (наприклад: при надходженні запиту від органу досудового слідства щодо ознайомлення з документами, необхідними для розслідування кримінальної справи, у запиті має бути зазначено номер кримінальної справи, у зв’язку з розслідуванням якої зроблено запит).
  2. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про судоустрій України" судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя, зокрема, у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства.
    1. Стосовно правових підстав отримання судом інформаційної довідки з Реєстру прав під час здійснення цивільного судочинства.
      За статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи є доказами. Ці дані встановлюються на підставі, зокрема, письмових доказів.
      Цивільним процесуальним кодексом встановлено, що якщо спір не врегульовано до судового розгляду, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів, про судові доручення щодо збирання доказів (пункт 5 частини шостої статті 130).
      Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду.
      Витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, є способами забезпечення судом доказів.
      Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою (статті 133, 135, 137 Цивільного процесуального кодексу).
      Ураховуючи викладене, зазначена ухвала суду, яка вирішує питання про витребування доказів, є підставою для отримання судом або заінтересованою особою, що уповноважена судом, інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.
    2. За статтею 38 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
      Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід (статті 431 - 4310 Господарського процесуального кодексу). Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.
      Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.
      Ухвала господарського суду має містити, зокрема, вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом (стаття 86 Господарського процесуального кодексу).
      Витребування доказів є одним із запобіжних заходів до подання позову. Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи (статті 431, 432 та 434 Господарського процесуального кодексу).
      Ураховуючи викладене, зазначена ухвала господарського суду, яка вирішує питання про витребування доказів є підставою для отримання судом або заінтересованою особою, що уповноважена судом, інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.
    3. За Кодексом адміністративного судочинства України суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
      Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов’язку і витребовує необхідні докази. Суд може збирати докази з власної ініціативи (частина друга статті 69 та частини третя, п’ята статті 71).
      Статтею 110 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів.
      Витребування письмових або речових доказів є способом забезпечення доказів (статті 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства).
      Згідно з частиною другою статті 158 Кодексу адміністративного судочинства судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.
      Ураховуючи викладене, зазначена ухвала адміністративного суду, яка вирішує питання про витребування доказів, є підставою для отримання судом інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.
    4. За статтею 66 Кримінально-процесуального кодексу України суд в справах, які перебувають в його провадженні, вправі, зокрема, вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані. Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.
      У передбачених законом випадках суд в справах, які перебувають в його провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
      Відповідно до статті 273 Кримінально-процесуального кодексу в усіх питаннях, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали.
      Ураховуючи викладене, з метою отримання від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян фактичних даних – доказів, суд вправі винести ухвалу. Вказана ухвала є підставою для отримання судом інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.
      Слід звернути увагу, що незалежно від того, у якій формі здійснюється судом судочинство (цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне), ухвала суду має відповідати вимогам процесуального законодавства.
  3. Відповідно до статті 101 Кримінально-процесуального кодексу органами дізнання є:
    Що стосується органів досудового слідства, то слід зазначити, що згідно із статтею 102 Кримінально-процесуального кодексу органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.
    •      1) міліція;
    •      11) податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховування валютної виручки;
    •      2) органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;
    •      3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з’єднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини, з’єднання, установи чи на військових об’єктах;
    •      31) командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків під час походу за межами України;
    •      4) митні органи - в справах про контрабанду;
    •      5) начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;
    •      6) органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;
    •      7) органи прикордонної служби - у справах про порушення державного кордону;
    •      8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
    1. Відповідно до статті 97 Кримінально-процесуального кодексу прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
      По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень, зокрема: порушити кримінальну справу, або відмовити в порушенні кримінальної справи.
      Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
      Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.
      Підпункт 3.1 пункту 3 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14.04.2004 № 400, встановлює, що заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, реєструються цілодобово в чергових частинах органів внутрішніх справ оперативними черговими відразу після їх надходження, що відображається в журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються.
      Аналогічний порядок, тобто реєстрація звернень, що містять дані про вчинені або підготовлювані злочини, у Журналі реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини,  передбачений і абзацом другим розділу ІІ Інструкції про порядок розгляду в Службі безпеки України звернень громадян та реєстрації, обліку заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, затвердженої наказом Служби безпеки України від 27.01.2005 № 44.
      Підпункт 3.1 пункту 3 Інструкції про порядок приймання, реєстрації, обліку та розгляду в підрозділах податкової міліції заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 24.06.98 № 304, встановлює, що інформація про злочини реєструється в чергових частинах підрозділів податкової міліції, що відображається в Книзі обліку інформації про злочини.
      Таким чином, якщо орган дізнання або досудового слідства запитує документи, необхідні для перевірки заяви або повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини в порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу, у запиті має бути зазначено номер реєстрації заяви, звернення або повідомлення в Журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, Журналі реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, або в Книзі обліку інформації про злочини.
    2. Стаття 66 Кримінально-процесуального кодексу надає право особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору і суду в справах, які перебувають в їх провадженні, зокрема вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані. Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.
      Відповідно до статті 83 Кримінально-процесуального кодексу документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи.
      Згідно із статтею 114 Кримінально-процесуального кодексу при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
      Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими.
      У зв’язку з викладеним, у разі надходження запиту від органу досудового слідства, або від органу дізнання на виконання доручення слідчого, щодо ознайомлення з документами, необхідними для розслідування кримінальної справи, у запиті має бути зазначено номер кримінальної справи, у зв’язку з розслідуванням якої зроблено запит.
  4. Відповідно до статті 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (далі – Закон) оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами:
    Згідно з пунктом 4 статті 8 Закону підрозділи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність мають право ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, за вимогою керівників підприємств, установ та організацій – виключно на території таких підприємств, установ та організацій.
    Відповідно до частини першої статті 9 Закону у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа.
    Таким чином, запит підрозділу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, має містити посилання на номер оперативно-розшукової справи, у зв’язку з провадженням якої зроблено запит.
    •      Міністерства внутрішніх справ України - кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, судовою міліцією;
    •      Служби безпеки України - контррозвідкою, військовою контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів; 
    •      Служби зовнішньої розвідки України - агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки; 
    •      Державної прикордонної служби України - розвідувальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), оперативно-розшуковими підрозділами відповідно спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділами з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічними;
    •      управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об’єктів щодо яких здійснюється державна охорона;
    •      органів державної податкової служби - оперативними підрозділами податкової міліції;
    •      органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань - оперативними підрозділами;
    •      розвідувального органу Міністерства оборони України - оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки.
  5. Частиною другою статті 5 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (далі – Закон) встановлено, що до державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать:
    Відповідно до статті 12 Закону при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України надаються повноваження на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від установ, підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб. Документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо - не пізніш як протягом 10 діб.
    Окремо слід зазначити, що вказані підрозділи одночасно є органами дізнання та підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
    У зв’язку з викладеним, запит спеціального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю має містити посилання на номер реєстрації заяви, звернення або повідомлення в Журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, Журналі реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, або на номер оперативно-розшукової справи, у зв’язку з провадженням якої зроблено запит, та підписаний керівником спеціального підрозділу.
    •      спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;
    •      спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.
  6. Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію, письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою. 
    У зв’язку з цим, у запиті прокурора має бути зазначено, що запитувана інформація необхідна для здійснення прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів.
  7. Пунктом 17 частини першої статті 11 Закону України "Про міліцію" встановлено, що міліція має право одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції.
    Таким чином, вимоги до запиту органів внутрішніх справ співпадають із вимогами до запитів органів дізнання та досудового слідства, підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
  8. Статтею 22 Закону України "Про державну податкову службу України" встановлено, що посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов’язків надаються права, передбачені, зокрема пунктом 17 статті 11 Закону України "Про міліцію".
    Необхідно враховувати те, що податкова міліція є одночасно органом дізнання та досудового слідства та має право здійснення оперативно-розшукової діяльності.
    У зв’язку з цим, вимоги до запиту підрозділів податкової міліції співпадають із вимогами до запитів органів дізнання та досудового слідства, підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
  9. Відповідно до статті 6 Закону України "Про розвідувальні органи України" (далі – Закон) розвідувальними органами України є:
    Згідно зі статтею 5 Закону для виконання своїх завдань розвідувальні органи застосовують методи і засоби оперативно-розшукової діяльності у порядку, визначеному в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність".
    Статтею 9 Закону надано право розвідувальним органам отримувати для розвідувальних цілей необхідну інформацію від усіх органів державної влади, підприємств, організацій і установ, включаючи банки, незалежно від форми власності, в тому числі інформацію з автоматизованих інформаційних та довідкових систем, банків даних тощо у порядку, визначеному законом.
    У зв’язку з цим, у запиті розвідувального органу має бути зазначено, що запитувана інформація необхідна для розвідувальних цілей.
    •      Служба зовнішньої розвідки України;
    •      розвідувальний орган Міністерства оборони;
    •      розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
  10. Відповідно до статті 5 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" (далі – Закон) спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.
    Окремі контррозвідувальні заходи виключно в інтересах забезпечення охорони державного кордону України, посадових осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона, а також забезпечення безпеки своїх сил і засобів, інформаційних систем та оперативних обліків можуть проводити розвідувальні органи України та Управління державної охорони України, яким законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" та "Про розвідувальні органи України" надано право здійснювати оперативно-розшукову чи розвідувальну діяльність.
    Стаття 7 Закону надає для виконання визначених законом завдань органам, підрозділам та співробітникам Служби безпеки України право витребовувати, збирати і вивчати, за наявності визначених законом підстав, документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, джерела і розміри їх доходів для попередження і припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України.
    Пункт 3 частини першої статті 25 Закону України "Про Службу безпеки України" надає право органам і співробітникам Служби безпеки України для виконання покладених на них обов’язків одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об’єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю.
    У зв’язку з цим, у запиті контррозвідувального підрозділу Служби безпеки України має бути посилання на номер контррозвідувальної справи.
    Слід також враховувати те, що підрозділи Служби безпеки України одночасно є підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, або органами дізнання та досудового слідства.
    Таким чином, вимоги до запиту таких підрозділів Служби безпеки України співпадають із вимогами до запитів органів дізнання та досудового слідства, підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
  11. Стаття 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" надає органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов’язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань, право одержувати в установленому законом порядку за письмовими запитами керівників підрозділів з оперативно-розшукової роботи чи розвідувального органу відомості з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування України.
    У зв’язку з викладеним, запит на отримання такої інформації має бути підписаний лише керівниками підрозділів з оперативно-розшукової роботи чи розвідувального органу.
  12. Стаття 13 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" встановлює, що для здійснення покладених завдань Управління державної охорони України уповноважене, зокрема одержувати в установленому порядку від керівників органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності за письмовим запитом начальника Управління або його заступників відомості, необхідні для здійснення державної охорони.
    У зв’язку з викладеним, запит на отримання такої інформації має містити посилання, що вказана інформація необхідна для здійснення державної охорони.
  13. За Законом України "Про виконавче провадження" (далі – Закон) державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право, зокрема одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію (частина третя статті 5).
    Державному виконавцю у встановлений ним строк повинні бути надані безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень (частина друга статті 6 Закону).
    Слід відмітити, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, перелік яких встановлено статтею 3 Закону. Так, до таких документів віднесено, зокрема виконавчі листи, що видаються судами, накази господарських судів, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, судові накази, виконавчі написи нотаріусів тощо.
    Виходячи з наведеного, державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження відповідно до Закону має право на отримання інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки. При цьому, документ, на підставі якого здійснюється надання такої інформації має відповідати вимогам вмотивованості (з обов’язковим зазначенням виконавчого документу, на підставі якого здійснюється виконавче провадження) та відповідності оформлення (які зазначалися у пункті 1 розділу V цих Методичних рекомендацій).
  14. Відповідно до Закону України "Про нотаріат" (далі – Закон) нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (стаття 46).
    Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси), на уповноважених на це посадових осіб органів місцевого самоврядування та на консульські установи України.
    Враховуючи повноваження щодо вчинення нотаріальних дій, визначених у Законі, нотаріальні дії, пов’язані із об’єктами нерухомого майна, вправі вчиняти лише державні нотаріуси державних нотаріальних контор, приватні нотаріуси та консульські установи.
    Виходячи з наведеного, державні нотаріуси державних нотаріальних контор, приватні нотаріуси та консульські установи у разі вчинення нотаріальних дій, пов’язаних з об’єктами нерухомого майна мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки. При цьому, документ, на підставі якого здійснюється надання такої інформації, має відповідати вимогам вмотивованості та відповідності (які зазначалися у пункті 1 розділу V цих Методичних рекомендацій).
  15. Відповідно Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (далі – Закон) основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема в частині контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання.
    Органи Антимонопольного комітету України при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках, мають право, зокрема вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом (статті 7, 14 та 16 Закону).
    Відповідно до статті 221 Закону суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
    Ураховуючи викладене, Антимонопольний комітет України та його територіальні органи при розгляді справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі про недобросовісну конкуренцію, мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки. При цьому, документ, на підставі якого має здійснюватися надання такої інформації, має відповідати вимогам вмотивованості та відповідності оформлення (які зазначалися у пункті 1 розділу V цих Методичних рекомендацій) з урахуванням вимог спеціальних законодавчих актів, якими у своїй діяльності керуються органи Антимонопольного комітету України.
  16. Відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (далі – Закон) обов’язковий фінансовий моніторинг – це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (яким є Державний комітет фінансового моніторингу) з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України (стаття 1).
    Одним із основних завдань Державного комітету фінансового моніторингу є збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу.
    Тобто, відповідно до Закону Державний комітет фінансового моніторингу наділений повноваженнями по отриманню інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, від суб’єктів первинного фінансового моніторингу.
    При цьому, слід наголосити, що у статті 1 Закону міститься поняття "фінансова операція" – це будь-яка операція, пов’язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу.
    Закон містить перелік органів, які є суб’єктами первинного фінансового моніторингу (стаття 4), аналіз якого дає підстави стверджувати, що такими суб’єктами можуть бути лише особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.
    Ураховуючи викладене, Державний комітет фінансового моніторингу має право на отримання інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу. Проте, обов’язок по наданню такої інформації Законом покладено на суб’єктів первинного фінансового моніторингу, серед яких відсутні бюро технічної інвентаризації.
  17. Згідно з Законом України "Про статус народного депутату України" (далі – Закон) народний депутат України має право, зокрема одержати інформацію з питань, пов’язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов’язані надати йому таку інформацію в порядку та строки, визначені Законом (частина дев’ята статті 17).
    Так, народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності (частина перша статті 15 Закону).
    Ураховуючи викладене, народний депутат України має право на отримання інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки у разі звернення із запитом, який здійснений відповідно до вимог статті 15 Закону.
  18. Окремо слід звернути увагу на можливість надання інформації про відсутність або наявність раніше належних особі на праві власності об’єктів нерухомого майна при взятті на облік такої особи, як потребуючої поліпшення житлових умов.
    Розділом ІІІ Житлового кодексу Української РСР (далі – Кодекс) врегульовано відносини, пов’язані з наданням жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, та здійсненням обліку таких громадян.
    Відповідно до статей 36, 37 та 39 Кодексу облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, може здійснюватися, як за місцем роботи, так і за місцем проживання.
    Статтею 35 Кодексу встановлено, що громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п’яти років з моменту погіршення житлових умов.
    Таким чином, необхідною умовою при взятті на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, є надання органам, які здійснюють взяття на такий облік (виконавчий комітет місцевої ради або адміністрація підприємства, установи, організації) інформації про наявність або відсутність житла, яке належало на праві власності громадянам.
    Як зазначалося вище, інформація про зареєстроване право власності на об’єкт нерухомого майна надається у формі витягів та інформаційних довідок та на підставі відомостей, які містяться у Реєстрі прав.
    При цьому виходячи зі змісту положень Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 28.01.2003 № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 28.01.2003 за № 67/7388 (далі – Порядок), інформаційна довідка, що формується в Реєстрі прав за адресою об’єкта нерухомого майна, містить відомості про перехід прав власності на даний об’єкт нерухомого майна.
    Програмне забезпечення Реєстру прав побудоване таким чином, що не містить записи про об’єкти нерухомого майна, що були відчужені особою щодо якої запитується інформація.
    Враховуючи наведене, довідка про наявність або відсутність житла, яке належало на праві власності громадянам, за своїм змістом не є витягом з Реєстру прав або інформаційною довідкою з Реєстру прав, а тому не може видаватися за правилами, встановленими Тимчасовим положенням та Порядком.
    На нашу думку, бюро технічної інвентаризації мають можливість надавати інформацію про наявність або відсутність житла, яке належало на праві власності громадянам, як за зверненням самих громадян, так і за запитом органів, які здійснюють взяття на облік. Така інформація надається з використанням даних, що містяться у Реєстрі прав, але з урахуванням того, що Реєстр прав ведеться лише з 2002 року, та, у разі їх відсутності, з використанням паперових носіїв, які є наявними.
    У разі виникнення об’єктивних обставин (відсутність державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в Реєстрі прав тощо), за наявності яких інформація про відсутність або наявність раніше належних особі на праві власності об’єктів нерухомого майна може бути невичерпною, бюро технічної інвентаризації мають зазначати про це при наданні інформації.
    Принагідно зазначаємо, що інформація про відчуження об’єктів нерухомого майна міститься також і у Державному реєстрі правочинів (який ведеться з 2 серпня 2004 року). Тобто, в разі необхідності, слід рекомендувати суб’єктам, які звернулися за отриманням інформації про наявність або відсутність житла, яке належало на праві власності громадянам, звернутися до реєстраторів вказаного реєстру (державних нотаріальних контор або приватних нотаріусів). Так, згідно з Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671, витяг з Державного реєстру правочинів – це документ, який свідчить про внесення запису до Реєстру або про відсутність такого запису.
    Слід наголосити, що оскільки для взяття на облік потребуючих поліпшення житлових умов необхідно надати інформацію про відсутність або наявність раніше належних особі на праві власності об’єктів нерухомого майна протягом останніх п’яти років, то починаючи з 2 серпня 2009 року, при зверненні відповідних суб’єктів до бюро технічної інвентаризації з метою отримання такої інформації, на нашу думку, таким особам необхідно рекомендувати звертатись до реєстраторів Державного реєстру правочинів.
    Насамкінець необхідно наголосити, що в більшості випадків нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність того, чи іншого орану, передбачається, що орган, при виконанні покладених на нього завдань, має право на ознайомлення та отримання відповідної інформації. Проте, з метою уникнення порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, слід уважно досліджувати завдання, які покладаються на відповідний орган, та співставляти їх з необхідністю отримання інформації з Реєстру прав.
    Інформація з Реєстру прав надається на підставі відомостей, які містяться у вказаному Реєстрі. Формування такої інформації здійснюється лише за ідентифікаційними ознаками власника об’єкта нерухомого майна (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи та/або ідентифікаційний номером або найменування юридичної особи та/або код ЄДРПОУ) або за адресою об’єкта нерухомого майна.
    Надання статистичної інформації, якою б охоплювалися відомості про зареєстровані права власності на об’єкти нерухомого майна, бюро технічної інвентаризації не здійснюється. 

Директор департаменту цивільного законодавства та підприємництва
І.І. Завальна

Методичні рекомендації (2009, Мін'юст) щодо державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна на підставі рішень судів

Наказ | Методичні рекомендації

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Н А К А З

26.05.2009 м. Київ № 914/5

Про затвердження Методичних
рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на
об’єкти нерухомого майна на підставі рішень судів

Відповідно до підпункту 31 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 № 1577, 

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна на підставі рішень судів.

2. Департаменту цивільного законодавства та підприємництва (І.І. Завальна) довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

3. Начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі довести цей наказ до відома бюро технічної інвентаризації.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Л.В. Єфіменка.

Міністр
Микола Оніщук 


ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції
від 26.05.2009 № 914

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна на підставі рішень судів

І. Загальні положення

Рішення судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна (пункт 10 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445).

В контексті розгляду цього питання, судове рішення – це вирок, рішення, постанова, ухвала, що ухвалені (постановлені) судами у кримінальних, цивільних, господарських справах, у справах адміністративної юрисдикції та у справах про адміністративні правопорушення, а також судовий наказ, виданий в порядку наказного провадження у цивільних справах (пункт 2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740). 

Конституцією України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445, встановлено, що забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності (пункт 3.5). Так, державна реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду.

ІІ. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно на підставі рішень судів, які ухвалені (постановлені) судами у цивільних справах

  1. Згідно зі статтею 208 Цивільного процесуального кодексу України (далі – Кодекс) судові рішення викладаються у двох формах:
    1. ухвали;
    2. рішення.

    Питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

    Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

    Таким чином, ухвали постановлені судами першої інстанції вирішують лише процесуальні питання і не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна.

    У свою чергу, при вирішенні справи по суті суди ухвалюють рішення, і у випадку, якщо ухвалено рішення про визнання прав власності на нерухоме майно, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.

  2. Кодексом передбачена можливість апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

    Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу (стаття 313 Кодексу). Згідно зі статтею 314 Кодексу, розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:

    •      відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін (в такому випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено рішення про визнання права власності на нерухоме майно, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);
    •      скасування рішення з направленням справи на новий розгляд (в такому випадку рішення суду першої інстанції, ухвала апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду (у таких випадках рішення суду першої інстанції, ухвала апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності).

    Апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення або змінити рішення (у випадку скасування рішення суду першої інстанції правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є рішення апеляційного суду про визнання права власності на нерухоме майно, а у випадку зміни рішення суду першої інстанції правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнано право власності).

  3. Кодекс передбачає можливість оскарження судових рішень у цивільних справах до Верховного Суду України.

    Верховний Суд України розглядає рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

    Статтею 360 Кодексу встановлено, що ухвалені Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають.

    Статтею 344 Кодексу передбачено, що, розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:

    •      відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін (в такому випадку, якщо Верховний Суд України постановив ухвалу про залишення рішення апеляційного суду без змін, яким визнано право власності на нерухоме майно, то рішення апеляційного суду є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо Верховний Суд України постановив ухвалу про залишення рішення суду першої інстанції без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то рішення суду першої інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться держана реєстрація прав власності на нерухоме майно);
    •      скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд (в такому випадку рішення суду першої інстанції, апеляційного суду, ухвала Верховного Суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду (у таких випадках рішення суду першої інстанції, апеляційного суду, ухвала Верховного Суду України не є правовстановлювальними документами на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом (в такому випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є рішення суду першої інстанції про визнання права власності на нерухоме майно);
    •      Суд касаційної інстанції може скасувати судове рішення і ухвалити нове або змінити рішення (у випадку скасування рішення суду правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є рішення Верховного Суду України про визнання права власності на нерухоме майно, а у випадку зміни судового рішення правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнано право власності).

ІІІ. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно на підставі рішень, які ухвалені (постановлені) судами у господарських справах

  1. Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі:
    1. справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
      •      спорів про приватизацію державного житлового фонду;
      •      спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
      •      спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
      •      спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
      •      інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
    2. справи про банкрутство;
    3. справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
    4. справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів (такі справи розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (стаття 16).
  2. Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

    Згідно зі статтею 82 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

    Таким чином, рішення про визнання прав власності на нерухоме майно є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.

    Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

    Тобто як і у цивільному судочинстві, ухвали, винесені господарськими судами, вирішують лише процесуальні питання і не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна.

  3. Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість перегляду судових рішень в апеляційному порядку.

    Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд (стаття 92).

    Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову. Статтею 103 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

    •      - залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення (в такому випадку, рішення місцевого суду, яким визнано право власності, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);
    •      скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення (в такому випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є постанова апеляційного суду про визнання права власності на нерухоме майно; якщо рішення, яким визнавалося право власності на нерухоме майно скасовано частково в частині визнання права власності, то таке рішення не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, а якщо рішення скасовано частково і прийнято нове рішення про визнання права власності, то рішення суду апеляційної інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково (у таких випадках рішення місцевого суду, яким визнавалося право власності, постанова апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      змінити рішення (в такому випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнається право власності на нерухоме майно).
  4. Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість перегляду судових рішень у касаційному порядку.

    Статтею 108 ГПК встановлено, що касаційною інстанцією є Вищий господарський суд України, який переглядає за касаційними скаргами (поданнями) рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанови апеляційного суду.

    За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову (стаття 11111). Згідно зі статтею 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:

    •      залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про залишення постанови апеляційного суду без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то постанова апеляційного суду є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про залишення рішення суду першої інстанції без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то рішення суду першої інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);
    •      скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про визнання права власності на нерухоме майно, то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо рішення першої інстанції, яким визнавалося право власності на нерухоме майно скасовано частково в частині визнання права власності на нерухоме майно, то рішення Вищого господарського суду України не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, а якщо рішення першої інстанції скасовано частково і Вищим господарським судом України прийнято постанову про визнання права власності, то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 11110 цього Кодексу (в такому випадку рішення суду першої інстанції, постанова апеляційної інстанції, постанова Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково (у таких випадках рішення суду першої інстанції, постанови апеляційної інстанції, Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про визнання права власності на нерухоме майно, то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);
    •      залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов (в такому випадку, якщо залишено в силі рішення суду першої інстанції, якою визнано право власності, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності; якщо залишено в силі постанову апеляційної інстанції, якою визнано право власності, то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності).
  5. Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість перегляду судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України.

    Статтею 11120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України ухвалюється постанова Верховного Суду України.

    Відповідно до статті 11118 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:

    •      залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення (в такому випадку, якщо постановою Верховного Суду України постанову Вищого господарського суду України, якою визнано право власності на нерухоме майно, залишено без змін, то постанова Вищого господарського суду України є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);
    •      скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України (в такому випадку постанова Верховного Суду України, постанова Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);
    •      скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі (у такому випадку постанова Верховного Суду України, постанова Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності). 

ІV. Деякі аспекти щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішень судів як цивільного, так і господарського судочинства

  1. Кодексом встановлено, що особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, є судовий наказ (стаття 95).

    Тобто в розумінні Кодексу судовий наказ є рішенням суду, оскільки вирішує заяву по суті заявлених вимог. Водночас статтею 103 Кодексу передбачено, що судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

    Отже, судовий наказ, яким вирішено вимогу щодо права власності на нерухоме майно, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.

  2. Наказ, передбачений Господарським процесуальним кодексом України, відрізняється за своєю юридичною природою від судового наказу, передбаченого Кодексом.

    Згідно зі статтею 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

    Тобто відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України наказ видається судом з метою виконання рішення суду.

    Таким чином, наказ, передбачений Господарським процесуальним кодексом України, не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності. В такому випадку правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є рішення суду про визнання прав власності на нерухоме майно.

  3. Кодексом та Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що одним із засобів вирішення спору є мирова угода, яка може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета спору.

    У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє (виносить) ухвалу про закриття провадження у справі (статті 175, 205 Кодексу та 78, 121 Господарського процесуального кодексу України).

    Мирова угода, затверджена ухвалою суду, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності (пункт 14 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445).

  4. Що стосується роз’яснення рішення суду, то згідно зі статтею 221 Кодексу, статтею 89 Господарського процесуального кодексу України якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, суд за їхньою заявою постановляє (виносить) ухвалу, в якій роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

    Тобто роз’яснення рішення суду не може змінювати суть рішення суду, вирішувати нові питання та здійснюється судом виключно з метою викладення більш ясно і точно тих частин рішення, розуміння яких викликає труднощі.

    Таким чином, виходячи з аналізу норм Кодексу та Господарського процесуального кодексу України, роз’яснення рішення суду не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно.

    Крім того суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється (виноситься) ухвала (стаття 219 Кодексу та 89 Господарського процесуального кодексу України).

    Отже, "основне" рішення суду, яким визнано право власності, та ухвала суду про виправлення описок чи арифметичних помилок у цьому рішенні є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності. Тобто при подачі документів для державної реєстрації прав власності на нерухоме майно необхідно подавати зазначене рішення суду та ухвалу суду про виправлення описок чи арифметичних помилок у цьому рішенні.

  5. Кодексом та Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою осіб, що беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити (прийняти) додаткове рішення.

    Згідно з Кодексом (пункт 1 частини першої статті 220) та Господарським процесуальним кодексом України (стаття 88) суд має право прийняти додаткове рішення, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні суду, не ухвалено (не прийнято) рішення.

    Крім того Кодексом встановлено, що додаткове рішення може бути ухвалене у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати (пункт 2 частини першої статті 220).

    Отже, додаткове рішення суду про визнання прав власності на нерухоме майно є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності. Таким чином, при подачі документів для державної реєстрації прав власності на нерухоме майно необхідно подавати зазначене додаткове рішення суду разом з "основним" рішенням суду.

V. Деякі аспекти щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішень третейських судів

  1. Законом України "Про третейські суди" передбачено, що будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом, юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду.

    В контексті розгляду цього питання, третейський суд – це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (абзац другий частини першої статті 2 вказаного Закону).

    Звертаємо увагу, що 5 березня 2009 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1076-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" (набрав чинності 31 березня 2009 року) (далі – Закон), яким внесено зміни та доповнення до Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про третейські суди".

  2. Так, Законом внесено зміни та доповнення, зокрема до статті 6 Закону України "Про третейські суди" , яка встановлює підвідомчість справ третейським судам.

    Третейські суди в порядку, передбаченому Законом України "Про третейські суди", можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема:

    •      справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство (пункт 6);
    •      справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки (пункт 7);
    •      справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 8);
    •      справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 13).

    Наведені норми чітко визначають підвідомчість справ третейським судам і виокремлюють винятки (справи), що не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

  3. Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про третейські суди" сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень.

    Сторони третейського розгляду – це позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред’явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред’явлено позовні вимоги (абзац сьомий частини другої статті 2 зазначеного Закону).

    Згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності Законом і не виконані на день набрання чинності Законом, у справах, які відповідно до Закону не підвідомчі третейським судам.

    Відповідно до пункту 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 2 квітня 2009 року № 01-08/194 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" після 31 березня 2009 року господарські суди не повинні видавати накази на виконання рішень третейських судів у розглянутих останніми справах, які зазначено в пунктах 1 - 13 статті 6 Закону України "Про третейські суди", в тому числі в тих випадках, коли на час розгляду таких справ вони були підвідомчі третейським судам.

    Отже, після 31 березня 2009 року не підлягають виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності Законом і не виконані на день набрання чинності Законом, у справах, які відповідно до Закону не підвідомчі третейським судам.

    Враховуючи викладене, зазначаємо, що рішення третейських судів у справах, які відповідно до Закону не підвідомчі третейським судам, у тому числі у спорах щодо нерухомого майна, прийняті до набрання чинності Законом і не виконані до 31 березня 2009 року (зокрема не здійснено державної реєстрації прав власності на нерухоме майно), не є підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

НАКАЗ. Про затвердження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження № 2432/5 від 05.08.2016

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

05.08.2016 м. Київ № 2432/5

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
12 серпня 2016 р. за № 1126/29256

Про затвердження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження

Відповідно до статей 8, 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

наказ Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 43/5 «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21 травня 2003 року за № 388/7709;

наказ Міністерства юстиції України від 28 квітня 2015 року № 614/5 «Про затвердження Тимчасового порядку автоматичного розподілу виконавчих документів між державними виконавцями і контролю строків виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2015 року за № 478/26923.

3. Департаменту з питань правосуддя та національної безпеки Міністерства юстиції України (Олійник О.М.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

4. Цей наказ набирає чинності одночасно з введенням в дію статей 8, 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», але не раніше дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра юстиції України з питань виконавчої служби Шкляра С.В.

 

В.о. Міністра                        Антон ЯНЧУК 

Прикрепленный файлРазмер
проект Положення.doc149.5 кб
Додаток1.doc42 кб

Наказ ( ГТУЮ, 2016) "Про затвердження графіків проведення особистого прийому громадян, в тому числі в он-лайн режимі (через Skype - зв’язок), у режимі відеоконференц-зв’язку та роботи прямої «гарячої» телефонної лінії на 2017 рік

 

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ ТЕРИТОРІАЛНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ
У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ

НАКАЗ

28.12.2016 м. Запоріжжя №885/08

Про затвердження графіків проведення особистого прийому громадян, в тому числі в он-лайн режимі (через Skype - зв’язок), у режимі відеоконференц-зв’язку та роботи прямої «гарячої» телефонної лінії на 2017 рік

Відповідно до Закону України «Про звернення громадян», Указу Президента України від 07 лютого 2008 року № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2004 року № 26/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 березня 2004 року за № 342/8941

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити графік особистого прийому громадян керівництвом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (додається).
2. Затвердити графік особистого прийому громадян посадовими особами структурних підрозділів Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (додається).

3. Затвердити графік проведення особистого прийому громадян в он-лайн режимі (через Skype - зв’язок) керівництвом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на 2017 рік (додається).
4. Затвердити графік проведення особистого прийому громадян у Головному територіальному управлінні юстиції у Запорізькій області у режимі відеоконференц-зв’язку на 2017 рік (додається).
5. Затвердити графік роботи «гарячої» лінії на 2017 рік (додається).
6. Заступникам, керівникам структурних підрозділів Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області забезпечити виконання цих графіків.
7. Начальнику відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області забезпечити розміщення цих графіків на інформаційному стенді.
8. Начальнику управління реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області забезпечити розміщення цих графіків на інтернет-сайті Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, начальнику Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області забезпечити розміщення цих графіків на інтернет-сайті Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, начальнику Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області забезпечити розміщення цих графіків на інтернет-сайті Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
9. Вважати такими, що втратили чинність, наказ Головного управління юстиції від 13.06.2016 № 431/08 «Про затвердження графіків проведення особистого прийому громадян керівництвом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області», наказ від 13.06.2016 № 430/08 «Про затвердження графіків проведення особистого прийому громадян в он-лайн режимі (через Skype - зв’язок) на 2016 рік», наказ від 04.10.2016 №716/08 «Про затвердження графіків проведення особистого прийому громадян у Головному територіальному управлінні юстиції у Запорізькій області у режимі відеоконференц-зв’язку на IV квартал 2016 року», наказ від 28.12.2015 №812/09 «Про затвердження графіків особистого прийому громадян», наказ від 22.12.2015 №813/09 «Про затвердження графіків проведення особистого прийому громадян в он-лайн режимі (через Skype - зв’язок) на 2016 рік».
10. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Начальник управління А.А.Данов

З повним текстом можна ознайомитися за посиланням

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прикрепленный файлРазмер
Grafik prijomy gromadjan 2017.doc236 кб

Наказ (2009, ДСАУ) Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді

ДЕРЖАВНА СУДОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

Н А К А З

04.11.2009  N 115
 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
24 листопада 2009 р.
за N 1137/17153
В.Лиханський

Про внесення змін до Інструкції з діловодства
в місцевому загальному суді

Відповідно до Закону України "Про судоустрій України" (3018-14), Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 N 14 (14-2009-п), з метою приведення у відповідність до законодавства ведення діловодства в місцевих загальних судах
Н А К А З У Ю:

1. Абзаци третій та четвертий пункту 16.6 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 N 68 (z0860-06, za860-06), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.07.2006 за N 860/12734, викласти в такій редакції:
"У разі неотримання судом повідомлення (даних про отримання боржником копії судового наказу) судовий наказ (додаток 47) вважається таким, що не набрав законної сили.
Після отримання судом відомостей щодо точного місцезнаходження (місця проживання) боржника копія судового наказу надсилається боржнику повторно".

2. Управлінню організаційно-аналітичної роботи, документування та контролю (Бровко Т.В.) довести цей наказ до відома начальників територіальних управлінь державної судової адміністрації.

3. Начальникам територіальних управлінь державної судової адміністрації ознайомити з цим наказом працівників територіальних управлінь державної судової адміністрації, голів районних, районних у містах, міських, міськрайонних судів, а також працівників апарату цих судів.

4. Управлінню організації роботи з ведення судової статистики, діловодства та архіву судів (Коцюба О.М.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92  N  493 (493/92) "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (із змінами). 

5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Капустинського В.А. 

В.о. Голови
В.Лиханський

Наказ (2009, Мін'юст) Щодо типових кваліфікаційних характеристик посад

Наказ про затвердження | Типові кваліфікаційні характеристики | Схема затвердження | Зразок посадової інструкції

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Україна, 01001, м.Київ
вул. Городецького, 13
Тел./факс: (38-044) 278-37-23
11.06.2009 № 28-32/297
На № _______________

 
 
 
 
Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі

Щодо типових кваліфікаційних характеристик посад

 

Міністерство юстиції надсилає для відома та виконання:

  • наказ Міністерства юстиції від 09 червня 2009 року № 484/7 "Про затвердження типових кваліфікаційних характеристик посад державних виконавців";
  • схему затвердження посадових інструкцій державних виконавців відділів державної виконавчої служби територіальних управлінь юстиції;
  • зразок посадової інструкції головного державного виконавця районного управління юстиції.

Зазначені матеріали пропоную довести до відома начальників та заступників начальників управлінь - начальників відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції.

З метою виконання згаданого наказу пропоную організувати перегляд посадових інструкцій державних виконавців відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції.

Додаток: на 11 арк. 

Заступник Міністра
В.І.Цоклан


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Н А К А З

09.06.2009 м. Київ № 484/7

Про затвердження типових кваліфікаційних характеристик посад державних виконавців

З метою забезпечення єдиних критеріїв відбору на посади державних виконавців відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції та відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про державну виконавчу службу"

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити типові кваліфікаційні характеристики посад державних виконавців відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, що додаються.

2. Департаменту кадрової роботи та державної служби (Бірченко В.Г.) довести зазначений наказ до відома начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі.

3. Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі:

3.1. Довести зазначений наказ до відома районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції.

3.2. Організувати перегляд посадових інструкцій та ознайомлення з ними державних виконавців відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції.

3.3. Забезпечити дотримання затверджених цим наказом вимог під час добору кандидатів на посади державних виконавців відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції.

Міністр
Микола Оніщук 


ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
09.06.2009 № 484/7

ТИПОВІ КВАЛІФІКАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

посад державних виконавців відділів державної виконавчої  служби районних, районних у містах, міських (міст обласного  значення), міськрайонних управлінь юстиції

1. ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА ВІДДІЛУ

Завдання, обов'язки та повноваження. Заступник начальника відділу діє в межах повноважень визначених законодавством. Організовує роботу відділу у межах делегованих начальником відділу повноважень, виконує обов'язки в разі його відсутності. Забезпечує виконання покладених на відділ завдань щодо участі у реалізації державної політики з питань діяльності органів державної виконавчої служби. Розробляє поточні та бере участь у підготовці перспективних планів відділу, надає необхідну методичну допомогу співробітникам у виконанні завдань, доручень. Узагальнює у межах наданої компетенції практику застосування законодавства та хід реалізації державної політики з питань діяльності органів державної виконавчої служби. Вносить пропозиції, розробляє комплекс заходів, які стосуються відповідного напряму роботи, контролює організацію їх виконання. Бере участь в організації та проведенні нарад, семінарів, конференцій з питань віднесених до повноважень відділу. Готує проекти рішень за напрямами діяльності відділу. Організовує та контролює своєчасний та якісний розгляд працівниками відділу доручень та звернень від органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, громадян з напряму діяльності відділу, а також готує проекти відповідних рішень з питань, що належать до його компетенції. Вживає заходів щодо вдосконалення організації роботи, завдань та функцій відділу.
Мас право. За дорученням представляти відділ у органах державної влади та місцевого самоврядування з питань, що стосуються його повноважень. У процесі виконання покладених на структурний підрозділ завдань, у межах наданих повноважень, забезпечувати ділове листування та одержувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян інформацію, необхідну для виконання своїх завдань та функцій. Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи відділу з питань, що стосуються його повноважень. Має інші права, що визначені законодавством з питань проходження державної служби та організації роботи органів державної виконавчої служби.

Повинен знати. Конституцію України; кодекси України, закони України "Про державну службу", "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження", "Про боротьбу з корупцією" та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп'ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

Кваліфікаційні вимоги. Повна вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста.

Стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста (головного державного виконавця або старшого державного виконавця) чи в інших сферах не менше 3 років.

 

2. ГОЛОВНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ВИКОНАВЕЦЬ

Завдання, обов'язки та повноваження. Головний державний виконавець діє в межах повноважень визначених законодавством. Державний виконавець зобов'язаний вживати необхідних заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Забезпечує виконання покладених на відділ завдань. Організовує та забезпечує контроль, аналіз та оцінку стану справ на відповідному напрямку діяльності. Узагальнює у межах наданої компетенції практику застосування законодавства та хід реалізації державної політики з питань діяльності органів державної виконавчої служби. Вносить пропозиції, розробляє комплекс заходів, які стосуються відповідного напряму роботи, контролює організацію їх виконання. Бере участь в організації та проведенні нарад, семінарів, конференцій з питань віднесених до повноважень відділу, У межах наданої компетенції забезпечує підготовку проектів рішень, вносить пропозицій керівництву на виконання доручень органів державної влади та місцевого самоврядування. Розглядає звернення громадян, надає роз'яснення та рекомендації з питань, що належать до компетенції відділу.
Має право. Представляти інтереси відділу в інших органах з питань, що належать до його компетенції. Одержувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян інформацію, необхідну для виконання своїх завдань та функцій. Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи свого відділу. Має інші права, що визначені законодавством з питань проходження державної служби та організації роботи органів державної виконавчої служби.

Повинен знати. Конституцію України; кодекси України, закони України "Про державну службу", "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження", "Про боротьбу з корупцією" та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп'ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

Кваліфікаційні вимоги. Повна вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста.

Стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста (старшого державного виконавця або державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 3 років.

 

3. СТАРШИЙ ДЕРЖАВНИЙ ВИКОНАВЕЦЬ

Завдання, обов'язки та повноваження. Старший державний виконавець діє в межах своїх повноважень визначених законодавством. Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Забезпечує виконання покладених на відділ завдань в закріпленому за ним напрямі роботи. Контролює, аналізує та оцінює стан справ на відповідній ділянці роботи. Бере участь в узагальненні практики застосування законодавства та ходу реалізації державної політики з питань діяльності органів державної виконавчої служби та забезпеченні їх виконання у межах своїх повноважень. Бере участь у підготовці проектів, організаційно-методичних документів та інформації про результати цієї роботи. Готує проекти відповідей на звернення та заяви, що надійшли для розгляду до відділу.

Має право. Представляти інтереси відділу в інших органах з питань, що належать до його компетенції. Одержувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян інформацію, необхідну для виконання своїх завдань та функцій, Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи свого відділу. Має інші права, що визначені законодавством з питаньпроходження державної служби та організації роботи органів державної виконавчої служби.

Повинен знати. Конституцію України; кодекси України, закони України "Про державну службу", "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження", "Про боротьбу з корупцією" та інші закони України, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп'ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

Кваліфікаційні вимоги. Повна вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста.

Стаж роботи за фахом на державній службі на посаді спеціаліста І або II категорій (державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 2 років.

 

4. ДЕРЖАВНИЙ ВИКОНАВЕЦЬ

Завдання, обов'язки та повноваження. Державний виконавець діє в межах своїх повноважень визначених діючим законодавством. Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Забезпечує виконання покладених на відділ завдань в закріпленому за ним напрямі роботи, Контролює та оцінює стан справ на відповідній ділянці роботи. Узагальнює практику застосування законодавства та хід реалізації державної політики з певних питань, що належать до компетенції відділу. Бере участь у розробленні проектів організаційно-методичних документів. Готує проекти інформаційно-аналітичних матеріалів, пов'язаних з роботою відділу, а також проекти відповідей на доручення та звернення, що надійшли на розгляд до нього.

Має право. Представляти інтереси відділу в інших органах з питань, що належать до його компетенції. Одержувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян інформацію, необхідну для виконання своїх завдань та функцій. Вносити на розгляд керівництва пропозиції щодо вдосконалення роботи свого відділу. Має інші права, що визначені законодавством з питань проходження державної служби та організації роботи органів державної виконавчої служби.

Повинен знати. Конституцію України; кодекси України, закони України "Про державну службу", "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження", "Про боротьбу з корупцією" та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп'ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою.

Кваліфікаційні вимоги. Вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, бакалавра.

Без вимог до стажу роботи.  

Директор Департаменту кадрової роботи та державної служби В.Г.Бірченко
Директор Департаменту державної
виконавчої служби
Г.В.Стаднік

 


ПОГОДЖЕНО

Директор Департаменту кадрової роботи та державної служби

__________ В.Г.Бірченко

09 червня 2009 року

 

ПОГОДЖЕНО

Директор департаменту державної виконавчої служби

__________ Г.В.Стаднік

09 червня 2009 року

Схема затвердження
посадових інструкцій державних службовців відділів державної виконавчої служби територіальних управлінь юстиції

№ з/п Категорія державних службовців Підписує посадову інструкцію Затверджує посадову інструкцію
Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, у мм. Києві та Севастополі (далі- головні управління юстиції)
1 Заступник начальника відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції Заступник начальника головного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби Начальник головного управління юстиції
2 Спеціалісти відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції Заступник начальника головного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби Начальник головного управління юстиції
3 Начальник підрозділу примусового виконання рішень головного управління юстиції, його заступник Заступник начальника головного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби Начальник головного управління юстиції
4 Головні державні виконавці, старші державні виконавці та державні виконавці підрозділу примусового виконання рішень головного управління юстиції Заступник начальника головного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби або начальник підрозділу примусового виконання рішень головного управління юстиції Начальник головного управління юстиції
Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) міськрайонні управління юстиції (далі - управління юстиції)
1 Заступник начальника відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції Заступник начальника районного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби Начальник управління юстиції
2 Головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці та спеціалісти відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції Заступник начальника районного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, начальник відділу державної виконавчої служби Начальник управління юстиції

 


ЗРАЗОК

ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник __________ районного управління юстиції
__________ (ініціали, прізвище)
(підпис)

__________ 20_ р.
 

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ

головного державного виконавця відділу державної виконявчоі служби __________ районного управління юстиції

1. Загальні положення

1.1. Головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби _________________________ управління юстиції (далі - головний державний виконавець) призначається на посаду і звільняється з посади начальником Головного управління юстиції у ______________ області за поданням заступника начальника ________________ районного управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби відповідно до чинного законодавства.

1.2. Головний державний виконавець безпосередньо підпорядковується заступнику начальника ____________________ районного управління юстиції - начальнику відділу державної виконавчої служби (далі - відділ).

1.3. У своїй роботі головний державний виконавець керується Конституцією України, кодексами України, законами України "Про державну службу", "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження", "Про боротьбу з корупцією" та іншими законами, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції та головного управління юстиції, іншими нормативно-правовими актами, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби, а також Положенням про районний, районний у місті, міський (міст обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби.

1.4. На посаду головного державного виконавця призначається особа, яка має повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста (старшого державного виконавця або державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 3 років.

1.5. Головний державний виконавець повинен володіти державною мовою; знати правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп'ютері та відповідні програмні засоби.
1.6. За дорученням заступника начальника районного управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби на період відсутності головного державного виконавця (старшого державного виконавця або державного виконавця) (відпустка, хвороба тощо) виконує його посадові обов'язки.

 

2. Завдання та обов'язки

2.1. Головний державний виконавець дотримуватися етики поведінки державного зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи і підвищувати професійну кваліфікацію, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

2.2. Головний державний виконавець відповідно до покладених на нього завдань:

  • здійснює примусове виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), виконання яких відповідно до законів України покладено на державну виконавчу службу;
  • (зазначаються інші повноваження відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу " та згідно з внутрішнім розподілом у відділі)
  • розглядає пропозиції, заяви, скарги громадян, надає роз'яснення та рекомендації з питань, що належать до компетенції відділу;
  • безпосередньо виконує покладену на нього роботу згідно з Положенням про відділ та планом роботи відділу, а також іншу роботу за дорученням начальника відділу.

 

3. Права

3.1 Головний державний виконавець має право:

  • на здорові, безпечні та належні умови праці;
  • одержувати в установленому порядку від державних органів, підприємств, установ і організацій, посадових осіб дані, інші документи та матеріали, необхідні для виконання своїх завдань та функцій;
  • вносити пропозиції з питань удосконалення роботи, завдань та функцій відділу;
  • брати участь у нарадах, семінарах та інших заходах з питань, що належать до компетенції відділу;
  • користуватися іншими правами, передбаченими законодавством.

3.2. Головний державний виконавець має право на заохочення та просування по службі на підставах і в порядку, передбачених Законом України "Про державну службу".

 

4. Відповідальність

4.1. Головний державний виконавець несе відповідальність за: невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, порушення норм етики поведінки державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

5. Взаємовідносини (зв'язки) за посадою

Заступник начальника __________
районного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби
  (ініціали, прізвище)
  (підпис)  

"____"________________200_ р.

З інструкцією ознакомлений(а)

Наказ (2011, ДВСУ) Про затвердження складу колегії Державної виконавчої служби

ДЕРЖАВНА ВИКОНАВЧА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАКАЗ

м. Київ

26.09.2011 року № 37/2

Про затвердження
складу колегії Державної
виконавчої служби України

Відповідно до пункту 12 Положення про Державну виконавчу службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 385/201,

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити склад колегії Державної виконавчої служби України, що додається.

2.Відділу діловодства та контролю Департаменту організації та контролю за виконанням рішень  Державної виконавчої служби України (Каплун С.В.) довести цей наказ до відома членів колегії.

3.Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою
 

 

Голова

Г.В. Стаднік

 


ЗАТВЕРДЖЕНО
наказ Державної виконавчої
служби України
від 26.09.2011 № 37/2

Склад
колегії Державної виконавчої служби України


1. Стаднік Геннадій Васильович - голова Державної виконавчої служби України, голова колегії.
2. Миронюк Ігор Віталійович - перший заступник Голови Державної виконавчої служби України.
3. Соломко Олексій Володимирович - директор Департаменту організації та контролю за виконанням рішень Державної виконавчої служби України.
4. Попова Світлана Федорівна - заступник директора Департаменту організації та контролю за виконанням рішень Державної виконавчої служби України.
5. Шковира Ірина Миколаївна - заступник директора Департаменту організації та контролю за виконанням рішень - начальник відділу організації роботи органів державної виконавчої служби Державної виконавчої служби України, секретар колегії.
6. Калевич Валерій Анатолійович - начальник відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.
7. Сєдов Андрій Юрійович - заступник Міністра юстиції - керівник апарату.
8. Зеркаль Олена Володимирівна - директор Департаменту взаємодії з органами влади Міністерства юстиції України.
9. Іванець Галина Олександрівна - начальник управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві.
10. П'ятницький Андрій Васильович - начальник управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області.
 

Наказ (2011, Мін'юст) Про внесення змін до наказу Мін'юсту від 29.12.2010 № 3348/5

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

м. Київ

01.08.2011                                             N1931/5

Про внесення змін до наказу
Міністерства юстиції України
від 29.12.2010 № 3348/5

Відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 № 43/5, зареєстрованого в Мін'юсті України 21.05.2003 за № 388/7709 (зі змінами)

НАКАЗУЮ:

1. Пункт 2 наказу Міністерства юстиції України від 29.12.2010 № 3348/5  викласти у такій редакції:

«2. Установити, що оплата здійснюється за завершене виконавче провадження, в якому стягнуто з боржника витрати на організацію та проведення виконавчих дій, за рахунок таких витрат.».

2. Голові Державної виконавчої служби України (Стаднік Г.В.) довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції,Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Голову Державної виконавчої служби України Стадніка Г.В.

Міністр   Олександр Лавринович

 

Наказ (МЮУ, 2017) № 2303/5 від 19.07.2017 "Про внесеня змін до наказу МЮУ №346/5 від 10.02.2017 " Про затвердження Критеріїв виплати винагороди державним виконавцям"

Наказ МЮУ № 2303/5 від 19.07.2017 "Про внесеня змін до наказу МЮУ №346/5 від 10.02.2017 " Про затвердження Критеріїв виплати винагороди державним виконавцям"

Пам’ятка для державних виконавців щодо порядку, строків передачі та підготовки пакетів документів на реалізацію

Прикрепленный файлРазмер
Pamztka z realizacii.docx43.34 кб

Постанова (ПВСУ, 1976)Про судову практику в справах про виключення майна з опису

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА

від 27 серпня 1976 року N 6
Про судову практику в справах про виключення майна з опису

Із змінами і доповненнями, внесеними
постановами Пленуму Верховного Суду України
від 30 червня 1978 року N 5,
від 30 березня 1984 року N 3,
від 25 грудня 1992 року N 13,
від 25 травня 1998 року N 15

Розгляд цивільних справ про виключення майна з опису в суворій відповідності з законом сприяє відновленню порушених прав громадян, забезпеченню охорони майнових інтересів держави, підприємств, установ, організацій.

(абзац 1 преамбули змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

Вивчення судової практики показує, що суди в основному вірно їх вирішують.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 30 червня 1978 р. N 5)

Разом з тим в роботі судів мають місце і серйозні недоліки.

Суди не завжди всебічно і повно перевіряють обгрунтованість позовних вимог, що призводить до фактів неправильного виключення з опису майна, на яке мають бути звернені конфіскація, стягнення збитків від злочинних посягань на власність або заборгованості по зобов'язаннях на користь держави, підприємств, установ, організацій, громадян.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

Окремі суди всупереч вимогам ст. 29 ЦПК України на підтвердження права власності позивачів на жилий будинок чи інше майно в тих випадках, коли в силу закону для цього необхідні нотаріально посвідчені документи або інші письмові докази, брали до уваги показання свідків або інші не передбачені законом докази.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 30 червня 1978 р. N 5)

В позовах про виключення з опису майна як частки в спільній сумісній власності подружжя або членів сім'ї осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, суди не в усіх необхідних випадках з'ясовують, чи нема у вироку суду в кримінальній справі вказівки проте, що це майно придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом. Іноді в порушення ст. 380 ЦПК України зазначені обставини встановлюються не вироком в кримінальній справі, а безпосередньо судом, що розглядає позов про виключення майна з опису.

(У редакції постанов Пленуму Верховного Суду України
від 30 березня 1984 р. N 3
та від 25 грудня 1992 р. N 13)

Нерідко питання про належність майна та розмір часток в спільній сумісній власності вирішується не у відповідності з нормами матеріального права, що регулюють право власності громадян. Зокрема, в справах про виключення з опису конкретного майна, що становить спільну сумісну власність і підлягає згідно з вироком конфіскації, іноді питання про право другого з подружжя або інших учасників спільної власності на це майно вирішувалось без урахування неописаного спільного майна, що залишилось у їх володінні.

(У редакції постанова Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

Деякі суди, незалежно від представлених доказів, відмовляють в позовах лише тому, що у вироку суду в кримінальній справі зазначено про конфіскацію даного майна або звернення на нього стягнення для відшкодування збитків, заподіяних злочином.

В окремих випадках суди приймають рішення про виключення з опису певної частини неподільної речі.

Не завжди суди посилаються в рішеннях на матеріальний закон та докази, на яких грунтуються їх висновки.

В ряді випадків суди не вимагають належного оформлення позовних заяв і подання їх копій для відповідачів, документів про повноваження представників, неправильно визначають розмір державного мита та порушують установлені строки розгляду справ.

Недоліки в розгляді справ про виключення майна з опису в значній мірі є наслідком неналежної їх підготовки до судового розгляду. Нерідкі випадки, коли в порушення ст. 143 ЦПК України суди не приєднують до справи необхідних документів.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 30 червня 1978 р. N 5)

Не всі суди реагують на факти, коли опис майна для забезпечення конфіскації і цивільного позову в кримінальній справі провадиться несвоєчасно, в актах опису не вказуються індивідуальні ознаки речей, не зазначається в необхідних випадках про наявність майна, що не включене в опис, в проведенні опису не беруть участі поняті, майно не передається на відповідальне зберігання і оцінено не у відповідності з встановленими для цього правилами.

Є недоліки і в здійсненні судами обласного рівня нагляду за розглядом судами справ про виключення майна з опису, внаслідок чого не завжди виправляються допущені судами помилки.

(абзац 14 преамбули змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

З метою усунення зазначених недоліків

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на необхідність підвищення якості розгляду справ про виключення майна з опису і усунення наявних в практиці недоліків.

Судам, виходячи з покладених на них завдань по охороні від будь-яких посягань прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, їх майна, необхідно ці справи розглядати в суворій відповідності з законом.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

2. При розгляді позовів про виключення майна з опису суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів (ст. ст. 28 і 29 ЦПК України).

Не обмежуючись поданими сторонами доказами, суд у разі виникнення у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, труднощів у витребуванні доказів, сприяє їм у цьому за їх відповідним клопотанням. Разом з тим, зокрема, в необхідних випадках слід використовувати матеріали кримінальної справи про належність описаного майна і джерела коштів на його придбання.

(абзац 2 пункту 2 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

3. Звернути увагу судів на те, що при розгляді кримінальних справ про крадіжки і інші корисливі злочини слід суворо виконувати вимоги постанов Пленуму Верховного Суду України про необхідність з'ясування, яке майно з того, що є у підсудного, придбане за кошти, здобуті злочинним шляхом, і про відображення цих обставин у вироку.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

4. За правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

(абзац 3 пункту 4 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

Заяви боржників про неправильність включення майна в опис розглядаються в порядку, передбаченому ст. 409 КПК України, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі або в порядку, передбаченому ст. 373 ЦПК України, якщо опис проводився судовим виконавцем.

4-1. Суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви про виключення майна з опису, якщо справа, у зв'язку з якою накладено арешт на майно, не вирішена. Визнавши неможливим розглянути такий позов до вирішення іншої справи, суд відповідно до п. 4 ст. 221 ЦПК зупиняє провадження у справі про виключення майна з опису.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

4-2. Прийнявши заяву про виключення майна з опису, суддя відповідно до п. 5 ст. 367 ЦПК має зупинити виконання рішення, по якому звернено стягнення на майно. Якщо виконавче провадження знаходиться в іншому суді, необхідно повідомити цей суд про пред'явлення позову для зупинення виконавчого провадження.

Пред'явлення позову про виключення майна з опису не перешкоджає зверненню стягнення на заробітну плату і інші види доходів боржника.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

4-3. Слід мати на увазі, що на вимоги про виключення майна з опису поширюється передбачений ст. 71 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається з дня, коли заінтересована особа дізналась або повинна була дізнатись про опис належного їй майна.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

4-4. При розгляді справи суд зобов'язаний звертати увагу, чи додержані відповідною службовою особою вимоги закону про опис майна, зокрема, чи перелічено у акті опису інше майно, в тому числі те, що знаходиться у власності боржника з іншими особами, яке не описувалось, а також чи не описано те майно, на яке стягнення не може бути звернене за виконавчими документами або може бути звернене лише у передбачених законодавством випадках.

Встановивши, що описане майно, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами або за даними вимогами, суд відповідно до ч. 7 ст. 203 ЦПК виключає це майно з опису незалежно від заявлених позивачем вимог.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

5. Судам необхідно мати на увазі, що при вирішенні питання про належність описаного майна слід керуватись Законом України "Про власність" і нормами цивільного та шлюбно-сімейного законодавства, що регулюють право власності і його захист.

Вирішуючи позов одного з подружжя про виключення з опису належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя, суду необхідно враховувати, що відповідно до ст. ст. 22, 28 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і у випадку поділу його їх частки визнаються рівними. Відхилення від начала рівності часток подружжя суд може допустити, враховуючи лише інтереси неповнолітніх дітей або заслуговуючі на увагу інтереси одного з подружжя. Майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, суд може визнати власністю кожного з них. Розмір часток подружжя у спільному майні і яке конкретно майно має бути йому виділено суд визначає з врахуванням всього нажитого майна, включаючи і те, на яке за законом не може бути звернено стягнення за виконавчими документами і яке не підлягає конфіскації. Разом з цим на частку кожного з подружжя має бути виділено як майно, що підлягало опису, так і майно, що не підлягало опису.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

6. В силу ст. 31 ЦПК України сама по собі вказівка у вироку про звернення стягнення на конкретне майно або про його конфіскацію, незалежно від підстав її застосування, не позбавляє зацікавлених осіб можливості доказування свого права власності на це майно шляхом пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства.

Якщо згідно з вироком підлягає конфіскації конкретне майно, що становить спільну сумісну власність подружжя, членів сім'ї чи селянського (фермерського) господарства, позови інших учасників спільної власності про виключення з опису їх частки цього майна можуть бути задоволені, якщо не залишилось іншого сумісного майна або його залишилось менше, ніж припадає на їх частку.

(У редакції постанов Пленуму Верховного
Суду України від 30 березня 1984 р. N 3
та від 25 грудня 1992 р. N 13)

7. Роз'яснити судам, що в тих випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ, на яку звертається конфіскація або стягнення на користь організації, питання про виключення цієї речі з опису (при відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до ст. 55 Закону "Про власність" і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 7 постанови від 22 грудня 1995 р. N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може виключити річ з акта опису і стягнути з позивача в доход держави чи на користь організації грошову компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити річ в описові, зобов'язавши відповідну державну податкову інспекцію або організацію виплатити позивачу відповідну частину її вартості.

(пункт 7 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

8. При розгляді позову про виключення майна з опису після виконання вироку про його конфіскацію суд, визнавши позов обгрунтованим, постановляє рішення про виключення майна з опису. Одночасно вирішується питання про повернення майна в натурі в тому випадку, коли воно фінансовими органами було передано відповідній організації безоплатно. За цих умов обов'язок повернення майна покладається на організацію, яка одержала майно безоплатно, а якщо нею майно реалізоване, питання про повернення набувачем майна в натурі вирішується у відповідності з правилами ст. 50 Закону України "Про власність" і ст. 145 Цивільного кодексу України.

В тому разі, коли майно було реалізовано відповідними державними податковими інспекціями, воно або його вартість повертаються цими органами.

(пункт 8 змінено згідно з постановами
Пленуму Верховного Суду: від 25.12.92 р. N 13,
від 25.05.98 р. N 15)

9. Оскільки згідно з ст. 144 ЦПК України позивач вправі об'єднати в одній позовній заяві декілька вимог, пов'язаних між собою, в одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно і виключення його з опису. Позовна заява у таких випадках оплачується державним митом в залежності від вартості майна, яке відшукується.

Позови, предметом яких є частка в спільній сумісній власності подружжя, членів сім'ї чи селянського (фермерського) господарства, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для оплати позовних заяв немайнового характеру.

(пункт 9 змінено згідно з постановами
Пленуму Верховного Суду від 30.03.84 р. N 3,
від 25.12.92 р. N 13,
від 25.05.98 р. N 15)

10. Судам слід поліпшити якість підготовки справ про виключення майна з опису до судового розгляду на основі суворого додержання вимог ст. ст. 143, 146, 147 ЦПК України.

При підготовці справи, зокрема, мають бути витребувані належно завірені копії акта опису, вироку, рішення суду або іншого органу, на виконання яких проводився опис, матеріали, що є в кримінальній справі щодо належності описаного майна і джерел коштів на його придбання, документи про право власності на будинок, кредитні зобов'язання, реєстраційні посвідчення, паспорти та інші документи, що видаються на дане майно, а також вручені відповідачам копії позовних заяв.

Якщо боржник (засуджений) знаходиться у місцях позбавлення волі, суддя при підготовці справи до судового розгляду повинен разом з повідомленням про день розгляду справи надіслати копію позовної заяви і з'ясувати його думку щодо заявленого позову.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

11. Виявивши факти невжиття чи несвоєчасного вжиття передбачених законом заходів до забезпечення відшкодування заподіяних злочином збитків або конфіскації майна, порушення правил опису майна, суди повинні з метою їх усунення і запобігання виносити з цього приводу окремі ухвали.

11-1. Якщо описане майно було розтрачене, відчужено або приховане особами, яким воно передано на зберігання, суд повинен обговорити питання про притягнення цих осіб до встановленої законом відповідальності і роз'яснити організації або громадянину, в інтересах яких провадився опис, право пред'явити позов до винних осіб про відшкодування матеріальної шкоди.

(У редакції постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

12. Судовій колегії в цивільних справах Верховного Суду України, судам обласного рівня посилити нагляд за розглядом нижчестоящими судами справ про виключення майна з опису.

(пункт 12 змінено згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

 

Постанова (ПВСУ, 2003) Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА

від 26 грудня 2003 року N 14
Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження

Законами України від 24 березня 1998 р. N 202/98-ВР (з наступними змінами) "Про державну виконавчу службу" (далі - Закон N 202/98-ВР) та від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV (з наступними змінами) "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) до компетенції судів віднесено розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та вирішення ряду питань виконавчого провадження за зверненнями його учасників.

З метою усунення недоліків у розгляді цих скарг та звернень, а також роз'яснення питань, що виникли у суддів, забезпечення правильного й однакового застосування відповідного законодавства Пленум Верховного Суду України на підставі ст. 55 Закону України від 7 лютого 2002 р. N 3018-III "Про судоустрій України" постановляє:

1. При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 р.; ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР), Закону N 202/98-ВР, Закону N 606-XIV, гл. 31-Г Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), розд. XIV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Скарги розглядаються за правилами гл. 31-Г ЦПК та ст. 1212 ГПК, якщо вони стосуються примусового виконання документів, перелік яких наведений у ст. 3 Закону N 606-XIV, звернення - за правилами, встановленими Законом N 606-XIV, розд. V ЦПК, статтями 89, 118 - 122 ГПК, якщо цими й іншими актами законодавства передбачено вирішення судом порушуваних у зверненнях питань.

Прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених ст. 36 Закону України від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII "Про прокуратуру" випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону N 606-XIV).

Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом N 606-XIV випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції).

2. Відповідно до статей 24820, 24821 ЦПК, ст. 85 Закону N 606-XIV скарги на рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.

Скарги щодо виконання інших рішень подаються до місцевого суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби, а. якщо оскаржуються дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, - до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу зазначеної служби.

Стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції (ст. 1212 ГПК). Враховуючи, що примусове виконання судових рішень, постановлених господарськими судами, згідно зі ст. 4 Закону N 202/98-ВР та ст. 2 Закону N 606-XIV здійснюють державні виконавці, скарги на дії чи бездіяльність останніх розглядаються господарськими судами за правилами ст. 1212 ГПК. Оскільки ст. 111 Закону N 606-XIV інші учасники цього провадження також наділені правом оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця щодо примусового виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, їхні скарги відповідно до ст. 85 Закону N 606-XIV підлягають розгляду начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або відповідним господарським судом.

3. Скарги, заяви, подання мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК і ГПК, та містити відомості, перелічені в пунктах 3 - 5 ч. 3 ст. 85 Закону N 606-XIV.

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ЦПК і ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема: ст. 5 ЦПК - про порушення цивільної справи в загальному суді; статей 98, 99 і гл. 14 ЦПК - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків; статей 90, 93 ЦПК - про судові виклики та повідомлення; гл. 20 ЦПК - про судовий розгляд; глав 40, 41 ЦПК - щодо апеляційного та касаційного оскарження рішень суду першої інстанції; статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 64, розділів XI, XII, XII1 ГПК тощо.

4. За змістом ст. 98 ЦПК, статей 18 і 1212 ГПК учасник виконавчого провадження (особа, залучена до проведення виконавчих дій), який звернувся до суду зі скаргою, заявою (поданням), бере участь у їх розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується зазначене звернення, - як заінтересовані особи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби розглядаються загальними судами згідно зі ст. 24823 ЦПК за участю як заінтересованих осіб державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби (у тому числі начальника відділу цієї служби - при оскарженні відмови у відводі державного виконавця), а господарськими судами - справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби згідно зі ст. 1212 ГПК - за участю відповідного органу цієї служби (ст. 3 Закону N 202/98-ВР).

За змістом ст. 24823 ЦПК неявка в судове засідання в зазначених справах заявника або заінтересованої особи, яким повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду скарги, заяви чи подання.

5. Судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, ст. 26, ч. 4 ст. 57 Закону N 606-XIV, ст. 1212 ГПК), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами ст. 24822 ЦПК. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено в порядку, передбаченому статтями 85, 89 ЦПК, залишається без розгляду. Відповідно до ст. 53 ГПК у разі відмови у відновленні пропущеного строку постановлюється ухвала.

Державний виконавець може звернутися в суд із поданням (заявою), а стягувач, боржник - із заявою про проведення у виконавчому провадженні дій, питання про які вирішує суд, відповідно загальний або господарський (зокрема, заяви про: роз'яснення рішення; видачу дубліката виконавчого документа; поновлення (відновлення) строку пред'явлення виконавчого документа до виконання; заміну сторони, яка вибула, її правонаступником; встановлення чи зміну способу й порядку виконання рішення; відстрочку та розстрочку його виконання; закінчення виконавчого провадження; поворот виконання; подання про: оголошення розшуку боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника; тимчасове влаштування до дитячого чи лікувального закладу дитини, про відібрання якої виконується рішення) у будь-який момент цього провадження, якщо спеціальною нормою закону (наприклад, ст. 421 ЦПК, ст. 120 ГПК) не встановлено обмежень у часі.

Заяви про поновлення (відновлення) пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу, виданого на підставі рішення, ухвали чи постанови господарського суду, заяви чи подання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали чи постанови господарського суду, затвердження мирової угоди при виконанні останніх, поворот виконання, скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання зазначених рішень, ухвал, постанов подаються до господарського суду, який постановив рішення, у порядку, визначеному в ГПК (статті 119, 121, 1212, 122).

6. Судам слід мати на увазі, що встановлений ч. 1 ст. 24823 ЦПК десятиденний строк розгляду справи за скаргою на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби відповідно до загальних правил ст. 148 цього Кодексу обчислюється з дня, наступного після закінчення підготовки справи до судового розгляду.

Заяви, подання щодо проведення у виконавчому провадженні дій, вирішення питання про які віднесено до компетенції загального суду, мають бути розглянуті ним у межах визначеного п. 3 ст. 148 ЦПК п'ятнадцятиденного строку, а у випадках, коли для їх розгляду встановлено інший строк (наприклад, статті 23, 28, 33 Закону N 606-XIV), - протягом цього строку.

Розгляд зазначених скарг, заяв, подань господарським судом здійснюється в строки, визначені у статтях 69, 121 ГПК, якщо інше не встановлено Законом.N 606-XIV.

7. За результатами розгляду скарги загальний суд постановляє рішення, а господарський - ухвалу, які мають відповідати вимогам відповідно статей 202, 203, 24824 ЦПК та статей 86, 1212 ГПК.

Заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232 - 234 ЦПК та статей 86, 1212 ГПК. Виходячи зі змісту ст. 24824 ЦПК у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом N 606-XIV можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст. 35 Закону N 606-XIV), проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом або скоротити його (ч. 3 ст. 36 Закону N 606-XIV).

8. При визначенні підсудності слід мати на увазі, що загальними судами за місцем виконання рішення розглядаються заяви (подання) про: відмову стягувача від стягнення або затвердження мирової угоди сторін про закінчення виконавчого провадження (частини 2, 3 статті 111 Закону N 606-XIV, ст. 352 ЦПК); визначення частки боржника в спільній власності на майно (ч. 8 ст. 50 Закону N 606-XIV); вилучення в інших осіб коштів і майна, а також коштів, які знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових установах і належать боржнику (частини 4, 5 ст. 53 Закону N 606-XIV); тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу (ч. 2 ст. 78 Закону N 606-XIV, ст. 354 ЦПК).

Заяви стягувача про поновлення строку для пред'явлення до виконання виданого судом виконавчого документа розглядаються судом за місцем виконання рішення або судом, який його постановив (ч. 2 ст. 23 Закону N 606-XIV, ст. 350 ЦПК, ст. 119 ГПК). Питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу й порядку виконання рішення (ч. 1 ст. 33 Закону N 606-XIV, ст. 351 ЦПК, ст. 121 ГПК), про його подальше виконання (ч. 8 ст. 79 Закону N 606-XIV), роз'яснення рішення (ст. 28 Закону N 606-XIV, ст. 215 ЦПК, ст. 89 ГПК), видачу дубліката виконавчого листа (ст. 353 ЦПК) чи наказу (ст. 120 ГПК), поворот виконання рішення (статті 420 - 422 ЦПК, 122 ГПК) розглядаються судом, який постановив рішення та видав виконавчий документ.

У визначених ст. 42 Закону N 606-XIV випадках державний виконавець може звертатися з поданням про оголошення розшуку боржника до відповідного суду за місцем виконання рішення, або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Зазначені подання розглядаються за правилами розд. V ЦПК.

9. Оскільки визначені Законом N 606-XIV права й обов'язки сторін у виконавчому провадженні (ст. 111), у тому числі право стягувача подати заяву про відмову від стягнення та право сторін укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, стосуються всіх виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, правила ст. 352 ЦПК про мирову угоду й відмову від примусового виконання рішення мають застосовуватися загальним судом у виконавчому провадженні як за судовими рішеннями, так і за іншими виконавчими документами.

Питання про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні, порушеному за наказом господарського суду, вирішується господарським судом, який постановив відповідне рішення, за правилами ст. 121 ГПК.

З урахуванням прав осіб, які беруть участь у цивільній чи господарській справі, заяви й подання в будь-якому разі мають розглядатись у судовому засіданні (з обов'язковим повідомленням про час і місце його проведення заявника та заінтересованих осіб).

10. При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

У разі звернення державного виконавця з поданням щодо визначення порядку подальшого виконання рішення про виселення особи із займаного приміщення з наданням іншого за умови його невиконання зобов'язаною особою (ч. 8 ст. 79 Закону N 606-XIV) суд залежно від фактичних обставин та за наявності згоди особи (осіб), яка підлягає виселенню, може постановити ухвалу про заміну жилого приміщення, яке мало бути надане при виселенні, іншим.

11. Стягувачам, які з поважних причин пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд може поновити його тільки щодо виконавчих листів, виданих на підставі рішення, ухвали, постанови в цивільній справі, та вироку, ухвали, постанови в кримінальній справі.

Пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду може бути відновлений судом, який постановив судове рішення, за наявності умов, передбачених ст. 119 ГПК.

Заяви про поновлення (відновлення) пропущених строків для пред'явлення до виконання інших виконавчих документів судовому розгляду не підлягають.

12. Частка боржника у спільній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності.

Такі подання мають розглядатися з обов'язковим викликом у судове засідання не лише державного виконавця, боржника, стягувача й прокурора (у випадках здійснення останнім представництва інтересів громадянина або держави в суді), а й учасників спільної власності на майно та з додержанням вимог ст. 29 ЦПК щодо допустимості засобів доказування.

13. У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів).

Суди розглядають справи за такими скаргами в передбаченому гл. 31-Г ЦПК і ст. 1212 ГПК порядку незалежно від наявності у сторін спору про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні. Такий спір не може бути підставою для залишення скарг без розгляду або яким-небудь чином впливати на останній.

14. Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження в тому разі, коли минув установлений строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, або його не подано, або подано документ, не зазначений у ст. 181 Закону N 606-XIV, або наявні інші передбачені законодавством обставини, які виключають можливість здійснення виконавчого провадження (ст. 26 Закону N 606-XIV).

Перевіряючи додержання строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд має виходити як із положень ст. 21 Закону N 606-XIV, так і з інших актів законодавства, якими врегульовано це питання.

Наведений у ст. 181 Закону N 606-XIV перелік виконавчих документів, що виконуються державною виконавчою службою, не є вичерпним. У передбачених законом випадках примусовому виконанню підлягають рішення й інших органів державної влади, якщо це покладено на зазначену службу.

До інших обставин, що можуть бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, можна віднести, зокрема, звернення за виконанням рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з порушенням вимог статей 35, 36 Закону України від 24 лютого 1994 р. N 4002-XII "Про міжнародний комерційний арбітраж" щодо попереднього звернення стягувача до компетентного суду з клопотанням про визнання й виконання рішення названого третейського суду.

15. Суди повинні мати на увазі, що при виконанні рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець згідно зі ст. 50 Закону N 606-XIV у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках і вкладах в установах банків та інших кредитних організаціях, а також на рахунки в цінних паперах у депозитаріях останніх, і лише за відсутності у боржника коштів і цінностей - на належне йому інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Наведений у додатку до Закону N 606-XIV Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, є єдиним для всіх випадків звернення стягнення на зазначене майно.

Стягнення на нерухоме майно (будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку) звертається за відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна з додержанням правил ст. 62 Закону N 606-XIV. При введенні спеціальною нормою закону мораторію на примусову реалізацію певного майна виконавче провадження підлягає зупиненню.

Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу (ст. 56 Закону N 606-XIV). Відмова державного виконавця задовольнити зазначену вимогу боржника може бути визнана в судовому порядку необґрунтованою, коли очевидно, що ця вимога не порушувала інтересів стягувача й не ускладнювала виконання рішення.

16. У справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 55, 57 Закону N 606-XIV. При цьому необхідно враховувати, що оцінка майна боржника провадиться самим державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ринковими цінами на день її проведення, крім випадків, коли застосовуються регульовані ціни. При складності оцінки чи наявності у стягувана або боржника заперечень проти її результатів до участі у виконавчому провадженні та складенні висновку залучається експерт (спеціаліст).

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден, а також майна, вартість якого перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець зобов'язаний залучити до участі у виконавчому провадженні оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК, ст. 12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

17. Розглядаючи скарги на дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, суд повинен перевірити їх відповідність як положенням ст. 61 Закону N 606-XIV, так і прийнятим відповідно до цього Закону нормативно-правовим актам, зокрема: Порядку накладення арешту на цінні папери (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. N 1744); Положенню про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт (затверджене постановою правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 р. N 489 (з наступними змінами), зареєстроване в Міністерстві юстиції України (далі - Мін'юст) 29 жовтня 1999 р. за N 740/4033); Тимчасовому положенню про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (затверджене наказом Мін'юсту від 27 жовтня 1999 р. N 68/5 (з наступними змінами), зареєстроване в Мін'юсті 2 листопада 1999 р. за N 745/4038); Порядку реалізації арештованого майна (затверджений наказом Мін'юсту від 15 липня 1999 р. N 42/5 (з наступними змінами), зареєстрованому в Мін'юсті 19 липня 1999 р. за N 480/3773).

Оскільки дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення позову, у зв'язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд ухвалою залишає без розгляду і роз'яснює заявникові можливість вирішення спору в позовному провадженні.

18. Судам необхідно враховувати, що розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати виходячи з правил ст. 74 Закону N 606-XIV, відповідних норм сімейного законодавства, а також постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 146 (з наступними змінами) "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб". При цьому він не може вирішувати питання про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості.

19. При розгляді справ за скаргами на постанови державного виконавця чи начальника відповідного відділу державної виконавчої служби про накладення штрафів, передбачених статтями 87, 88 Закону N 606-XIV, суд повинен виходити з того, що вони є не адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у цих статтях вимог. Такі постанови оскаржуються за правилами гл. 31-Г ЦПК.

20. Відповідно до статей 45, 46 Закону N 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Суд може визнати стягнення виконавчого збору необґрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими в ч. 2 ст. 24 Закону N 606-XIV, і був нереальним.

21. Роз'яснити судам, що передбачене ст. 86 Закону N 606-XIV право стягувача звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, поширюється й на випадки невиконання юридичними особами рішень про стягнення аліментів, а також рішень, на підставі яких здійснюється утримання за виконавчими документами із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника.

За змістом цієї норми відповідальність юридичної особи може застосовуватись як при неможливості, так і при утрудненні виконання рішення з вини зазначеної особи.

Вина юридичної особи в невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. 30 ЦПК і може полягати у непроведенні стягнення коштів з боржника як навмисно, так і внаслідок недбалості, в тому числі й у разі невиплати йому заробітку (доходу), на який звертається стягнення.

До юридичної особи не переходять зобов'язання боржника за виконавчим документом. Присуджені з неї на користь стягувача кошти мають компенсаційний характер.

При розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

22. Скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби оплачуються державним митом відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 "Про державне мито".

Інші витрати, пов'язані з розглядом таких скарг, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, згідно зі ст. 24825 ЦПК, ч. 5 ст. 49 ГПК покладаються судом у разі задоволення скарг - на відділ державної виконавчої служби, а в разі відмови в цьому - на заявника.

 

Голова
Верховного Суду України

В. Т. Маляренко

Секретар Пленуму
Верховного Суду України

І. П. Домбровський

Проект Закону України «Про присяжних виконавців»

Проект Закону

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про присяжних виконавців

Стаття 1. Сфера регулювання

1. Цей Закон визначає загальні засади організації та діяльності присяжних виконавців в Україні, їх правовий статус.

2. Положення цього Закону не поширюються на державних виконавців.

 

Стаття 2. Присяжний виконавець

1. Присяжний виконавець на підставі виконавчих документів здійснює виконання рішень, визначених Законом «Про виконавче провадження» (далі – рішень).

2. Присяжний виконавець має службове посвідчення та печатку. Опис і порядок використання службового посвідчення та печатки встановлює Міністерство юстиції України.

 

Стаття 3. Обмеження діяльності присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу виконавчих органів чи наглядової ради або перебувати у штаті юридичних осіб, які мають на меті отримання прибутку, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час.

 

Стаття 4. Незалежність присяжного виконавця

1. При виконанні рішень присяжний виконавець є незалежним і підпорядковується лише закону. Жодна особа не має права втручатися у процес виконання рішень.

2. У разі затримання присяжного виконавця або порушення відносно нього кримінальної справи орган, що вжив таких заходів, зобов’язаний повідомити про це Міністерство юстиції України протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або порушення кримінальної справи.

3. Вилучення документів виконавчого провадження у присяжного виконавця допускається лише за ухвалою суду у порядку, передбаченому законом.

 

Стаття 5. Службова таємниця

1. Присяжний виконавець не вправі розголошувати отримані у зв’язку із службовою діяльністю відомості, які не можуть бути розголошені згідно з законом. Зазначений обов’язок зберігається в силі також після анулювання свідоцтва виконавця.

2. Вимога щодо збереження таємниці також поширюється на осіб, що перебувають з присяжним виконавцем у трудових відносинах, та інших осіб, що мають доступ до вказаної інформації.

3. За розголошення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, присяжний виконавець та вказані особи несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

4. Інформацію, зазначену у частині першій цієї статті, а також інформацію, пов’язану із вчиненням виконавчих дій, у тому числі документи виконавчого провадження, присяжний виконавець зобов’язаний надавати іншим особам лише у випадках і порядку, передбачених законом.

 

Стаття 6. Вимоги, що пред’являються до присяжних виконавців

1. Присяжним виконавцем може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років або працював на постійній основі помічником присяжного виконавця або у державній виконавчій службі не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит.

2. Не може бути присяжним виконавцем особа:

1) яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;

2) щодо якої провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи;

3) яка має не зняту або непогашену судимість за вчинення злочину;

4) не здатна виконувати обов’язки присяжного виконавця за станом здоров’я;

5) вчинки і поведінка якої є несумісними зі статусом присяжного виконавця.

3. Особа, яка претендує на присвоєння статусу присяжного виконавця подає декларацію про доходи.

 

Стаття 7. Кваліфікаційний іспит

1. До кваліфікаційного іспиту допускаються особи, які відповідають вимогам до виконавця, встановленим статтею 5 цього Закону, подали до Міністерства юстиції України заяву про складання іспиту та документи, що підтверджують відповідність кваліфікаційним вимогам.

2. Міністерство юстиції України здійснює перевірку достовірності документів та відомостей, поданих особою. За результатом перевірки приймається рішення про допуск до іспиту чи відмову у допуску.

3. Порядок складання іспиту та перелік питань затверджується Міністерством юстиції України. Іспит проводиться шляхом анонімного тестування.

4. Особа, яка не склала іспит, може повторно бути допущена до здачі іспиту не раніше ніж через шість місяців.

 

Стаття 8. Присвоєння статусу присяжного виконавця

1. Особа, яка склала кваліфікаційний іспит, у десятиденний строк рекомендується комісією для присвоєння статусу присяжного виконавця.

2. Про присвоєння статусу присяжного виконавця Міністерством юстиції України видається відповідне свідоцтво та вноситься запис до Єдиного реєстру виконавців України, який ведеться Міністерством юстиції України.

 

Стаття 9. Організація роботи присяжного виконавця

1. У строк не пізніше шести місяців з моменту присвоєння статусу присяжного виконавця він зобов’язаний організувати контору. Порядок відкриття та вимоги до контори присяжного виконавця встановлюються Міністерством юстиції України.

2. Контора присяжного виконавця повинна знаходитись на території його діяльності у відкритому для вільного доступу місці та бути придатною для прийому осіб.

3. Присяжний виконавець може виконувати свої обов’язки самостійно або спільно з іншими присяжними виконавцями тієї самої території діяльності на підставі договору про спільну діяльність.

4. Контора присяжного виконавця повинна бути відкрита не менше чотирьох годин щодня по робочих днях.

 

Стаття 10. Присяга присяжного виконавця

1. Особи, яким присвоєно статус присяжного виконавця, складають присягу такого змісту:

"Присягаю своєю честю бути відданим Україні, дотримуватись її Конституції та законів. Присягаю виконувати обов’язки виконавця чесно, гідно і неупереджено".

 

Стаття 11. Припинення статусу присяжного виконавця

1. Підставами припинення статусу присяжного виконавця є:

1) письмова заява присяжного виконавця;

2) неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров’я ;

3) досягнення присяжним виконавцем 65-річного віку;

4) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього ,

5) визнання його недієздатним чи обмежено дієздатним;

6) визнання його безвісно відсутнім, або померлим;

7) накладення дисциплінарного стягнення у вигляді анулювання свідоцтва;

8) порушення вимог щодо несумісності;

9) надання неправдивих відомостей, необхідних для набуття статусу присяжного виконавця;

10) невиконання обов’язку щодо організації контори у встановлений цим Законом строк;

11) невиконання обов’язків присяжного виконавця без поважних причин протягом 6 місяців;

12) смерть присяжного виконавця.

2. Про припинення статусу присяжного виконавця Міністерством юстиції України приймається рішення про анулювання свідоцтва.

 

Стаття 12. Чисельність присяжних виконавців та їх територіальна компетенція

1. Чисельність присяжних виконавців встановлюється Міністерством юстиції України з розрахунку не більше одного присяжного виконавця на 10 000 населення.

2. Міністерство юстиції України визначає адміністративно-територіальну одиницю, на території якої має бути розташована контора присяжного виконавця.

3. Компетенція присяжного виконавця відносно прийняття до свого провадження виконавчих документів (територіальна компетенція) встановлюється Міністерством юстиції України в межах Автономної Республіки Крим, однієї з областей України або міст Києва чи Севастополя.

4. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих присяжними виконавцями згідно з правилами територіальної компетенції, можуть вчинятися ними на всій території України.

 

Стаття 13. Помічник присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець має право наймати помічників на основі трудового договору.

2. Помічник присяжного виконавця приймає участь у виконавчих діях лише спільно з присяжним виконавцем.

 

Стаття 14. Контроль за діяльністю присяжного виконавця

1. Контроль за діяльністю присяжних виконавців, перевірки організації їх роботи та дотримання ними вимог Закону України «Про виконавче провадження» здійснюються Міністерством юстиції України та Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві і Севастополі.

2. Міністерством юстиції України здійснюються планові перевірки дотримання присяжним виконавцем законодавства та виконання ним службових обов’язків за певний період. Перевірки проводяться не частіше одного разу в два роки виключно у приміщенні де знаходиться контора присяжного виконавця, з обов’язковим повідомленням присяжного виконавця про час проведення перевірки. Присяжний виконавець зобов’язаний надавати посадовим особам, які уповноважені проводити перевірку, відомості, документи для огляду та їх копії для залучення до матеріалів перевірки. Повторна перевірка з тих питань, які вже були предметом перевірки не допускається.

3. Міністерство юстиції України має право здійснювати позапланові виїзні та невиїзні перевірки дотримання присяжними виконавцями законодавства та виконання ними службових обов’язків за зверненнями громадян чи юридичних осіб, якщо із такого звернення вбачається необхідність проведення додаткового контролю з боку Міністерства юстиції України. Для проведення невиїзної перевірки Міністерство юстиції України надсилає присяжному виконавцю письмовий запит в межах предмету звернення. У зазначений в запиті строк присяжний виконавець надсилає Міністерству юстиції України вмотивовану відповідь та копії відповідних документів.

4. Порядок проведення перевірок дотримання присяжними виконавцями законодавства та виконання ними службових обов’язків визначається Міністерством юстиції України.

 

Стаття 15. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія

1. З метою визначення рівня професійної підготовленості кандидатів у присяжні виконавці, контролю за дотриманням законодавства присяжними виконавцями, вирішення питання присвоєння та припинення статусу присяжного виконавця, а також вирішення питань здійснення дисциплінарного провадження стосовно присяжних виконавців створюється кваліфікаційно-дисциплінарна комісія.

2. Персональний склад та представництво членів комісії, строк повноважень та вимоги до членів комісії, порядок її діяльності визначається Міністерством юстиції України.

 

Стаття 16. Дисциплінарна відповідальність присяжних виконавців

1. Присяжні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому цим Законом.

2. Дисциплінарні стягнення до присяжних виконавців застосовуються Міністром юстиції за поданням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії.

3. Рішення щодо накладення дисциплінарного стягнення приймається не пізніше двох місяців з моменту виявлення проступку, але не пізніше одного року з моменту його вчинення.

 

Стаття 17. Дисциплінарні проступки присяжних виконавців

1. Дисциплінарними проступками присяжних виконавців є:

1) винне невиконання або неналежне виконання службових обов’язків;

2) порушення присяги присяжним виконавцем.

 

Стаття 18. Дисциплінарні стягнення

1. Дисциплінарними стягненнями, що накладаються на присяжних виконавців, є:

1) попередження;

2) зупинення права на заняття діяльністю строком до 3-х місяців;

3) анулювання свідоцтва.

2. При визначенні виду дисциплінарного стягнення враховується ступінь вини присяжного виконавця, тяжкість вчиненого ним проступку, а також чи застосовувались до присяжного виконавця дисциплінарні стягнення раніше.

3. Скасування процесуальних актів, виданих присяжним виконавцем, не тягне за собою дисциплінарної відповідальності за виключенням випадків, коли встановлено навмисне порушення присяжним виконавцем закону, грубу недбалість або явну його некомпетентність.

 

Стаття 19. Майнова відповідальність та страхування відповідальності присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець несе майнову відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок порушення ним своїх обов’язків.

2. Присяжний виконавець для забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної ним у зв’язку з виконанням обов’язків, до початку своєї діяльності зобов’язаний укласти договір страхування цивільно-правової відповідальності перед третіми особами.

3. Вимоги щодо мінімального розміру страхової суми за договором страхування відповідальності присяжного виконавця встановлюються Міністерством юстиції України.

4. У разі недостатності страхової суми для покриття збитків у повному розмірі присяжний виконавець несе відповідальність у порядку, встановленому цивільним законодавством.

 

Стаття 20. Винагорода присяжного виконавця та витрати, пов’язані з виконанням рішення

1. Дії виконавця з виконання рішень є платними.

2. Граничні ставки винагороди присяжного виконавця встановлюються Кабінетом Міністрів України. Розміри винагороди присяжного виконавця встановлюються у сумах, розмір яких визначається виходячи із суми вимог стягнення за виконавчим документом, або у фіксованих сумах, що стягуються за вчинення виконавчих дій.

3. Присяжному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни ставок винагороди або порядку її стягнення.

4. Витрати, пов’язані з виконанням рішення сплачуються стягувачем наперед та відшкодовуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

 

Стаття 21. Стягнення винагороди присяжного виконавця разом із сумою грошової вимоги

1. Винагорода присяжного виконавця стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

2. Якщо грошову суму, що підлягає стягненню за виконавчим документом, стягнуто частково, сума винагороди присяжного виконавця, визначена у відсотковому відношенні до суми стягнення, стягується пропорційно фактично стягнутій сумі.

3. Солідарні боржники за сплату винагороди виконавця несуть солідарну відповідальність.

4. Підставою для стягнення винагороди присяжного виконавця є пред’явлений ним розрахунок.

 

Стаття 22. Внесення наперед суми винагороди присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець має право до відкриття виконавчого провадження вимагати від стягувача внесення наперед частини суми винагороди.

2. Не дозволяється вимагати внесення наперед суми винагороди від фізичної особи, що пред’являє до виконання рішення, ухвалене в судовому процесі, у якому особа була звільнена від сплати судового збору.

3. У разі якщо суму винагороди стягнуто з боржника частково, присяжний виконавець відшкодовує стягувачу суму винагороди, внесену наперед, пропорційно до розміру суми винагороди фактично стягнутої з боржника.

 

Стаття 23. Оподаткування доходу присяжного виконавця

З доходу присяжного виконавця справляється прибутковий податок за ставками, встановленими чинним законодавством України.

 

Стаття 24. Строк давності

1. Строк давності за вимогою про сплату винагороди присяжному виконавцеві та про повернення надмірно сплаченої винагороди складає три роки з дня виникнення права на стягнення.

 

Стаття 25. Доведення розміру винагороди присяжного виконавця до відома божників і стягувачів

1. Присяжний виконавець повинен повідомити сторонам виконавчого провадження розмір винагороди, порядок її сплати та стягнення, а також порядок оскарження визначеного присяжним виконавцем розміру винагороди.

 

Стаття 26. Подання скарги

1. Сторони виконавчого провадження мають право оскаржити неправильне встановлення розміру винагороди присяжного виконавця до суду упродовж одного місяця з дня представлення розрахунку присяжним виконавцем.

 

Стаття 27. Повернення присяжним виконавцем сум винагороди

1. Суми надмірно сплаченої винагороди та витрат виконавчого провадження повертаються присяжним виконавцем протягом десяти днів.

 

Стаття 28. Діловодство

1. Правила ведення діловодства та архіву присяжного виконавця затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

2. Документи виконавчих проваджень та архіву присяжного виконавця є власністю держави і знаходяться у володінні та користуванні присяжного виконавця в силу виконання ним повноважень, встановлених цим Законом.

3. У разі відсутності присяжного виконавця на строк більше десяти робочих днів у зв’язку з хворобою, відпусткою тощо, або зупинення права присяжного виконавця на заняття діяльністю, за заявою стягувача виконавче провадження може бути передане на виконання до відповідного органу державної виконавчої служби або іншому присяжному виконавцю.

4. При припиненні статусу присяжного виконавця документи поточних виконавчих проваджень передаються до відповідного органу державної виконавчої служби (або за заявою стягувача іншому присяжному виконавцю), а архів присяжного виконавця – до відповідного державного архіву в порядку, встановленому законодавством.

 

Стаття 29. Облік коштів і статистична звітність

1. Присяжний виконавець уповноважений приймати для передачі стягувачу грошові кошти, цінні папери або інші цінності, що передаються йому або вилучаються у боржника чи третіх осіб.

2. Присяжний виконавець зобов’язаний відкрити в установі банку рахунок для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам. Облік власних коштів ведеться державним виконавцем на окремих рахунках.

3. Грошові кошти, цінні папери чи інші цінності, прийняті присяжним виконавцем у депозит, не належать виконавцю, не включаються до складу спадкової або ліквідаційної маси у разі смерті виконавця або припинення його діяльності, на них не може бути накладено арешт або звернуто стягнення за боргами присяжного виконавця.

4. Порядок здійснення депозитних операцій, фінансового обліку та звітності присяжного виконавця встановлюється Міністерством юстиції України.

5. Присяжні виконавці складають і подають встановлену Міністерством юстиції України статистичну звітність.

 

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей закон набуває чинності з 1 січня 2010 року.

2. Виконавчі документи, що перебувають у провадженні органів державної виконавчої служби, можуть бути повернені за заявою стягувачів та повторно пред’явлені до виконання присяжним виконавцям.

3. Виключно органами державної виконавчої служби у примусовому порядку виконуються рішення:

- за якими боржником або стягувачем є держава в особі її органів, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, або юридичні особи, які фінансуються виключно за кошти державного або місцевих бюджетів;

- про відібрання дитини;

- про примусове вселення/виселення;

- у спорах, що виникають з корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов`язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства.

4. До приведення Закону України “Про виконавче провадження” у відповідність із цим Законом, положення Закону України “Про виконавче провадження” в частині повноважень, прав та обов’язків державного виконавця застосовуються також до присяжних виконавців.

5. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

5.1. Частину першу статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» після слів «Міністерства юстиції України» доповнити словами «а також присяжних виконавців, що діють на підставі Закону України «Про присяжних виконавців».

5.2. Частину першу статті 96 Цивільного процесуального кодексу України після пункту 3 доповнити пунктом 4 такого змісту:

«4) заявлено вимогу про стягнення винагороди присяжного виконавця або витрат виконавчого провадження.».

5.3. Пункт 1.9 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» після слова «адвокатів» доповнити словами «присяжних виконавців,».

5.4. Частину першу статті 7 Закону України “Про страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50; 2005 р., № 37, ст. 447) доповнити пунктом 43 такого змісту:

“43) страхування цивільно-правової відповідальності присяжного виконавця за шкоду, яку може бути завдано у зв’язку з виконанням його обов’язків”.

Роз'яснення (Президії ВГСУ, 2002) Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України

ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ

від 28.03.2002 р. N 04-5/365

Господарські суди України

Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України

Із змінами і доповненнями, внесеними
рекомендаціями президії Вищого господарського суду України
від 10 лютого 2004 року N 04-5/212,
від 25 квітня 2005 року N 04-5/144,
від 31 травня 2007 року N 04-5/103

З метою правильного і однакового застосування розділу XIV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) щодо порядку виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів Вищий господарський суд України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

(вступна частина із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103

1. Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Отже, дата видачі наказу має співпадати з датою набрання рішенням господарського суду законної сили згідно з вимогами статті 85 ГПК, а строк дії наказу повинен відповідати статті 118 ГПК, згідно з якою цей строк має становити три роки.

(пункт 1 із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями президії
Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
від 25.04.2005 р. N 04-5/144)

2. За змістом статей 116 і 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами статті 122 ГПК.

3. Частинами другою - п'ятою статті 117 ГПК визначено підстави подання та загальний порядок розгляду господарським судом заяв стягувачів або боржників про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

У застосуванні зазначених приписів господарським судом необхідно враховувати таке.

3.1. Відповідні заяви слід розглядати за правилами ГПК в межах розглянутої господарським судом справи.

Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання іншій стороні копії такої заяви і доказів на її обґрунтування; сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви.

Дата судового засідання, в якому вирішуватиметься питання про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, має встановлюватись з урахуванням того, що передбачений частиною третьою статті 117 ГПК десятиденний строк визначається з наступного дня після винесення ухвали про призначення відповідного судового засідання.

3.2. Виправлення до наказу мають вноситися з урахуванням вимог частини першої статті 89 ГПК, тобто ці виправлення не можуть зачіпати суті судового рішення, на виконання якого видано наказ.

3.3. Частина четверта статті 117 ГПК містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведений перелік підстав є вичерпним.

Що ж до позовних заяв про визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню, то такі заяви на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК не підлягають розгляду в господарських судах, оскільки оскарження наказу поза межами апеляційного чи касаційного перегляду рішення, на виконання якого такий наказ видано, неможливе. Тому заінтересована сторона у справі може у встановленому ГПК порядку оскаржити лише відповідне рішення господарського суду.

3.4. Тією ж частиною четвертою статті 117 ГПК передбачено, що коли стягнення за наказом, визнаним таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, уже відбулося, господарський суд на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Отже, до відповідної заяви боржника має бути додано довідку, підписану керівником і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше виданим наказом, списано з його рахунку або майно вилучено в порядку здійснення виконавчого провадження, чи інший документ (документи), який підтверджує зазначені обставини.

За відсутності таких документів господарський суд витребує їх у заявника, а в разі неподання - відмовляє у задоволенні заяви.

3.5. Згідно з частиною п'ятою статті 117 ГПК за результатами розгляду заяви виноситься ухвала.

Зміст зазначеної ухвали має відповідати вимогам частини другої статті 86 ГПК. В ній же в разі необхідності зазначається про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

(роз'яснення доповнено новим пунктом 3 згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103,
у зв'язку з цим пункти 3 - 11 вважати відповідно пунктами 4 - 12)

4. Згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. У пункті 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавчим документом є, зокрема, ухвали судів у господарських справах у випадках, передбачених законом. Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог статей 2, 3 і 6 Закону України "Про виконавче провадження", а наказ при цьому не видається.

(пункт 4 із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями президії
Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
від 31.05.2007 р. N 04-5/103)

5. Відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник.

Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 1212 ГПК.

6. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

Ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови підлягає виконанню на підставі пункту 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", тому відповідний наказ у такому випадку не видається.

(абзац третій пункту 6 із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
від 31.05.2007 р. N 04-5/103)

Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, затверджується виключно господарським судом першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали. Цю ухвалу не може бути оскаржено у встановленому для інших ухвал порядку.

7. Згідно з вимогами статті 1211 ГПК зупиняти виконання судового рішення має право виключно суд касаційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не вправі зупиняти виконання судового рішення суду першої інстанції.

8. За змістом статті 1212 ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. У зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. В той же час відповідно до положень статті 1212 ГПК представляти в судах державну виконавчу службу мають органи, зазначені у статті 3 названого Закону.

Встановлений у частині першій статті 1212 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску.

В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення.

За змістом статті 1212 ГПК судові засідання у розгляді скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів повинні проводитись господарськими судами окремо за різними справами.

(пункт 8 доповнено новим абзацом шостим згідно з
рекомендаціями президії Вищого господарського суду України
від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
у зв'язку з цим абзац шостий вважати абзацом сьомим)

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

9. Відповідно до вимог статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту документа.

Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу. Роз'яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами статті 89 ГПК.

В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

10. Якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ (частина третя статті 85 і стаття 116 ГПК), подано апеляційну скаргу після закінчення встановленого частиною першою статті 93 ГПК строку, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали повинна бути надіслана органу державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до статті 401 Закону України "Про виконавче провадження" повертається до суду, який його видав.

У разі коли за результатами апеляційного розгляду оскаржене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ. Якщо на час прийняття судового акта апеляційної інстанції строк для пред'явлення цього наказу до виконання закінчився, зазначений строк підлягає відновленню згідно із статтею 119 ГПК.

(роз'яснення доповнено новим пунктом 10 згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212)

11. Відповідно до частини четвертої статті 121 ГПК мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Ця ухвала є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 19 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

(абзац другий пункту 11 замінено абзацами другим і третім згідно з
рекомендаціями президії Вищого господарського суду України
від 31.05.2007 р. N 04-5/103,
у зв'язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим)

Якщо виконавче провадження стосовно судового рішення відкрито, сторони відповідно до частини третьої статті 111 Закону України "Про виконавче провадження" мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом. У разі подання відповідної заяви господарський суд повинен роз'яснити сторонам наслідки укладення мирової угоди про закінчення виконавчого провадження.

(роз'яснення доповнено новим пунктом 11 згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
у зв'язку з цим пункт 9 вважати пунктом 11)

12. Викласти пункт 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у такій редакції:

"5. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається органам державної виконавчої служби, особам, яким заборонено вчиняти певні дії, або податковим органам, установам банків, кредитно-фінансовим установам, в яких знаходиться виконавчий документ. Наказ про вжиття заходів до забезпечення позову не видається".

 

Голова Вищого
господарського суду України
Д. Притика

Роз'яснення (2008, Департамент ДВС) з питань виконання рішень про стягнення з банків - боржників у разі призначення тимчасової адміністрації

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31


19.05.2008 № 25-32/5 Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

У зв'язку із неоднаковим застосуванням державними виконавцями норм чинного законодавства при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб) про стягнення з банків - боржників у разі призначення тимчасової адміністрації, Департамент державної виконавчої служби повідомляє наступне.

Відповідно до статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам. Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, але на строк не більше шести місяців.

Мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Виходячи з положень вищезазначеної статті Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться під час призначення тимчасової адміністрації банку.

Протягом дії мораторію, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження визначені у статті 34 цього Закону.

Вказаним Законом не передбачено обов'язок державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження у зв'язку із призначенням тимчасової адміністрації у банку та дією мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Однак, слід зазначити, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих па примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Разом з цим, як вбачається із вищенаведеного, порядок виконання банком його зобов'язань, зокрема, у разі призначення тимчасової адміністрації, визначений Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства, з метою забезпечення виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) державний виконавець здійснює заходи щодо арешту коштів, однак, у зв’язку з дією мораторію під час здійснення тимчасової адміністрації у банку, виконавчі дії щодо списання коштів з таких рахунків па підставі виконавчих документів не проводяться, окрім виконання рішень про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також про задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

З метою правильного визначення банком рішень, виконання яких не може бути зупинено під час дії мораторію, у постановах про арешт коштів та інших цінностей боржника слід зазначати суть стягнення (виплата заробітної плати, стягнення аліментів тощо) згідно виконавчого документа.

Для запобігання , порушенню строків здійснення виконавчого провадження у зв'язку з дією мораторію рекомендую державним виконавцям звертатись до суду із заявами про відстрочку виконання рішень.

Звертаю увагу, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується лише майнових зобов'язань банку.

Прошу цей лист довести до відома всіх державних виконавців для використання в роботі. 

Перший заступник директора
О.В.Соломко

Роз'яснення (2008, Департамент ДВС) з питань перерахування відрахованих сум

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31 


15.06.2008 № 5804-0-26-09-25 Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

До Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшло звернення Пенсійного фонду України від 29.04.2009 щодо проблемних питань, пов'язаних з перерахуванням відрахованих за виконавчими документами сум та повідомляється наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) та Інструкція про проведення виконавчих дій затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 (із змінами) (далі - Інструкція).

Відповідно до статті 67 Закону, стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається при відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум. а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Відрахування із заробітної плати (заробітку) чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів та розпорядження (пункт 7.2.1. Інструкції).

Згідно з пунктами 7.2.5. - 7.2.6. вказаної Інструкції, порядок стягнення суми боргу, розмір відрахування визначаються державним виконавцем у розпорядженні, що направляється разом з виконавчим Документом, про що в копії повідомляється стягувану.

У разі направлення декількох виконавчих документів до бухгалтерії одного підприємства, установи, організації державний виконавець щодо кожного виконавчого документа направляє розпорядження.

Самостійно змінювати порядок, стягнення суми боргу та розмір відрахування адміністрації підприємств, установ, організацій не мають права.

Відповідно до частини другої статті 44-1 Закону, зокрема, поштовий переказ стягувачеві стягнених грошових сум здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Зважаючи на вищенаведене, поштовий переказ утриманих із пенсії боржника грошових сум на користь стягувача здійснюється за рахунок стягувача, окрім переказу аліментних сум.

При цьому, аліменти утримуються в розмірі не більше 50 відсотків розміру пенсії, яка підлягає до виплати пенсіонеру (стаття 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), а поштовий переказ повинен бути здійснений за рахунок власних коштів боржника та не може фінансуватись за рахунок коштів, які утримані для виплати стягувачу.

Державний виконавець направляючи до адміністрації підприємств, установ і організацій виконавчий лист, зобов'язаний у розпорядженні встановити порядок перерахування коштів стягувачу (безпосередньо на його рахунок, поштовим переказом чи на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби), в тому числі порядок оплати послуг поштового переказу відрахованих сум у разі стягнення аліментів.

Прошу довести до відома та використання в роботі всіх державних виконавців.

Директор
Г.В.Стаднік

Роз'яснення (2009, Департамент ДВС) з питань виконання виконавчих листів про відшкодування збитків, заподіяних злочином

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31 


16.04.2009 № 3308-0-26-09-25 Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку з неоднозначним застосуванням законодавства щодо прийняття до виконання виконавчих листів про відшкодування збитків, заподіяних злочином, надає наступне роз'яснення.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Відповідно до статті 18 Закону визначено підстави для відкриття виконавчого провадження. Зокрема, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

Згідно із статтею 20 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Разом з цим, згідно із частинами першою та другою статті 404 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.

Суд разом із своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок.

Відповідно до абзацу третього підпункту 16.1.21 пункту 16.1 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, виконавчі листи про відшкодування збитків на користь держави, державного бюджету, фізичних та юридичних осіб виписуються не пізніше трьох днів після набрання вироком законної сили або після повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанцій та направляються судом безпосередньо до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого або місцезнаходженням його майна (у разі, якщо цивільний позов у кримінальній справі пред'явлено до початку судового слідства).

З урахуванням неоднозначного тлумачення вимог згаданих законодавчих актів в частині направлення на виконання виконавчих документів у кримінальних справах, прошу забезпечити прийняття до виконання державними виконавцями виконавчих листів про відшкодування збитків на користь держави, державного бюджету, фізичних та юридичних осіб при надходженні їх безпосередньо із суду, до врегулювання піднятого питання на законодавчому рівні.

Даний лист довести до відома всіх державних виконавців.

Директор
Г.В.Стаднік

Роз'яснення (2009, Департамент ДВС) з питань виконання виконавчих листів про відшкодування збитків, заподіяних злочином

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31


16.04.2009 № 3308-0-26-09-25 Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку з неоднозначним застосуванням законодавства щодо прийняття до виконання виконавчих листів про відшкодування збитків, заподіяних злочином, надає наступне роз'яснення.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Відповідно до статті 18 Закону визначено підстави для відкриття виконавчого провадження. Зокрема, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

Згідно із статтею 20 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Разом з цим, згідно із частинами першою та другою статті 404 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.

Суд разом із своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок.

Відповідно до абзацу третього підпункту 16.1.21 пункту 16.1 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, виконавчі листи про відшкодування збитків на користь держави, державного бюджету, фізичних та юридичних осіб виписуються не пізніше трьох днів після набрання вироком законної сили або після повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанцій та направляються судом безпосередньо до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого або місцезнаходженням його майна (у разі, якщо цивільний позов у кримінальній справі пред'явлено до початку судового слідства).

З урахуванням неоднозначного тлумачення вимог згаданих законодавчих актів в частині направлення на виконання виконавчих документів у кримінальних справах, прошу забезпечити прийняття до виконання державними виконавцями виконавчих листів про відшкодування збитків на користь держави, державного бюджету, фізичних та юридичних осіб при надходженні їх безпосередньо із суду, до врегулювання піднятого питання на законодавчому рівні.

Даний лист довести до відома всіх державних виконавців.

Директор
Г.В.Стаднік

Роз'яснення (2009, Департамент ДВС) з питань встановлення мораторію на відчуження приміщень та майна редакцій ЗМІ

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31


10.03.2009 № 2115-0-4-09-25 Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

На виконання абзацу першого пункту 1 Плану організації виконання Закону України від 15.01.2009 № 883-VІ "Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна", затвердженого Віце-прем'єр-міністром України Івана Васюника Департамент державної виконавчої служби повідомляє.

Статтею 2 цього Закону тимчасово, до набрання чинності законом про реформування державних та комунальних засобів масової інформації, встановлюється мораторій на відчуження приміщень та майна редакцій державних та комунальних засобів масової інформації.

Для цілей цього Закону під відчуженням приміщень та майна розуміється укладення та виконання договорів купівлі-продажу, застави, іпотеки, внесення їх до статутних капіталів (фондів) суб'єктів господарювання, інших цивільно-правових правочинів, які передбачають перехід права власності до інших юридичних та фізичних осіб (стаття 1 зазначеного Закону).

Прошу довести зміст положень даного Закону до відома всіх державних виконавців та забезпечити його належне виконання.

Директор
Г.В.Стаднік

Роз'яснення (2009, Департамент ДВС) з питань залучення понятих до провадження виконавчих дій

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31


23.02.2009 № 25-32/175 Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

3 метою єдиного застосування вимог чинного законодавства в частині залучення понятих до провадження виконавчих дій Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України роз'яснює наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконаний їх у добровільному порядку, визначають Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за № 865/415, (із змінами і доповненнями) (далі - Інструкція про проведення виконавчих дій).

Відповідно до частини другої статті 10 Закону для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Питання залучення понятих до провадження виконавчих дій врегульовані в статті 16 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною першою зазначеної статті Закону визначено, що виконавчі дії можуть провадитися у присутності понятих.

Отже, зазначена норма Закону надає право державному виконавцеві залучати понятих до проведення будь-яких дій.

Частиною другою цієї статті визначено обов'язок щодо залучення понятих до проведення виконавчих дій. Зокрема, присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій, пов’язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огляду, арешту,вилучення і передачі майна.

Безпосередньо процедура залучення понятих деталізована в Інструкції про проведення виконавчих дій.

Крім того, відповідно до абзацу п'ятого пункту 5.12.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, у разі відмови боржника від прийняття копії звіту про оцінку майна державний виконавець складає про це акт у присутності понятих, після чого боржник вважається таким, що ознайомлений з оцінкою майна.

В інших випадках при проведенні виконавчих дій наявність понятих є необов'язковою.

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кіль кість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох (частина третя статті 16 Закону).

З урахуванням наведеного, поняті, присутні, при провадженні виконавчих дій, повинні засвідчувати своїми підписами відповідність записів у складених державним виконавцем документах,виконаним діям або факт відмові сторони від вчинення певних дій.

Прошу цей лист довести до відома всіх державних виконавців для використання в роботі.

Директор
Г.В.Стаднік

Роз'яснення (2009, Департамент ДВС) з питань кодів бюджетної класифікації

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31


28.01.2009 № 25-32/121 Заступнику начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, заступникам начальників головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - начальникам відділів державної виконавчої служби

Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" зарахуванню до державного бюджету підлягають платежі за наступними кодами бюджетної класифікації:

  • 21080600 – суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну державі;
  • 21080800 – суми, стягнені з винних осіб за порушення правил пожежної безпеки;
  • 21081100 – адміністративні штрафи та інші санкції (кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються за рішеннями уповноважених посадових осіб Антимонопольного комітету України, інших органів виконавчої влади (крім адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад та утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування; штрафних санкцій за порушення законодавства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, а також, за рішеннями судів, прийнятими, за зверненнями уповноважених підрозділів органів виконавчої влади; штрафних санкцій внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів угод з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів державного бюджету);
  • 22070000 – виконавчий збір;
  • 22090200 – державне мито (за рішеннями господарського суду), не віднесене до інших категорій;
  • 24010000 – надходження коштів від реалізації майна;
  • 24010100 – надходження коштів від реалізованого майна за матеріалами митних органів;
  • 24010200 – надходження коштів від реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих за матеріалами правоохоронних та інших уповноважених органів;
  • 24010300 – надходження конфіскованої національної та іноземної валюти за матеріалами митних органів;
  • 24010400 – надходження конфіскованої національної та іноземної валюти за матеріалами правоохоронних та інших уповноважених органів;
  • 21080500 – інші надходження.

Враховуючи зазначене, з метою забезпечення своєчасного надходження платежів до державного бюджету, прошу організувати роботу щодо своєчасного та повного стягнення коштів до державного бюджету за вищезазначеними кодами.

Директор
Г.В.Стаднік

Роз'яснення (2009, Департамент ДВС) з питань перерахування пені

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31


29.01.2009 № 14666-0-32-08-25 Головне управління юстиції у Запорізькій області

Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянуто звернення начальника управління від 10.12.2008 щодо визначення коштів виконавчого провадження та повідомляється наступне.

Відповідно до пункту 15 статті 2 Закону України «Про Державний бюджет України па 2009 рік» до доходів загального фонду Державного бюджету України належать кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються за рішеннями уповноважених посадових осіб Антимонопольного комітету України, інших органів виконавчої влади (крім адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад та утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями, штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування; штрафних санкцій за порушення законодавства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів), а також за рішеннями судів, прийнятими за зверненнями уповноважених підрозділів органів виконавчої влади; штрафних санкцій внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів угод суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів державного бюджету.

Враховуючи вищезазначене, пеня не входить до коштів виконавчого провадження і її необхідно перераховувати до загального фонду державного бюджету.

Перший заступник директора
О.В.Соломко

Роз'яснення (2009, Департамент ДВС) з питань реалізації майна спеціалізованими організаціями

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел.: (38-044) 229-66-64, факс: (38-044) 229-56-31 


26.02.2009 № 25-32/188 Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

Міністерство юстиції України 24.12.2008 уклало із спеціалізованими організаціями, визначеними на тендерній (конкурсній) основі, Генеральні договори про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень.

Такими торгівельними організаціями на 2009 рік є ДАК «Національна мережа аукціонних центрів», ТОВ «Юнор», ПП «Нива-В.Ш.», ПП «Спеціалізоване підприємство юстиція» та Українська універсальна товарна біржа.

З метою узагальнення проблемних питань, які виникають під час передачі на реалізацію арештованого державними виконавцями майна, прошу у строк до 06.03.2009 надати до Департаменту державної виконавчої служби на електронну адресу: vir@msnjust.gov.ua, факсом 226-24-16 та поштою інформацію щодо дотримання вимог чинного законодавства під час передачі на реалізацію арештованого майна та проблемних питань, які виникають з спеціалізованими організаціями, зокрема, що стосуються:

  • створення на території відповідного регіону філій вказаних торговельних організацій;
  • надання з боку, вказаних організацій технічної допомоги при проведенні виконавчих дій;
  • вчасності повідомлення спеціалізованих, організацій про наявність арештованого майна, відділами державної виконавчої служби регіональних управлінь юстиції;.
  • участі у проведенні конкурсів між спеціалізованими організаціями стосовно передачі на реалізацію арештованого державними виконавцями майна;
  • своєчасності підписання договорів про надання послуг з реалізації арештованого майна.

Відповідно до пункту 5.12.6 Інструкції про проведення виконавчих дій відділ державної виконавчої служби регіонального управління юстиції після отримання документів щодо передачі майна на реалізацію у термін до п'яти днів повідомляє спеціалізовані торговельні організації про наявність арештованого майна, його місцезнаходження (місце зберігання), оцінку, за якою воно виставляється на продаж, при необхідності (за попереднім погодженням з державним виконавцем) установлює дату, огляду арештованого майна, а також повідомляє дату проведення конкурсу з передачі на реалізацію цього майна.

Щотижня у визначені день та час відділом державної виконавчої служби регіонального управління юстиції проводиться конкурс між спеціалізованими організаціями, з якими укладено генеральні договори, стосовно передачі на реалізацію арештованого державними виконавцями майна, про що обов'язково, не пізніше ніж за один день до проведення, інформуються вказані спеціалізовані організації.

Крім того, пунктом 1.1 Генеральних договорів, укладених Міністерством юстиції зі спеціалізованими організаціями 24.1.2.2008 Мін'юст України доручає, а Організація особисто за місцем її реєстрації або через свої філії відповідних адміністративно-територіальних одиницях за дорученнями Організації, зобов'язується приймати від органів державної виконавчої служби та реалізовувати арештоване майно, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах та на комісійних умовах, а також забезпечувати належне зберігання арештованого майна та його перевезення.

Таким чином, спеціалізовані організації здійснюють реалізацію арештованого державними виконавцями майна особисто, або доручають дану роботу своїм філіям. Можливість передоручення іншим особам здійснення спеціалізованими торговельними організаціями вказаних повноважень чинним законодавством не передбачена.

Директор
Г.В.Стаднік

Роз'яснення (2009, Запорізька область) щодо окремих питань арешту предмету іпотеки або застави

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІІ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ
69107, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 164, тел./факс: (38-061) 39-01-55


29.09.2009 № 12603/10 Заступникам начальникам районних, міськрайонних управлінь юстиції - начальникам відділів державної виконавчої служби, начальнику підрозділу примусового виконання рішень

Щодо окремих питань арешту
предмету іпотеки або застави

З метою попередження випадків відчуження боржниками майна під час знаходження на виконанні в органах державної виконавчої служби виконавчих документів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки або заставлене майно, відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області повідомляє наступне:

Відповідно до статті 34 Закону України "Про нотаріат" до однієї з нотаріальних дій відноситься накладення та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації.

З метою однакового застосування даної норми нотаріусами Міністерством юстиції України 02.06.2009 за № 31-32/189 було видано роз'яснення "Щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, згідно якого встановлено, зокрема, що нотаріуси знімають заборону з вищевказаного майна за заявою заставодержателя (іпотекодержателя) у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет (застави) іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Зазначене положення підтверджено пунктом 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції України за № 1062/5 від 15.06.2009, що набрали чинності 03.07.2009, та викладено у листі Міністерства юстиції України № 8462-0-4-09-31 від 07.08.2009.

З огляду на викладене, враховуючи норми чинного законодавства, при виконанні виконавчого провадження про звернення стягнення на заставлене майно або предмет іпотеки державним виконавцям обов'язково необхідно виносити постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, для запобігання можливості відчуження такого майна боржником.

Прошу довести даний лист до відома державних виконавців та забезпечити його використання у роботі.

Заступник начальника
А.В.П'ятницкий  

Роз'яснення (2009, Мін'юст) з питань виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
01001, м. Київ, вул. Городецького. 13 тел./факс: (38-044) 278-37-23


11.02.2009 № 25-32/147 Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі

Інформуємо, що Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері безпеки дорожнього руху" (№ 586-VI від 24.09.2008).

З 1 січня 2009 року набрали чинності положення підпункту 67 пункту 2 розділу І цього Закону щодо стягнення подвійного розміру штрафу при примусовому виконанні постанови у справі про адміністративне правопорушення (згідно із внесеними змінами відповідно до статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України).

Зважаючи на вищезазначене, починаючи з 1 січня 2009 року, стягнення штрафу при примусовому виконанні постанови у справі про адміністративне правопорушення здійснюється у подвійному розмірі.

За загальними правилами, визначеними статтею 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - Кодекс), стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Органи, які уповноважені накладати адміністративні стягнення, визначені у главі 17 Кодексу. Отже, виконання постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється у межах, що визначаються органами, які уповноважені накладати стягнення.

В свою чергу, примусове виконання постанови про стягнення адміністративного штрафу покладається на органи державної виконавчої служби (стаття 308 Кодексу).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Частиною другою статті 5 цього Закону визначено, що державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначні виконавчим документом.

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, накладення стягнення адміністративних штрафів у подвійному розмірі можливе лише органами (посадовими особами), які винесли постанови про адміністративні правопорушення, після 1 січня 2009 року.

У випадку не зазначення суми подвійного розміру штрафу у постанові про його стягнення, яка надсилається до органів державної виконавчої служби для примусового виконання, державний виконавець повинен забезпечити примусове виконання такої постанови у спосіб і порядок визначений, виконавчим документом, тобто, стягнути суми штрафу, що зазначена у постанові.

Одночасно звертаємо увагу на те, що відповідно до внесених змін згідно зі статтею 291 вказаного Кодексу постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження (опротестування) цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови (стаття 289 Кодексу про адміністративні правопорушення).

У зв'язку з чим, при винесені постанови про відкриття виконавчого провадження за постановами про адміністративні правопорушення слід звертати увагу на те, чи зазначено у таких постановах дату набрання чинності, оскільки ця вимога до виконавчого документа є обов'язковою (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження").

У випадку не зазначення у постанові дати набрання чинності, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче
провадження".

Що стосується порядку виконання постанов, то слід звернути увагу на наступні приписи чинного законодавства.

Строки і порядок виконання постанови про накладення штрафу визначає стаття 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так. штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

гідно із частиною першою статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Додатково повідомляємо, що відповідно до внесених змін до підпункту 4 частини першої статті 29 Бюджетного кодексу України, передбачено, що 50 відсотків надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що накладаються уповноваженими органами (посадовими особами) включаються до доходів Державного бюджету України, У зв'язку з цим, з метою правильного виконання постанов про стягнення адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, орган, що виніс таку постанову, повинен у ній зазначити, на які саме рахунки слід перераховувати суму, стягнену з боржника.

Прошу цей лист довести до відома всіх державних виконавців для використання в роботі.

Директор
Г.В.Стаднік

Розпорядження (2011, УДВС ГУЮ у Запорізькій області) Про запровадження організації контролю за виконанням доручень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, винесених за результатами розгляду письмових звер


 

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я
від 07 листопада 2011 року №30
м. Запоріжжя

Про запровадження організації контролю за виконанням доручень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, винесених за результатами розгляду письмових звернень громадян, народних депутатів, депутатів місцевих рад, юридичних осіб та постанов про результат перевірки виконавчих проваджень, витребуваних за ст.ст. 83-86 Закону України «Про виконавче провадження»

З метою забезпечення кваліфікованого, неупередженого, об’єктивного та своєчасного розгляду звернень громадян, народних депутатів, депутатів місцевих рад, юридичних осіб, оперативного вирішення порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, реального поновлення порушених конституційних прав та запобігання таким порушенням у майбутньому, впровадження дієвого механізму контролю за виконанням доручень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, винесених за результатами розгляду письмових звернень громадян, народних депутатів, депутатів місцевих рад, юридичних осіб та постанов про результат перевірки виконавчих проваджень, витребуваних за ст.ст. 83-86 Закону України «Про виконавче провадження»,

ЗОБОВ’ЯЗУЮ:

1. Запровадити Порядок організації контролю за виконанням доручень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, винесених за результатами розгляду письмових звернень громадян, народних депутатів, депутатів місцевих рад, юридичних осіб та постанов про результат перевірки виконавчих проваджень, витребуваних за ст.ст.83-86 Закону України «Про виконавче провадження» (додається).

2. Працівникам управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області та територіальних органів державної виконавчої служби Запорізької області забезпечити дотримання даного Порядку.

3. Головному спеціалісту відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області Іваниці О.О. довести дане розпорядження до відома начальників територіальних органів державної виконавчої служби Запорізької області та працівників управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області.

4. Контроль за виконанням розпорядження залишаю за собою.

 

Начальник А.В.П’ятницький

 

Додаток

до розпорядження начальника

Управління ДВС Головного управління юстиції

у Запорізькій області від 07.11.2011 № 30


ПОРЯДОК
організації контролю за виконанням доручень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, винесених за результатами розгляду письмових звернень громадян, народних депутатів, депутатів місцевих рад, юридичних осіб та постанов про результат перевірки виконавчих проваджень, витребуваних за ст.ст. 83-86 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Порядок)

1. Контроль управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі – Управління) за отриманням інформації по конкретному зверненню від територіальних органів державної виконавчої служби.

1.1. Відповідальність за своєчасний та якісний розгляд звернень громадян, народних депутатів, депутатів місцевих рад та юридичних осіб, надання письмової відповіді заявнику за наслідками проведеної перевірки покладена на посадових осіб згідно їх функціональних обов’язків.

1.2. Відповідальність за своєчасне, належне, повне та достовірне надання інформації по конкретному зверненню, за яким проводиться перевірка Управлінням, несуть начальники територіальних органів державної виконавчої служби.

1.3. Начальники територіальних органів державної виконавчої служби зобов’язані забезпечити особисте проведення первинного розгляду звернень громадян, своєчасне надання виконавцям конкретних доручень щодо вирішення питань, поставлених у зверненні, контролювати повноту та об’єктивність розгляду звернень.

1.4. При наданні інформації по конкретному зверненню до Управління начальниками територіальних органів державної виконавчої служби у відповіді повинно обов’язково зазначатись:
а) номер виконавчого провадження у ЄДРВП;
б) інформація безпосередньо по суті питань, викладених у зверненні;
в) якщо у відповіді надається повний перелік виконавчих дій, такий перелік повинен бути викладений у хронологічному порядку із вказівкою їх дати та наслідків, починаючи з дня одержання виконавчого документа, із вказівкою на вхідні та вихідні номери та дати надіслання документів виконавчого провадження, а також нормативне обґрунтування кожної проведеної виконавчої дії та подальші перспективи виконання зазначеного виконавчого документу;
г) у будь – якому випадку обов’язково дослівно вказувати резолютивну частину виконавчого документа;
д) у разі відсутності на виконанні виконавчого документа, зазначеного у зверненні громадянина, через його втрату, разом з відповіддю до Управління надсилати копію акту службової перевірки за даним фактом, а також документи, підтверджуючі вжиття заходів по отриманню дублікату виконавчого документа;
е) у відповіді на інформацію по будь-якому зверненню начальником повинні бути зроблені правові висновки щодо законності здійснення виконавчого провадження, а також чи були виявлені при перевірці порушення вимог чинного законодавства та які заходи вжито для їх усунення;
є) при виявленні порушень вимог чинного законодавства вказувати які заходи були застосовані до винних у даних порушеннях осіб;
ж) якщо посадова особа державної виконавчої служби, з вини якої були вчинені порушення під час виконання виконавчого документа, на момент надання відповіді, звільнена з посади, повинно обов’язково бути зазначено дата та номер наказу, згідно з яким її було звільнено.

1.5. У разі надання інформації по розгляду повторного звернення до відповіді обов’язково повинен бути доданий акт про перевірку виконавчого провадження начальником територіального органу державної виконавчої служби, особисте пояснення державного виконавця та протокол оперативної наради, на якому з працівниками відділу обговорено дане повторне звернення, причини та умови, що сприяли його надходженню, заходи, що були вжиті по їх усуненню.

1.6. Надання інформації по конкретному зверненню до Управління допускається виключно за підписом начальника територіального органу державної виконавчої служби або особи, що виконує його обов’язки.

2. Контроль за розглядом начальниками територіальних органів державної виконавчої служби (далі – ДВС) звернень громадян, юридичних осіб, скарг у виконавчому провадженні.

2.1 У разі надходження до Управління копії звернення громадянина або юридичної особи щодо дій або бездіяльності посадових осіб територіального органу ДВС, оригінал якого направлений до відповідного територіального органу ДВС, посадові особи, яким доручено розгляд звернень та посадові особи, які виконують функції діловодства та контролю, направляють до територіального органу ДВС доручення про надання проекту відповіді на звернення та остаточної письмової відповіді заявнику та до Управління. У даному дорученні визначаються терміни надання відповідного проекту відповіді та остаточної відповіді на звернення.

2.2. Після узгодження відповіді на звернення та надходження до Управління копії остаточної відповіді, яка направлена заявникові, звернення разом з матеріалами по контролю за наданням відповіді, передаються посадовим особам, які виконують функції діловодства та контролю.

2.3. У разі надходження до Управління скарги у виконавчому провадженні у відповідності до вимог статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», яка адресована начальнику відповідного територіального органу ДВС, така скарга надсилається для розгляду по суті до начальника відповідного територіального органу ДВС разом з дорученням, згідно якого встановлюється термін, до якого відповідного начальника зобов’язано надати до Управління копію постанови про задоволення чи відмову у задоволенні скарги у виконавчому провадженні.

3. Залишення окремих звернень громадян та юридичних осіб на контролі в Управлінні.

3.1. У випадку, якщо під час проведення перевірки за окремим зверненням, посадовою особою, якій доручено розгляд даного звернення, виявлені факти, які свідчать про суттєве порушення вимог чинного законодавства під час виконання рішення, що спричиняє порушення законних прав заявника (втрата виконавчого документа, тривале непередання арештованого майна на реалізацію, несвоєчасне вжиття заходів по зверненню стягнення на майно боржника, тощо), таке звернення залишається на контролі в Управлінні.

3.2. У разі залишення Управлінням звернення на контролі, начальнику відповідного територіального органу державної виконавчої служби надсилається доручення, в якому повідомляється про залишення звернення на контролі, зазначаються заходи, які необхідно вжити по виконанню рішення, та вказується строк, до якого необхідно доповісти про виконання вказаних заходів та стан виконання виконавчого документа. У випадку необхідності тривалого терміну для організації заходів примусового виконання рішення, у дорученні може бути зазначено про систематичне (щотижневе, щомісячне) звітування територіального органу ДВС щодо стану виконання зазначеного рішення.

3.3. Одночасно з направленням до територіального органу державної виконавчої служби доручення, зазначеного в пункті 3.2 Положення, в Управлінні заводиться контрольна картка на дане доручення, в якій зазначається дата встановлення терміну виконання доручення, дата виконання доручення, необхідність подовження контролю та примітка про зняття з контролю.

3.4. Після отримання доповідної начальника територіального органу ДВС по виконанню вищевказаного доручення, керівництвом вирішується питання про необхідність продовження контролю або про зняття з контролю даного звернення у разі, якщо питання вирішено по суті і виконані всі заходи, зазначені у дорученні.

3.5. Після зняття з контролю всі матеріали по розгляду такого звернення передаються посадовим особам, які виконують функції діловодства та контролю.

4. Розгляд звернень громадян та юридичних осіб, поставлених на контроль керівництвом Управління.

4.1. Під час особистого проведення первинного розгляду звернень громадян начальником Управління може бути прийнято рішення про поставлення розгляду такого звернення на контрольне виконання.
4.2. При прийнятті рішення про поставлення розгляду звернення на контроль, про це робиться запис до номенклатурної справи «Журнал обліку документів, які знаходяться на контрольному виконанні».
4.3. Двічі на місяць керівництвом Управління проводиться нарада з посадовими особами, яким доручено розгляд вищевказаних звернень, на якій доповідається стан виконання рішення, зазначеного у зверненні, та визначаються заходи, які необхідно вжити по поновленню порушених прав заявника.
4.4. Рішення про зняття розгляду звернення з контрольного виконання приймається посадовою особою, яка прийняла рішення про поставлення розгляду такого звернення на контрольне виконання.

5. Розгляд звернень громадян та юридичних осіб, інформація за якими надається до Державної виконавчої служби України.

5.1. Під час розгляду звернень громадян та юридичних осіб, інформація за якими повинна надаватись до Державної виконавчої служби України застосовуються вимоги пункту 1 даного Порядку.

5.2. У разі наданні інформації по розгляду такого звернення до відповіді територіального органу державної виконавчої служби обов’язково повинен бути доданий акт про перевірку виконавчого провадження начальником територіального органу ДВС та особистого пояснення державного виконавця з приводу порушених у зверненні питань.

6. Контроль за виконанням постанов про результат перевірки виконавчих проваджень, витребуваних за ст.ст. 83-86 Закону України «Про виконавче провадження».

6.1. Відповідно до положень ст.ст.83-86 Закону України „Про виконавче провадження” Управління здійснює контроль за законністю виконавчих проваджень, що знаходяться на виконанні у територіальних органах державної виконавчої служби Запорізької області.

6.2. В Управлінні ведеться номенклатурна справа „Документи щодо витребування та проведення перевірки виконавчих проваджень управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області в порядку статей 83-86 Закону України „Про виконавче провадження”, в якій знаходяться матеріали по перевірці виконавчих проваджень, що були витребувані від територіальних органів ДВС, та матеріали по контролю за виконанням заходів, зазначених у постановах про результат перевірки.

6.3. У відповідності із ст.86 Закону України „Про виконавче провадження”, Порядку витребування та проведення перевірки виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 01.12.2004 № 136/5, посадові особи, зазначені у статті 83 цього Закону, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням вищестоящої посадової особи, з власної ініціативи або під час розгляду скарги на постанову начальника підпорядкованого органу державної виконавчої служби, винесеної за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, інших посадових осіб державної виконавчої служби.

6.4. Під час особистого проведення первинного розгляду звернень громадян начальником Управління або його заступником при виявленні фактів, які свідчать про порушення вимог законності з боку посадових осіб територіальних органів державної виконавчої служби під час виконання конкретного рішення суду, іншого органу (посадової особи), або складності ситуації по виконанню такого рішення, що призвело до надходження звернення, відповідною посадовою особою, з метою перевірки викладених фактів, може бути використане право витребувати виконавче провадження по виконанню даного рішення за власною ініціативою.

6.5. Перевірка законності виконавчого провадження повинна бути проведена протягом 10 робочих днів, а зведеного виконавчого провадження - протягом 15 робочих днів, після надходження витребуваного виконавчого провадження. З метою контролю за строками перевірки виконавчого провадження на супровідному листі, з яким останнє надходить до Управління, ставиться реєстраційний штамп, де зазначається дата надходження виконавчого провадження на перевірку, від якої відраховуються терміни перевірки, зазначені у ст.86 Закону України „Про виконавче провадження”.

6.6. Про результати перевірки виконавчого провадження посадовою особою, яка його витребувала, виноситься постанова, що є обов'язковою для виконання державними виконавцями та підлеглими посадовими особами державної виконавчої служби.
З метою контролю за виконанням постанов про результат перевірки виконавчого провадження у постанові, яка надсилається начальнику підпорядкованого органу ДВС, зазначається строк, до якого останній повинен доповісти Управлінню про заходи, вжиті по виконанню вказаної постанови та про усунення виявлених порушень.

6.7. Доповідні начальників територіальних органів ДВС про заходи, вжиті по виконанню вказаної постанови та про усунення виявлених порушень додаються до матеріалів по перевірці виконавчих проваджень та зберігаються у відповідній номенклатурній справі .

6.8. Наприкінці кожного року за результатами проведених перевірок законності виконавчих проваджень, витребуваних за ст.ст. 83-86 Закону України «Про виконавче провадження», спеціалістами Управління робиться узагальнення типових порушень чинного законодавства, виявлених під час такої перевірки, яке доводиться до відома територіальних органів ДВС області з метою недопущення таких порушень у подальшому.

 

Розпорядження (2011, УДВС ГУЮ у Запорізькій області) Про розподіл напрямків роботи та функціональних обов’язків від 21.08.2011 № 25

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я
від 21 вересня 2011 року № 25
м. Запоріжжя

Про розподіл напрямків роботи та функціональних обов’язків між
працівниками управління державної виконавчої служби Головного управління
юстиції у Запорізькій області

З метою вдосконалення системи управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі – Управління), забезпечення сталого функціонування роботи та виконання покладених завдань,

ЗОБОВ’ЯЗУЮ:

1. Розподілити напрямки роботи та функціональні повноваження між працівниками Управління наступним чином:

1.1. Начальник управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – П’ятницький А.В:

1) здійснює керівництво діяльністю Управління та підпорядкованими органами державної виконавчої служби, організовує роботу цих органів;

2) вносить на розгляд Голови Державної виконавчої служби України пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень;

3) забезпечує виконання Управлінням та підпорядкованими органами державної виконавчої служби Конституції та законів України, актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, доручень Прем'єр-міністра України, наказів Мін'юсту та доручень Міністра юстиції України, наказів та доручень Державної виконавчої служби України ( далі – ДВС України);

4) розподіляє обов'язки між працівниками Управління та контролює їх діяльність;

5) планує роботу Управління та забезпечує належний і своєчасний стан виконання запланованих заходів, а також розробляє та затверджує типові плани роботи для підпорядкованих органів державної виконавчої служби;

6) в установленому порядку координує роботу Управління з іншими підрозділами Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі – Головне управління), районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними управліннями юстиції, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими органами і установами;

7) вносить Голові ДВС України подання, погоджене з начальником Головного управління, про призначення на посади та звільнення з посад заступника начальника Управління, начальника відділу примусового виконання рішень, начальників підпорядкованих органів державної виконавчої служби;

8) організовує добір кадрів Управління та підпорядкованих органів державної виконавчої служби;

9) вносить подання про призначення на посади та звільнення з посад працівників Управління, їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;

10) погоджує подання керівників підпорядкованих органів державної виконавчої служби щодо призначення на посади та звільнення з посад їх заступників та працівників підпорядкованих органів державної виконавчої служби, щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;

11) вносить Голові ДВС України подання щодо встановлення надбавок до посадових окладів заступникам начальника Управління, начальнику відділу примусового виконання рішень, начальникам підпорядкованих органів державної виконавчої служби та позбавлення їх права на надбавки;

12) у межах повноважень дає обов'язкові для виконання працівниками відповідного Головного управління, Управління і підпорядкованих органів державної виконавчої служби доручення;

13) вносить подання начальнику Головного управління щодо преміювання працівників Управління та підпорядкованих органів державної виконавчої служби;

14) забезпечує в межах повноважень проведення заходів щодо запобігання корупції та здійснення аналізу стану дотримання антикорупційного законодавства;

15) бере участь у нарадах, колегіях та інших заходах, що проводяться Головним управлінням, а також у підготовці відповідних документів і матеріалів з питань діяльності органів державної виконавчої служби;

16) здійснює прийом громадян та розглядає їх звернення з питань, що належать до компетенції Управління;

17) у роботі з письмовими й усними зверненнями громадян та юридичних осіб забезпечує кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний їх розгляд з метою оперативного розв'язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників та запобігання надалі порушенням у діях державних виконавців, повною мірою реалізуючи при цьому визначені законодавством повноваження;

18) організовує роботу зі службовими документами, здійснює контроль за веденням номенклатурних справ Управління відповідно до установленого порядку та вимог законодавства з діловодства;

19) здійснює перевірки законності виконавчих проваджень у відповідності до вимог закону;

20) проводить наради з питань, що належать до компетенції Управління;

21) забезпечує дотримання працівниками Управління виконавської та трудової дисципліни;

22) ініціює розгляд питань, які належать до компетенції Управління, на засіданнях колегії Головного управління.

23) готує відповідні матеріали з питань діяльності органів державної виконавчої служби для розгляду на колегії Головного управління;

24) вивчає та узагальнює потребу відділів державної виконавчої служби у матеріально технічних ресурсах;

25) вносить на розгляд начальника Головного управління пропозиції щодо матеріально-технічного забезпечення відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень Управління;

26) здійснює координацію діяльності Учбово-методичного центру органів державної виконавчої служби Запорізької області;

27) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

1.2. Заступник начальника управління державної виконавчої служби - начальник відділу організації та контролю за виконанням рішень Головного управління юстиції у Запорізькій області – Храмова Н.Б.

1) здійснює взаємодію з відділом організації та контроль за виконанням рішень та сектором аналітики і статистики Управління, координує їх діяльність;

2) вивчає та узагальнює практику застосування законодавства з питань виконання рішень та діяльності відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції,

3) розробляє методичні рекомендації для відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень;

4) здійснює організаційні заходи щодо підготовки до участі працівників Управління у складі комплексних перевірок, що проводяться Головним управлінням;

5) організовує проведення перевірок відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень;

6) організовує та забезпечує роботу Методологічної Ради;

7) готує відповідні матеріали з питань діяльності органів державної виконавчої служби для розгляду на колегії Головного управління юстиції;

8) перевіряє на відповідність чинному законодавству проекти організаційно - розпорядчих документів та доручень Управління, що доводяться до відома відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, та надає висновок щодо доцільності запровадження заходів, що містяться в зазначених документах;

9) перевіряє інформацію, що надається працівниками відділу організації та контролю за виконанням рішень управління, на доручення ДВС України;

10) здійснює перевірки законності виконавчих проваджень у відповідності до вимог закону;

11) здійснює прийом громадян та розглядає їх звернення з питань, що належать до компетенції Управління;

12) здійснює інші повноваження за дорученням начальника Управління.

1.3. Заступник начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Панчук І.Л.

1) забезпечує належну організацію та контроль за розглядом та проведенням перевірки за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби:
- здійснює розгляд та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби;
- здійснює безпосередній контроль за своєчасністю та повнотою проведення перевірки за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби, працівниками відділу організації та контролю за виконанням рішень;
- розглядає підстави заявлення відводу, самовідводу начальника органу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби. Готує відповідній проект постанови про задоволення чи відмову відводу, самовідводу начальника органу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби;
- готує, за поданням територіальних відділів ДВС, проекти постанов про передачу виконавчих проваджень відповідно до Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 17 травня 2004 року N 38/5.
- проводить попередню перевірку матеріалів виконавчих проваджень, що витребуються до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області у порядку статей 84-86 Закону України «Про виконавче провадження», готує проекти відповідних постанов;
- здійснює безпосередній контроль за своєчасністю та повнотою проведення працівниками відділу перевірки матеріалів виконавчих проваджень, що витребуються до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області у порядку статей 84-86 Закону України «Про виконавче провадження»;
- приймає участь у проведенні особистого прийому громадян, в тому числі виїзного, керівництвом управління;
- вносить керівництву Управління пропозиції щодо удосконалення роботи з питань компетенції відділу, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що відносять до компетенції відділу;
- здійснює аналіз стану розгляду та перевірки за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад, за результатами якого розробляє проекти відповідних рішень, які вносить на розгляд керівництва Управління;

2) організує співпрацю з відділом кадрової роботи та державної служби Головного управління;

3) перевіряє матеріали та готує подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців територіальних відділів ДВС, аналізує подання начальників відділів ДВС з питань застосування до державних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності та позбавлення матеріального заохочення;

4) організовує співпрацю з Представником Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Запорізькій області та Сектором представництва інтересів Держави в судах Головного управління юстиції у Запорізькій області;

5) організовує співпрацю з сектором аналітики і статистики Управління в частині збору та аналізу інформації по виконанню доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління (за переліком, визначеним начальником Управління);

6) приймає участь у проведенні перевірок відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень;

7) здійснює методичну та практичну допомогу територіальним органам ДВС з питань, що належать до компетенції відділу;

8) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.4. Головний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Вівчарь Ю.А.

1) здійснює ведення загального діловодства Управління :
- здійснює контроль за дотриманням строків, встановлених для виконання доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління, строків проведення перевірки за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби;
- організовує та забезпечує роботу робочої групи Головного управління по роботі з повторними зверненнями громадян та юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб);
- організовує ведення реєстрації звернень громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що надходять до управління, здійснює аналітичну обробку статистичних даних стану розгляду реєстрації звернень громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що надходять до управління;
- вивчає і узагальнює роботу з діловодства, вживає заходів до усунення причин порушення при здійсненні цієї роботи;
- організовує проведення семінарських занять, нарад за участю територіальних відділів ДВС; приймає участь у семінарських заняттях, нарадах; готує плани та протоколи відповідних семінарських занять, оперативних нарад Управління;
- готує відповідні матеріали з питань діяльності органів державної виконавчої служби для розгляду на колегії Головного управління;
- готує проект планів роботи Управління, типові плани робіт територіальних відділів державної виконавчої служби Запорізької області, та забезпечує контроль за виконанням передбачених в них запланованих заходів;
- формує номенклатуру справ управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції;
- розробляє типові номенклатури справ територіальних відділів державної виконавчої служби Запорізької області;
- здійснює оформлення та передачу номенклатурних справ до архіву Головного управління юстиції;
- приймає участь в комплексних, тематичних, цільових перевірках територіальних органів державної виконавчої служби в частині перевірки стану організації діловодства;
- здійснює контроль за усуненням недоліків та порушень, виявлених у ході проведення перевірок підпорядкованих органів державної виконавчої служби;
- здійснює документальне обслуговування роботи Управління, в тому числі в забезпеченні оперативного направлення документів, що створюються в процесі діяльності Управління, до підпорядкованих органів державної виконавчої служби;
- організовує контроль за своєчасним виконанням документів працівниками управління, їх підготовкою та оформленням, вживає заходів щодо скорочення строків проходження документів, узагальнює та аналізує дані про хід та результати цієї роботи;
- забезпечує дотримання єдиного порядку обліку, схоронності та використання документів, що створюються під час діяльності Управління, та удосконалення форм та методів роботи з документами в Управлінні з урахуванням сучасного обладнання та автоматизації діловодних процесів;
- організовує процес особистого прийому громадян, в тому числі виїзного, керівництвом Управління;
- відповідає за облік запитів про надання публічної інформації та надання відповідає на такі запити; вживає заходів щодо дотримання працівниками Управління та підпорядкованих органів державної виконавчої служби вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
- забезпечує підтримання контрольного стану документів, що створюються в діяльності Управління;
- здійснює систематизацію офіційних видань з питань законодавства в Управлінні;

2) здійснює систематизацію і аналіз підготовки та проведення стажування, підвищення кваліфікації державних службовців територіальних відділів державної виконавчої служби;

3) організовує збір, перевірку, узагальнення та аналіз інформації по виконанню доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління (за переліком, визначеним начальником Управління);

4) організовує взаємодію з ЗФ ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України;
- контролює роботу відділу примусового виконання рішень Управління та відділів державної виконавчої служби, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції з підключення та використання мережі Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;
- здійснює аналіз, узагальнення та облік проблемних питань з використання ЄДРВП, надає відповідні аналітичні матеріали, пропозиції щодо їх усунення керівництву Управління та ЗФ ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, в тому числі щодо удосконалення програмного забезпечення;
- надає працівникам Управління інформацію з ЄДРВП у разі необхідності підготовки відповідної інформації, що відноситься до компетенції Управління;
- координує роботу з питань отримання та анулювання паролів та ключів працівниками органів державної виконавчої служби Запорізької області;
- координує з ЗФ ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України процес навчання користувачів ЄДРВП;

5) здійснює інформаційне забезпечення діяльності Управління, узагальнення матеріалів про основні напрями діяльності ДВС та їх оперативну підготовку для висвітлення в ЗМІ;

6) здійснює заходи щодо висвітлення інформації про діяльність Управління та відділів державної виконавчої служби, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції у мережі Інтернет, зокрема шляхом наповнення та супроводження офіційного веб -сайту Управління, планування роботи в цьому напрямку;

7) здійснює організацію прес – конференцій, брифінгів, тематичних семінарів та забезпечення висвітлення офіційної точки зору керівництва ДВС України та Управління;

8) організовує та здійснює освітньо – роз’яснювальну роботу, в тому числі в ЗМІ, з питань, що стосуються виконання завдань державної виконавчої служби;

9) організовує попередню підготовку матеріалів для виступів представників органів ДВС у ЗМІ або на заходах, що висвітлюються ЗМІ;

10) аналізує матеріали висвітлення в ЗМІ фактів, пов’язаних з виконанням виконавчих проваджень, викликають суспільний резонанс;

11) встановлює та підтримує робочі контакти з редакціями газет, журналів, теле- та радіокомпаній, в межах своєї компетенції надає їх офіційним представникам необхідну інформацію;

12) забезпечує виготовлення, в межах можливостей, фото-, аудіо-,відеопродукції для використання в інформаційній діяльності органів ДВС;

13) організовує координацію функцій з питань висвітлення діяльності ДВС у ЗМІ;

14) організовує підготовку щотижневих оглядів електронних та друкованих ЗМІ, здійснює підготовку архівної добірки інформаційних матеріалів (публікацій, фото-, аудіо-, відеоматеріалів) з питань діяльності ДВС;

15) організовує проведення «гарячих» телефонних ліній та підготовку за результатами їх роботи відповідних інформаційних матеріалів;

16) взаємодіє з прес-службами інших державних органів влади та місцевого самоврядування;

17) здійснює заходи щодо формування позитивного іміджу органів ДВС Запорізької області;

18) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.5. Головний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області– Купрікова І.М.

1) здійснює розгляд та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби;

2) організовує роботу з питання вивчення актів прокурорського реагування на порушення державних виконавців:
- здійснює облік та аналіз матеріалів по перевіркам органами прокуратури Управління;
- здійснює облік та аналіз матеріалів по перевіркам органами прокуратури територіальних відділів ДВС;
- здійснює облік та аналіз матеріалів по виконанню постанов про порушення дисциплінарного провадження та заходів реагування (процесуальних, дисциплінарних);
- здійснює розгляд та перевірку матеріалів прокурорського реагування;
- готує подання про притягнення державних виконавців до дисциплінарної відповідальності;

3) організовує роботу з підготовки, направлення та розгляду подань державних виконавців:
- здійснює контроль за порядком оформлення подань державних виконавців згідно вимог чинного законодавства;
- здійснює контроль за дотриманням строків розгляду подань державних виконавців;
- здійснює контроль за наслідками розгляду подань державних виконавців (порядок оскарження у випадку безпідставної відмови);
- готує рекомендації, інструктивні та методичні матеріали по організації роботи з розгляду подань державних виконавців;
- проводить перевірку територіальних відділів ДВС з питань стану додержання державними виконавцями вимог чинного законодавства при підготовці, оформленні та здійсненні контролю за станом розгляду подань, які направляються на виконання до відповідних органів;

4) організовує роботу за здійсненням контролю по виконанню виконавчих документів, винесених за позовами прокурорів:
- організовує проведення взаємозвірок з органами прокуратури (строки проведення, повнота надання інформації);
- здійснює контроль за порядком організації роботи по виконанню виконавчих документів за позовами прокуратури в територіальному відділі ДВС (належний розподіл обов’язків по виконання виконавчих проваджень вказаної категорії);
- узагальнює інформацію по здійсненню представництва органів прокуратури по виконанню виконавчих проваджень за їх позовами;
- здійснює організацію процесу залучення робітників органів прокуратури для проведення виконавчих дій при виконанні виконавчих документів, винесених за позовами прокуратури;
- здійснює уніфікацію строків надання інформації;
- готує рекомендації, інструктивні та методичні матеріали по виконанню виконавчих документів, винесених за позовами прокурорів;
- проводить перевірку територіальних відділів ДВС з питань виконання виконавчих документів, винесених за позовами прокурорів;
- щоквартально узагальнює акти звірення виконавчих документів щодо стану виконання рішень суду за позовами прокурорів;
- щоквартально аналізує акти перевірок начальниками територіальних відділів ДВС Запорізької області виконавчих проваджень за позовами прокурорів;

5) здійснює організацію та контроль за взаємодією з правоохоронними та іншими органами, що залучаються при проведенні виконавчих дій:
- аналізує інформацію щодо здійснення взаємодії з органами внутрішніх справ (згідно спільного наказу Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ від 25.06.2002 № 607/56/5 «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб)»):
а) розгляд подань державних виконавців;
б) розгляд постанов до проведення виконавчих дій (постанов про привід боржника та ін.;
в) правильність оформлення постанов про залучення працівників органів внутрішніх справ до участі у проведенні виконавчих дій (наявність та обґрунтованість відмови;

6) здійснює організацію взаємодії з органами ДПА (згідно спільного наказу Міністерства юстиції України та Державної податкової адміністрації України від 03.07.2002 № 60/5/304 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та податкової міліції при примусовому виконанні рішень судів про стягнення коштів на користь держави за позовами органів державної податкової служби»):
а) розгляд подань державних виконавців;
б) правильність оформлення постанов про залучення працівників податкової міліції до участі у проведенні виконавчих дій (наявність та обґрунтованість відмови);

7) здійснює перевірку дотримання ведення журналу перевірок, ревізій відділів ДВС;

8) здійснює перевірку дотримання повноважень на отримання інформації по виконавчим провадженням правоохоронними органами;

9) здійснює облік та щоквартальний аналіз перевірок проведених правоохоронними органами;

10) здійснює аналітичне дослідження порядку проведення та підстав перевірки, наслідків реагування.

11) здійснює контроль за виконанням рішень судів про конфіскацію майна, застосовану згідно вироків суду:
- проводить перевірку територіальних відділів ДВС з питань виконання рішень судів вказаної категорії;
- здійснює контроль за виконанням виконавчих документів про конфіскацію майна по кримінальних справах;

12) готує відповідні матеріали з питань діяльності органів державної виконавчої служби для розгляду на колегії Головного управління.

13) представляє Управління при проведенні Головним управлінням службових розслідувань;

14) організовує здійснення заходів, спрямованих запобіганню корупційним і злочинним проявам:
- перевіряє документи про притягнення до відповідальності за вчинення корупційних діянь;
- веде базу даних щодо випадів вчинення корупційних діянь;
- здійснює контроль за виконанням заходів, спрямованих на запобігання корупційним і злочинним проявам;
- узагальнює та аналізує судову практику з питань притягнення до відповідальності за вчинення корупційних діянь;

15) готує інформацію щодо порушених кримінальних справ відносно працівників органів ДВС, інформації відносно працівників органів ДВС щодо яких застосовано стягнення протягом місяця, інформації щодо позбавлення премій, встановлених надбавок до посадових окладів відносно працівників органів ДВС протягом місяця.

16) є членом конкурсної комісії Головного управління;

17) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.6. Головний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Дружкіна Л.О.

1) здійснює розгляд та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби;

2) розглядає та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад, що знаходяться на «особистому контролі» ДВС України;

3) проводить попередню перевірку матеріалів виконавчих проваджень, що витребуються до ДВС України та Управління у порядку статей 84-86 Закону України «Про виконавче провадження», готує проекти відповідних постанов;

4) розглядає підстави заявлення відводу, самовідводу начальника органу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби. Готує відповідній проект постанови про задоволення чи відмову відводу, самовідводу начальника органу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби;

5) готує, за поданням відділу примусового виконання рішень, територіальних органів державної виконавчої служби. проекти постанов про передачу виконавчих проваджень відповідно до Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 17 травня 2004 року N 38/5;

6) перевіряє матеріали та готує подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців територіальних відділів ДВС, аналізує подання начальників відділів ДВС з питань застосування до державних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності та позбавлення матеріального заохочення;

7) приймає участь у проведенні перевірок відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень;

8) здійснює методичну та практичну допомогу територіальним органам ДВС з питань, о належать до компетенції відділу;

9) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.7. Головний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Захаренко О.О.:

1) здійснює перевірку відповідності чинному законодавству пакетів документів щодо реалізації арештованого державними виконавцями майна;

2) веде облік та узагальнення даних щодо передачі арештованого державними виконавцями майна на реалізацію;

3) взаємодіє з іншими органами державної влади щодо проблемних питань, які виникають в процесі передачі на реалізацію арештованого державними виконавцями майна;

4) здійснює взаємодію зі спеціалізованими торгівельними організаціями, що мають право на реалізацію арештованого державними виконавцями майна;

5) організовує роботу конкурсної комісії управління державної виконавчої служби Головного управління стосовно передачі на реалізацію арештованого державними виконавцями майна;

6) здійснює методичну та практичну допомогу територіальним органам державної виконавчої служби з питань реалізації арештованого державними виконавцями майна;

7) здійснює розгляд та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань реалізації арештованого державними виконавцями майна;

8) аналізує стан підготовки документів щодо передачі арештованого державними виконавцями майна на реалізацію та розробляє проекти рішень з цього приводу;

9) приймає участь у проведенні перевірок відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень;

10) перевіряє матеріали та готує подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців територіальних відділів ДВС, аналізує подання начальників відділів ДВС з питань застосування до державних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності та позбавлення матеріального заохочення;

11) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.8. Провідний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Овдієнко О.Ф.:

1) здійснює розгляд та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби;

2) розглядає та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад, що знаходяться на «особистому контролі» ДВС України;

3) проводить попередню перевірку матеріалів виконавчих проваджень, що витребуються до ДВС України та Управління у порядку статей 84-86 Закону України «Про виконавче провадження», готує проекти відповідних постанов;

4) розглядає підстави заявлення відводу, самовідводу начальника органу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби. Готує відповідній проект постанови про задоволення чи відмову відводу, самовідводу начальника органу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби;

5) готує, за поданням відділу примусового виконання рішень, територіальних органів державної виконавчої служби. проекти постанов про передачу виконавчих проваджень відповідно до Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 17 травня 2004 року N 38/5;

6) перевіряє матеріали та готує подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців територіальних відділів ДВС, аналізує подання начальників відділів ДВС з питань застосування до державних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності та позбавлення матеріального заохочення;

7) приймає участь у проведенні перевірок відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень;

8) здійснює методичну та практичну допомогу територіальним органам ДВС з питань, о належать до компетенції відділу;

9) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.9. Провідний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Алєксєєнко І.М.:

1) здійснює розгляд та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби;

2) розглядає та проводить перевірку за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад, що знаходяться на «особистому контролі» ДВС України;

3) проводить попередню перевірку матеріалів виконавчих проваджень, що витребуються до ДВС України та Управління у порядку статей 84-86 Закону України «Про виконавче провадження», готує проекти відповідних постанов;

4) розглядає підстави заявлення відводу, самовідводу начальника органу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби. Готує відповідній проект постанови про задоволення чи відмову відводу, самовідводу начальника органу державної виконавчої служби або всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби;

5) готує, за поданням відділу примусового виконання рішень, територіальних органів державної виконавчої служби. проекти постанов про передачу виконавчих проваджень відповідно до Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 17 травня 2004 року N 38/5;

6) перевіряє матеріали та готує подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців територіальних відділів ДВС, аналізує подання начальників відділів ДВС з питань застосування до державних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності та позбавлення матеріального заохочення;

7) приймає участь у проведенні перевірок відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень;

8) здійснює методичну та практичну допомогу територіальним органам ДВС з питань, о належать до компетенції відділу;

9) проводить перевірку документів щодо виплати винагороди державним виконавцям та готує проекти відповідних документів щодо її виплати у разі погодження начальником Управління;

10) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.10. Головний спеціаліст сектору аналітики і статистики управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Фесун О.М.:

1) організовує та контролює ведення статистичної звітності Управління та підпорядкованих територіальних органів ДВС;

2) організовує збір, перевірку, узагальнення та складання Форми звітності № 1 «Звіт про роботу органів державної виконавчої служби»;

3) здійснює збір, перевірку, узагальнення та складання оперативної інформації щодо показників роботи органів державної виконавчої служби;

4) розробляє та надає обґрунтування планових показників залишку виконавчих проваджень, завершення та фактичного виконання виконавчих проваджень, стягнення коштів виконавчого збору та витрат на організацію та проведення виконавчих дій територіальними органами державної виконавчої служби на звітний період;

5) організовує контроль за збором, узагальненням та аналізом інформації по виконанню доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Управління ДВС (за переліком визначеним, начальником Управління), в тому числі разових;

6) готує аналітичні матеріали щодо діяльності підпорядкованих територіальних органів ДВС на наради з начальниками територіальних органів ДВС, визначає найгірші показники діяльності відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень за звітний період, готує аналітичні довідки з цього приводу та проекти документів щодо вжиття заходів поліпшення показників по відповідних напрямках;

7) здійснює спільно з особою, відповідальною за використання ЄДРВП, аналіз даних узагальненої інформації у порівнянні з даними ЄДРВП, виявляє причини та вживає заходів щодо усунення розбіжностей, які були виявлені;

8) на підставі узагальнених даних здійснює аналітичну роботу за напрямками діяльності органів державної виконавчої служби та готує пропозиції щодо вдосконалення форм статистичного обліку органів ДВС з урахуванням можливостей сучасного обладнання та автоматизації процесу;

9) взаємодіє та співпрацює з іншими структурними підрозділами Управління та Головного управління юстиції щодо здійснення аналітичної роботи, ведення та узагальнення статистичної звітності;

10) бере участь у розробці комплексних заходів, аналітичних матеріалів, програм, пропозицій та плану роботи Управління;

11) готує та надає аналітичні матеріали для проведення перевірок відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень, приймає участь у їх проведенні;

12) перевіряє матеріали та готує подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців територіальних відділів ДВС, аналізує подання начальників відділів ДВС з питань застосування до державних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності та позбавлення матеріального заохочення;

13) здійснює методичну та практичну допомогу територіальним органам ДВС з питань, що належать до компетенції сектору;

14) готує аналітичні матеріали з різних напрямків діяльності органів ДВС для розгляду на колегії Головного управління;

15) здійснює збір, узагальнення та аналіз інформації по виконанню разових доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Управління;

16) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.11. Провідний спеціаліст сектору аналітики і статистики управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Абрамова Н.В.

1) організовує збір, перевірку, узагальнення та аналіз інформації по виконанню доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління (за переліком визначеним, начальником Управління);

2) здійснює наповнення та ведення електронної бази щодо стану реалізації арештованого державними виконавцями майна;

3) здійснює узагальнення та аналіз стану реалізації майна арештованого державними виконавцями, контролює строки реалізації майна та роботу спеціалізованих організацій;

4) готує відповідні документи та забезпечує організаційну роботу конкурсної комісії стосовно передачі на реалізацію арештованого державними виконавцями;

5) здійснює взаємодію із спеціалізованими організаціями, що здійснюють реалізацію майна арештованого державними виконавцями;

6) організовує передачу на реалізацію арештованого державними виконавцями майна відповідно до вимог п. 5.12.6 Інструкції про проведення виконавчих дій.

7) здійснює збір, узагальнення та аналіз інформації по виконанню разових доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління.

8) приймає участь у проведенні перевірок відділів державної виконавчої служби державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, відділу примусового виконання рішень;

9) перевіряє матеріали та готує подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців територіальних відділів ДВС, аналізує подання начальників відділів ДВС з питань застосування до державних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності та позбавлення матеріального заохочення;

10) здійснює методичну та практичну допомогу територіальним органам ДВС з питань, що належать до компетенції сектору;

11) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.12. Начальник відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Щербина А.О.

1) організовує роботу відділу примусового виконання рішень (далі – відділ) у відповідності до вимог чинного законодавства, забезпечує ефективну роботу та виконання завдань відділом відповідно до його компетенції несе персональну відповідальність за виконання покладених на відділ завдань;

2) здійснює контроль за своєчасним, правильним, повним виконанням рішень державними виконавцями, проводить перевірку їх роботи. Вивчає та узагальнює роботу з виконання документів, перелік яких визначено статтями 17, 21 Закону України “Про виконавче провадження”;

3) в межах своєї компетенції розглядає звернення громадян й юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), пов’язаних з роботою відділу, проводить їх перевірку виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян;

4) проводить особистий прийом громадян;

5) вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), вживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи;

6) готує матеріали до засідань колегій, спільних нарад з питань, що належать до завдань відділу;

7) організовує та забезпечує відповідно до своєї компетенції виконання доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління;

8) розподіляє обов’язки між працівниками відділу, визначає ступінь відповідальності працівників підрозділу, забезпечує дотримання працівниками виконавської, трудової дисципліни, порядку та регламенту роботи Головного управління;

9) проводить наради, організовує роботу по веденню діловодства, забезпечує дотримання працівниками відділу установленого порядку роботи із службовими документами та їх зберіганням;

10) представляє в установленому порядку інтереси відділу у судових органах;

11) вносить начальнику Управління пропозиції щодо підготовки подання начальнику Головного управління юстиції про заохочення за успіхи в роботі або притягнення до відповідальності працівників відділу;

12) вирішує питання про відвід державних виконавців;

13) виносить рішення про передачу виконавчого провадження до відділу у відповідності до Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17.05.2004 N 38/5;

14) у встановленому порядку координує роботу відділу з іншими структурними підрозділами Управління, Головного управління, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими органами і установами;

15) виконує інші функції відповідно до покладених на відділ завдань, а також здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.13. Заступник начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області - Сулаков Е.І.:

1) організовує разом з начальником роботу відділу у відповідності до вимог чинного законодавства, забезпечує ефективну роботу та виконання завдань відділом відповідно до його компетенції;

2) за дорученням начальника відділу проводить попередню перевірку роботи державних виконавців, вивчає та узагальнює роботу з виконання документів, перелік яких визначено статтями 17, 21 Закону України “Про виконавче провадження”;

3) виконує рішення судів, інших органів (посадових осіб), що знаходяться на виконанні у відділі;

4) в межах своєї компетенції розглядає звернення громадян й юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), пов’язаних з роботою відділу, проводить їх попередню перевірку виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян;

4) проводить особистий прийом громадян;

5) разом з начальником відділу вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), вживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи;

6) організовує та забезпечує відповідно до своєї компетенції виконання доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління;

7) представляє в установленому порядку інтереси відділу у судових органах;

8) в межах своєї компетенції координує роботу відділу з іншими структурними підрозділами Управління, Головного управління, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими органами і установами;

9) виконує інші функції відповідно до покладених на відділ завдань, а також здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.14. Головний державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області - Кохненко Є.С.:

1) виконує рішення, судів, інших органів (посадових осіб), неупереджено, своєчасно, повно вчиняє виконавчі дії;

2) в межах своєї компетенції розглядає звернення громадян й юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), пов’язаних з роботою відділу, виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян;

3) проводить особистий прийом громадян;

4) за дорученням начальника відділу вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), вживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи;

5) організовує та забезпечує відповідно до своєї компетенції виконання доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління;

6) представляє в установленому порядку інтереси відділу у судових органах;

7) виконує інші функції відповідно до покладених на відділ завдань, здійснює інші повноваження за дорученням керівництва відділу та керівництва Управління.

1.15. Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області - Юлдашев А.А.:

1) виконує рішення, судів, інших органів (посадових осіб), неупереджено, своєчасно, повно вчиняє виконавчі дії;

2) в межах своєї компетенції розглядає звернення громадян й юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), пов’язаних з роботою відділу, виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян;

3) проводить особистий прийом громадян;

4) за дорученням начальника відділу вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), вживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи;

5) організовує та забезпечує відповідно до своєї компетенції виконання доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління;

6) представляє в установленому порядку інтереси відділу у судових органах;

5) виконує інші функції відповідно до покладених на відділ завдань, а також здійснює інші повноваження за дорученням керівництва відділу та керівництва Управління.

1.16. Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області - Єрмакова О.С.:

1) організовує збір, перевірку, узагальнення та аналіз інформації по виконанню доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління (за переліком, визначеним начальником Управління);

2) організовує роботу по контролю за виконанням рішень щодо стягнення коштів до Державного бюджету України та державних цільових фондів:

3) організовує співпрацю з митними органами в частині виконання рішень судів про конфіскацію майна, вилученого митними органами:
- організовує проведення взаємозвірок з митними органами щодо стану виконання органами ДВС виконавчих документів про конфіскацію майна, вилученого митними органами;
- організовує та здійснює перевірки схоронності майна, вилученого митними органами;
- організовує проведення спільних нарад органів ДВС з митними органами Запорізької області;
- готує інформацію щодо стану виконання виконавчих документів про конфіскацію майна, вилученого митними органами та переданого до органів ДВС;

4) здійснює контроль та організовує роботу з територіальними відділами ДВС з виконання рішень судів про конфіскацію майна, вилученого митними органами:
- здійснює безпосередній контроль за роботою територіальних відділів ДВС з виконання рішень судів про конфіскацію майна, вилученого митними органами (ведення бази даних);
- проводить попередню перевірку матеріалів виконавчих проваджень, що витребуються до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області у порядку статей 84-86 Закону України «Про виконавче провадження».
- здійснює моніторинг схоронності майна, вилученого митними органами, та витрат на його зберігання;

8) організовує роботу органів ДВС з суміжними органами з питань подальшого розпорядження конфіскованим майном, нереалізованого торговельними організаціями та знятого з реалізації;

6) здійснює контроль та організовує роботу з територіальними відділами ДВС з виконання рішень судів про конфіскацію майна, стягнення державного мита, фінансових санкцій та інших стягнень до бюджету;

7) здійснює контроль за станом виконання виконавчих документів про стягнення коштів на користь органів ПФУ:
- надає звітність щодо стану виконання виконавчих документів про стягнення коштів за користь органів ПФУ;
- готує аналітичні довідки, протоколи засідань (нарад) стосовно аналізу та розгляду питань діяльності органів державної виконавчої служби в частині виконання виконавчих документів про стягнення коштів на користь органів ПФУ;
- координує та готує документи за результатами діяльності робочої групи, селекторних нарад з Головним управлінням ПФУ Запорізької області, приймає участь у проведенні спільних перевірок підпорядкованих органів.

8) здійснює контроль за станом виконання рішень судів про стягнення податкової заборгованості:
- готує статистичну та аналітичну інформацію щодо кількості рішень судів про стягнення активів платників податків у рахунок погашення податкового боргу, стану їх виконання та фактичного перерахувань до державного бюджету;
- проводить моніторинг виконавчих документів про стягнення податкової заборгованості (здійснює контроль за виконанням вказаних виконавчих проваджень);
- проводить перевірку територіальних відділів ДВС з питань виконання виконавчих документів про стягнення податкової заборгованості;

9) здійснює контроль за станом виконання постанов про адміністративні правопорушення в частині стягнення штрафів за матеріалами органів Державтоінспекції;

10) здійснює контроль за станом виконання виконавчих документів по стягненню заборгованості по заробітний платі та документів пов’язаних із трудовими відносинами:
- надає звітність щодо стану виконання рішень судів та інших органів про стягнення заборгованості із заробітної плати:
а) готує та надає до управління праці та соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації інформації щодо стану виконання рішень судів та інших органів про стягнення заборгованості із заробітної плати;
б) складає та надає до ДВС України звітність, пов’язану з погашенням заборгованості по заробітній платі та інших виплатах, пов’язаних з трудовими правовідносинами;
- координує роботу та готує документи по роботі комісій про погашення заборгованості по заробітній платі та інших виплатах, пов’язаних з трудовими правовідносинами:
а) обласної комісії Запорізької обласної державної адміністрації з питань погашення заборгованості з заробітної плати, пенсії, стипендії та інших соціальних виплат;
б) робочої групи з питання здійснення контролю та аналізу стану виконання виконавчих документів про стягнення заборгованості із заробітної плати;
в) комісій про погашення заборгованості по заробітній платі та інших виплатах, пов’язаних з трудовими правовідносинами при територіальних відділах ДВС (при наявності);

11) перевіряє матеріали та готує подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців територіальних відділів ДВС, аналізує подання начальників відділів ДВС з питань застосування до державних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності та позбавлення матеріального заохочення;

12) готує відповідні аналітичні матеріали з питань діяльності органів державної виконавчої служби для розгляду на колегії Головного управління;

13) спільно з головним спеціалістом відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області здійснює контроль за станом перерахування до бюджету стягнутих з боржників коштів;

14) виконує рішення, судів, інших органів (посадових осіб), неупереджено, своєчасно, повно вчиняє виконавчі дії;

15) в межах своєї компетенції розглядає звернення громадян й юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), пов’язаних з роботою відділу, виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян;

16) проводить особистий прийом громадян;

17) за дорученням начальника відділу вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), вживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи;

18) здійснює методичну та практичну допомогу територіальним органам ДВС в межах своїх повноважень;

19) здійснює інші повноваження за дорученням керівництва Управління.

1.17. Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області - Морар М.В.:

1) виконує рішення, судів, інших органів (посадових осіб), неупереджено, своєчасно, повно вчиняє виконавчі дії;

2) в межах своєї компетенції розглядає звернення громадян й юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), пов’язаних з роботою відділу, виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян;

3) проводить особистий прийом громадян;

4) за дорученням начальника відділу вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), вживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи;

5) організовує та забезпечує відповідно до своєї компетенції виконання доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління;

6) представляє в установленому порядку інтереси відділу у судових органах;

7) виконує інші функції відповідно до покладених на відділ завдань, а також здійснює інші повноваження за дорученням керівництва відділу та керівництва Управління.

1.18. Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області - Соломенна К.В.:

1) виконує рішення, судів, інших органів (посадових осіб), неупереджено, своєчасно, повно вчиняє виконавчі дії;

2) в межах своєї компетенції розглядає звернення громадян й юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), пов’язаних з роботою відділу, виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян;

3) проводить особистий прийом громадян;

4) за дорученням начальника відділу вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), вживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи;

5) організовує та забезпечує відповідно до своєї компетенції виконання доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління;

6) представляє в установленому порядку інтереси відділу у судових органах;

7) виконує інші функції відповідно до покладених на відділ завдань, а також здійснює інші повноваження за дорученням керівництва відділу та керівництва Управління.

1.19. Головний спеціаліст відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області - Шевченко І.В.:

1) організовує збір, перевірку, узагальнення та аналіз інформації по виконанню доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління (за переліком, визначеним начальником Управління);

2) збирає та узагальнює пропозиції про потреби у матеріально-технічних ресурсах відділів державної виконавчої служби;

3) здійснює ведення книги обліку депозитних сум відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції та готує відповідні документи щодо виплати коштів, стягнутих державними виконавцями відділу;

4) збирає та узагальнює пропозиції керівників відділів державної виконавчої служби по використанню коштів виконавчого збору;

5) проводить перевірку стану реєстраційного рахунку і звітності за депозитними сумами, належного ведення книги обліку депозитних сум у відділах державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції;

6) готує пропозиції до складання бюджетного запиту розпорядником
бюджетних коштів з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для діяльності органів державної виконавчої служби на наступний бюджетний період.

1.20. Спеціаліст першої категорії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області - Дерев’янко І.В.:

1) здійснює ведення загального діловодства відділу;

2) здійснює контроль за дотриманням строків, встановлених для виконання доручень Міністерства юстиції України, ДВС України, Головного управління, Управління;

3) приймає, реєструє і готує для розгляду начальником відділу вхідну кореспонденцію;

4) проводить реєстрацію, облік і зберігання виконавчих проваджень, передає на виконання державним виконавцям;

5) веде довідково-облікову картотеку;

6) веде облікові картки на зведені виконавчі провадження;

7) веде реєстраційно-облікові книги, журнали та номенклатурні справи;

8) готує та передає до архіву виконавчі провадження та інші документи відділу;

9) здійснює облік і зберігання актів передачі та актів знищення виконавчих проваджень, переданих до архіву;

10) здійснює контроль за наявністю довідкової інформації у відділі: покажчиків кабінетів, графіків прийому громадян;

11) вивчає і узагальнює роботу з діловодства, вживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї роботи;

12) забезпечує дотримання у відділі вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

12) виконує службові разові доручення начальника відділу, а також доручення керівництва Управління.

2. Головному спеціалісту управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області Вівчарь Ю.А. раз на півріччя здійснювати актуалізацію напрямків роботи за пропозиціями працівників Управління.

3. Розпорядження відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 25 березня 2011 року № 6 «Про розподіл напрямків роботи та функціональних обов’язків між працівниками відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області» вважати таким, що втратило чинність.

4. Контроль за виконанням цього розпорядження залишаю за собою.

 

Начальник управління державної
виконавчої служби Головного управління
юстиції у Запорізькій області
А.В. П’ятницький
 

Розпорядження (2011, УДВС ГУЮ у Запорізькій області) Про розподіл обов’язків з кураторства підпорядкованих органів державної виконавчої служби Запорізької області між працівниками відділу організації та контролю за виконанням рішень від 21.09.2011 № 27


 ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я
від 21 вересня 2011 року №27
м. Запоріжжя

Про розподіл обов’язків з кураторства підпорядкованих органів державної виконавчої служби Запорізької області між працівниками відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління
юстиції у Запорізькій області

З метою вдосконалення системи управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі – Управління), забезпечення сталого функціонування роботи та виконання покладених завдань,

ЗОБОВ’ЯЗУЮ :

1. Розподілити обов’язки з кураторства підпорядкованих органів державної виконавчої служби Запорізької області, в тому числі в частині здійснення розгляду та проведення перевірки за зверненнями громадян і юридичних осіб, народних депутатів України та депутатів місцевих рад з питань, що відносяться до компетенції органів державної виконавчої служби, між працівниками відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління наступним чином:

1.1. Заступник начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Панчук І.Л.

Відділ державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області;
Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції;
Відділ примусового виконання рішень Управління.

1.2. Головний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Дружкіна Л.О.

Відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Гуляйпільського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Чернигівського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції Запорізької області;
Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції;
Ленінський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції;
1.3. Провідний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Овдієнко О.Ф.:

Відділ державної виконавчої служби Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Новомиколаївського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Великобілозерського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції Запорізької області;
Хортицький відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції;
Заводський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції;
Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції;

1.4. Провідний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області – Алєксєєнко І.М.:

Відділ державної виконавчої служби Розівського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Веселівського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Приазовського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби К. - Дніпровського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області;
Відділ державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції Запорізької області;
Комунарський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції.

2. Головному спеціалісту управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області Вівчарь Ю.А. довести дане розпорядження до відома працівників Управління.

3. Контроль за виконанням цього розпорядження залишаю за собою.

Начальник управління державної
виконавчої служби Головного управління
юстиції у Запорізькій області
А.В. П’ятницький

 

Роз’яснення (2010, Запорізька область) щодо отримання інформації від органів БТІ

УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІІ УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІІ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ
69107, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 164, тел./факс: (38-0612) 39-01-55


28.09.2010 № 4144/10 Заступникам начальникам районних, міськрайонних управлінь юстиції — начальникам відділів державної виконавчої служби, начальнику підрозділу примусового виконання рішень

Щодо отримання інформації від органів БТІ

З метою попередження випадків відмови у наданні державним виконавцям органами БТІ інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області звертає Вашу увагу на наступне:

Згідно наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 N1692/5 «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 ”Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно“» затверджена нова редакція Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що набирає чинності з 01.10.2010.

Зазначеною редакцію, зокрема, встановлено новий порядок надання та отримання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно пункту 7.1 Положення інформація з Реєстру прав надається у формі витягу та інформаційної довідки.

Інформаційну довідку з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ мають право отримувати суди, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом (пункт 7.1.2 Положення).

Інформаційна довідка з Реєстру прав формується на підставі відомостей, які містяться в Реєстрі прав, після отримання письмового запиту від вищезазначених органів.

Моментом прийняття письмового запиту про надання інформаційної довідки з Реєстру прав вважається внесення реєстратором БТІ запису в журнал обліку заяв та запитів про надання інформації з Реєстру прав.

Письмовий запит про надання інформаційної довідки з Реєстру прав подається на бланку встановленої форми із зазначенням законних підстав для такого запиту за підписом керівника або особи, що виконує його обов’язки, із зазначенням відповідного номера справи, у зв’язку з якою виникла потреба в отриманні інформації (пункт 7.5 Положення). 

Згідно пункту 7.7 Положення реєстратор БТІ протягом чотирнадцяти робочих днів з дня прийняття письмового запиту про надання інформаційної довідки з Реєстру прав надає інформаційну довідку з Реєстру прав або приймає рішення про відмову в їх наданні.

Інформаційна довідка з Реєстру прав містить:

  • дату формування та номер інформаційної довідки з Реєстру прав;
  • реєстраційний номер об’єкта;
  • тип (призначення) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації (житловий будинок, квартира, приміщення, об’єкт незавершеного будівництва тощо);
  • адресу (місцезнаходження) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації;
  • відомості про власника (власників);
  • підстави виникнення, переходу чи припинення права власності;
  • форму власності;
  • вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності;
  • відомості про правонабувача (правонабувачів);
  • підстави виникнення, переходу чи припинення речового права;
  • зміст і характеристику речового права;
  • час дії речового права;
  • прізвище, ім’я, по батькові та підпис реєстратора БТІ;
  • прізвище, ім’я, по батькові та підпис керівника БТІ або уповноваженої ним особи.  

Зазначена довідка скріплюється печаткою БТІ (пункт 7.10 Положення).

Згідно пункту 7.12 Положення реєстратор БТІ відмовляє у задоволенні запиту про надання інформаційної довідки з Реєстру прав, якщо запит, що надійшов, не відповідає вимогам підпункту 7.1.2 пункту 7.1 та пункту 7.5 Положення.

З огляду на вищевказані вимоги, запит державного виконавця щодо отримання інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно має відповідати наступним вимогам:

  1. оформлений на бланку встановленої форми;
  2. містити зазначення законних підстав для такого запиту (нормативне обґрунтування);
  3. містити відповідний номер справи, у зв’язку з якою виникла потреба в отриманні інформації (номер та інші реквізити виконавчого провадження, при виконанні якого виникла необхідність в отриманні інформаційної довідки);
  4. підписаний керівником або особою, що виконує його обов’язки.

Прошу довести даний лист до відома державних виконавців та забезпечити використання у роботі.

Заступник начальника
А. В. П’ятницкий

Рішення (2012, КСУ) Справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу

 

 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Конс“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“
(справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу)

м. Київ 

13 грудня 2012 року 

№ 18-рп/2012 
Справа № 1-26/2012

Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Бринцева Василя Дмитровича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Винокурова Сергія Маркіяновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Запорожця Михайла Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича - доповідача,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Пасенюка Олександра Михайловича,
Стецюка Петра Богдановича,
Шаптали Наталі Костянтинівни,
Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Конс“ (далі - Товариство) щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 24, ст. 207) з наступними змінами (далі - Закон № 606) у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - Кодекс), пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“ від 23 червня 2005 року № 2711-IV (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 33, ст. 430) з наступними змінами (далі - Закон № 2711).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення Товариства.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування судами України положень Закону № 606 та Закону № 2711.
Заслухавши суддю-доповідача Колоса М.І. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства юстиції України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету „Одеська юридична академія“, Національного університету „Юридична академія імені Ярослава Мудрого“, Конституційний Суд України

установив:

1. Товариство звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону № 606 у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Кодексу, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711 в аспекті таких питань:
- чи обумовлена можливість зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини першої статті 37 Закону № 606 та абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711 характером заборгованості, а саме тим, що вона виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, та колом осіб, на яких поширюється дія Закону № 2711;
- чи є факт внесення підприємства до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості (далі - Реєстр) відповідно до Закону № 2711, безумовною підставою для зупинення виконавчого провадження.

2. Вирішуючи порушене в конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.
Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб’єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території; обов’язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п’ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Згідно зі статтею 115 Кодексу рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом № 606. Зі змісту статей 1, 2, 17, 18, 19, 25, 27, 37, 38 цього закону вбачається, що примусове виконання рішень судів України відбувається на підставі виконавчих документів, які є основою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Законодавець також закріпив перелік підстав, що зумовлюють зупинення виконавчого провадження.
Конституційний Суд України вважає, що зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, має відповідати принципу верховенства права та здійснюватися у випадках і на підставі, визначених законом.

3. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 37, абзацу п’ятого частини другої статті 39 Закону № 606 виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру на визначений Законом № 2711 строк дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу.
Зі змісту Закону № 2711 вбачається, що його прийнято з метою сприяння поліпшенню фінансового стану підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості через здійснення заходів, спрямованих на зменшення та/або розстрочення кредиторської та дебіторської заборгованостей шляхом застосування механізмів списання, взаєморозрахунків, реструктуризації, часткової оплати на умовах, визначених Законом № 2711; його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, і види якої визначені у Законі № 2711 (преамбула, пункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 статті 1, частина друга статті 2).
Наведене дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що положення Закону № 2711 не регулюють правовідносини стосовно погашення заборгованості, не визначеної у пункті 1.4 статті 1, зокрема такої, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії.
Згідно з абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711 на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо нього зі стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2012 року.
За законодавством України підприємства паливно-енергетичного комплексу мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тому, на думку Конституційного Суду України, з метою створення умов для підтримання їх стабільного фінансово-економічного стану законом можуть встановлюватися особливості правового регулювання відносин у цій сфері. У зв’язку з цим зупинення проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з таких підприємств, у разі їх внесення до Реєстру, заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів.
Запроваджуючи названий механізм правового регулювання, законодавець установив, що не зупиняється здійснення щодо підприємств паливно-енергетичного комплексу, внесених до Реєстру, виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості зі сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка виникла до 1 січня 2011 року, і заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України (частина третя статті 37 Закону № 606, абзац шостий пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711).
Конституційний Суд України вважає, що наведений перелік підстав, за яких не зупиняється виконавче провадження, не є вичерпним, оскільки підприємства паливно-енергетичного комплексу, внесені до Реєстру, залишаються суб’єктами господарських, трудових та інших правовідносин, не пов’язаних з розрахунками за енергоносії.

4. Аналіз первинної редакції Закону № 2711 вказує на те, що розрахунковою датою, тобто датою, на яку кожним учасником розрахунків фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованостей для погашення шляхом застосування механізмів, визначених Законом № 2711, встановлювалося 1 січня 2005 року (пункт 1.8 статті 1); строк дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу не міг перевищувати дев’яти місяців з дня видання Міністерством палива та енергетики України наказу про затвердження переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості (пункт 3.4 статті 3).
Верховна Рада України періодично, вносячи зміни до Закону № 2711, встановлювала більш пізню розрахункову дату, а строк дії процедури погашення заборгованості неодноразово продовжувала. У зв’язку з цим Конституційний Суд України звертає увагу парламенту на необхідність встановлення передбачуваного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення підприємствами паливно-енергетичного комплексу заборгованості за енергоносії.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 66, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

вирішив:

1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ від 21 квітня 1999 року № 606-XIV з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“ від 23 червня 2005 року № 2711-IV з наступними змінами треба розуміти так, що:
- обов’язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“;
- внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

Рішення (2012, КСУ) Справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки „працівник правоохоронного органу“ до працівника державної виконавчої служби

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним зверненням громадянина Кузьменка Віталія Борисовича щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 364
Кримінального кодексу України
(справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки „працівник правоохоронного органу“ до працівника державної виконавчої служби)

м. К и ї в Справа № 1-13/2012
18 квітня 2012 року
№ 10-рп/2012

Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича – головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Винокурова Сергія Маркіяновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Маркуш Марії Андріївни,
Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,
Пасенюка Олександра Михайловича,
Сергейчука Олега Анатолійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Стрижака Андрія Андрійовича – доповідача,
Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина Кузьменка Віталія Борисовича щодо офіційного тлумачення положень підпункту „д“ абзацу другого
пункту 1 статті 2 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів“ від 23 грудня 1993 року № 3781–ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 11, ст. 50) з наступними змінами, частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення громадянина Кузьменка Віталія Борисовича щодо офіційного тлумачення положень підпункту „д“ абзацу другого пункту 1 статті 2 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів“ від 23 грудня 1993 року № 3781–ХІІ з наступними змінами (далі – Закон), частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України (далі – Кримінальний кодекс).
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування судами України положень названих статей Закону і Кримінального кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача Стрижака А.А. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції, висловлені Президентом України, Головою Верховної Ради України, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Генеральною прокуратурою України, Міністерством юстиції України, Міністерством внутрішніх справ України, Верховним Судом України, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, науковцями Національного університету „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого“, Національного університету „Одеська юридична академія“, Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Національної академії наук України, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкт права на конституційне звернення – громадянин Кузьменко В.Б. – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень підпункту „д“ абзацу другого пункту 1 статті 2 Закону, частини третьої статті 364 Кримінального кодексу в аспекті питання, чи є працівник органу державної виконавчої служби працівником правоохоронного органу.
Необхідність в офіційному тлумаченні вказаних положень Закону та Кримінального кодексу, на думку автора клопотання, полягає в неоднозначному їх застосуванні судами України. Суб’єкт права на конституційне звернення стверджує, що суди загальної юрисдикції, кваліфікуючи діяння працівників державної виконавчої служби за статтею 364 Кримінального кодексу (зловживання владою або службовим становищем), в одних випадках посилалися на підпункт „д“ абзацу другого пункту 1 статті 2 Закону і вважали таких працівників працівниками правоохоронного органу, у зв’язку з чим кваліфікували їхні дії за частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу, а в інших – керувалися частинами першою чи другою цієї статті, тобто не вважали таких працівників працівниками правоохоронного органу. Додані до конституційного звернення копії рішень судів загальної юрисдикції підтверджують факт неоднозначного застосування положень нормативно-правових актів, про необхідність тлумачення яких ідеться.

2. Вирішуючи питання, порушене в конституційному зверненні, Конституційний Суд України виходить з такого.

2.1. Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, у якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є злочинами, та відповідальність за них (пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Кримінальний кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам; для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (стаття 1 Кримінального кодексу).

2.2. У розділі XVII Особливої частини Кримінального кодексу визначено, які діяння у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, є злочинами, і покарання за них.
До таких злочинів належить і зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (частина перша статті 364 Кримінального кодексу). Однією з кваліфікуючих ознак вказаного злочину є вчинення його працівником правоохоронного органу (частина третя статті 364 Кримінального кодексу).

3. У Законі встановлено, що правоохоронними органами є органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (абзац перший пункту 1 статті 2).
Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 2 Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених в абзаці першому цього пункту, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які беруть безпосередню участь, зокрема, у виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів (підпункт „д“). Напрями діяльності, вказані у цьому абзаці, не можна вважати додатковими підставами для віднесення органів, що провадять таку діяльність, до правоохоронних. Визначивши ці напрями, законодавець розширив коло осіб, які поряд із працівниками суду і правоохоронних органів підлягають державному захисту відповідно до Закону, що є цілком виправданим з огляду на його завдання.
Системний аналіз положень Закону і частини третьої статті 364 Кримінального кодексу дає підстави вважати, що працівник правоохоронного органу у вказаному положенні закону про кримінальну відповідальність як службова особа – суб’єкт злочину є кваліфікуючою ознакою відповідного складу злочину, а в Законі працівник правоохоронного органу є особою, яка у зв’язку з її службовою діяльністю підлягає особливому державному захисту відповідно до мети Закону. У зв’язку з цим положення підпункту „д“ абзацу другого пункту 1 статті 2 Закону не може бути застосоване при тлумаченні положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу.

4. Відповідно до частини першої статті 2 Кримінального кодексу підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 3 Кримінального кодексу злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим кодексом, а застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
У Кримінальному кодексі встановлено вичерпні ознаки суб’єкта злочину – фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність (частина перша статті 18). Поряд із суб’єктом злочину в законі про кримінальну відповідальність виокремлено спеціального суб’єкта злочину – фізичну осудну особу, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа (частина друга статті 18).
Ознаки спеціального суб’єкта злочину наведено у відповідних нормах Особливої частини Кримінального кодексу. Спеціальним суб’єктом злочину, який підлягає кримінальній відповідальності згідно зі статтею 364 Кримінального кодексу (зловживання владою або службовим становищем), є службова особа, визначення якої міститься у примітці до цієї статті.
Законодавець у частині третій статті 364 Кримінального кодексу встановив покарання за зловживання владою або службовим становищем, вчинене працівником правоохоронного органу, яке є більш суворим, ніж передбачене в частині першій чи другій цієї статті покарання за такий злочин, вчинений службовою особою.
У статті 364 Кримінального кодексу не визначено, хто саме належить до працівників правоохоронного органу. Відсутні в законі про кримінальну відповідальність і посилання на відповідні положення інших законів України. Вказане унеможливлює застосування положень інших законодавчих актів, зокрема й Закону, для встановлення щодо спеціального суб’єкта злочину кваліфікуючої ознаки, передбаченої частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу, – працівник правоохоронного органу.
Конституційний Суд України вважає, що поняття „працівник правоохоронного органу“ необхідно визначати відповідно до розуміння ознак цього суб’єкта злочину лише за змістом його застосування у Кримінальному кодексі. Із системного аналізу положень Кримінального кодексу вбачається, що в ньому розмежовано поняття „працівник правоохоронного органу“, „працівник державної виконавчої служби“, „державний виконавець“.
Зокрема, у частині другій статті 342 Кримінального кодексу передбачено кримінальну відповідальність за опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку, а в частині першій статті 343 Кримінального кодексу – за вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконного рішення.

На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу не поширюється на державних виконавців та інших працівників державної виконавчої служби.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 42, 51, 62, 66, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. В аспекті порушеного в конституційному зверненні питання положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України, яким передбачено кримінальну відповідальність службової особи за зловживання владою або службовим становищем, а саме „дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу“, слід розуміти так, що встановлена ним кваліфікуюча ознака складу злочину – працівник правоохоронного органу – не поширюється на працівника органу державної виконавчої служби.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
 

Рішення колегії (2012, ГУЮ) Про роботу з повторними зверненнями громадян в органах державної виконавчої служби за 2011 рік

 РІШЕННЯ № 27
колегії Головного управління юстиції у Запорізькій області

«28» березня 2012 року м. Запоріжжя

Про роботу з повторними зверненнями громадян в
органах державної виконавчої служби за 2011 рік

Розглянувши узагальнення стану розгляду звернень громадян за 2011 рік встановлено:

Протягом 2011 року до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області на розгляд надійшло 1 098 звернень громадян, що на 38 більше, ніж за 2010 рік.

Із загальної кількості звернень 794 – заяви (на 71 більше, ніж за 2010 рік), 342– скарги (на 33 менше, ніж у 2010 році).

За наслідками розгляду направлено за належністю – 5 звернень, вирішено позитивно – 107, вирішено негативно, надано роз’яснення – 1 024.

Звернення громадян стосувались таких питань:
- стягнення аліментних платежів – 202, що на 31 менше, ніж за 2010 рік;
- стягнення коштів – 305, що на 1 менше, ніж за 2010 рік;
- інших питань – 629, що на 70 більше, ніж за 2010 рік.

За 1 024 зверненнями, які були визнані необґрунтованими та в задоволенні яких було відмовлено, заявникам було роз’яснено їх право у відповідності до вимог ст.ст. 47, 87 Закону України “Про виконавче провадження” пред’явити виконавчі листи на виконання повторно в передбачені чинним законодавством строки; та звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості з юридичних осіб, які зобов’язані проводити стягнення коштів з боржників.

При надходженні звернень громадян управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області здійснюється всебічне, об’єктивне та повне з’ясування обставин, викладених у зверненнях.

Відповідні на звернення надаються з додержанням строків, встановлених норми Закону України «Про звернення громадян».

При наданні відповіді на звернення громадянам роз’яснюється вимоги ст. 17 Закону України “Про звернення громадян” щодо права в установленому чинним законодавством України порядку оскарження результатів перевірки до вищого органу або безпосередньо до суду. Також, роз’яснюється порядок оскарження згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Протягом 2011 року до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області надійшло 71 повторне звернення, із них 55 заяв і 16 скарг. За аналогічний період 2010 року надійшло 44 повторних звернень, із них 35 заяв і 9 скарг (що на 20 заяв та 7 скарг менше). Таким чином, кількість повторних звернень збільшилася на 27 звернень.

Повторні звернення, які надійшли, розподіляються за групами наступним чином: стягнення аліментних платежів – 18, стягнення коштів – 27, з інших питань – 26.

Повторні звернення громадян розглядаються в встановлені Законом України «Про звернення громадян» строки.
При надходженні звернень громадян здійснюється всебічне, об’єктивне та повне з’ясування обставин, викладених у зверненнях, відповіді надаються з дотриманням термінів, визначених вимогами Закону України „Про звернення громадян”. Причиною надходження звернень являється відсутністю грошових коштів на рахунках, систематична невиплата заробітної плати, що тягне за собою несплату аліментів, комунальних платежів тощо. Такими підприємствами-боржниками, наприклад, є УПСЗН (всі відділи ДВС територіальних управлінь юстиції), УПФУ (підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби), ВП «Запорізька АЕС» (відділ ДВС Енергодарського МУЮ), ВАТ “Південдизельмаш”, ВАТ Завод імені Кірова (відділ державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції), Бердянський державний завод скловолокна (відділ ДВС Бердянського МРУЮ Запорізької області), ЗДП «Радіоприлад» (Комунарський відділ ДВС ЗМУЮ), ДП «Кремнійполімер» (Заводський відділ ДВС Запорізького МУЮ).

Також надходження таких звернень викликано у більшості випадків об’єктивними причинами, а саме: необізнаність вимог чинного законодавства щодо оформлення довіреностей на представлення інтересів сторін виконавчого провадження, не згода з законними та належними діями державних виконавців, відсутністю грошових коштів на рахунках підприємств або недостатністю їх надходження для задоволення вимог стягувачів у повному обсязі, у випадку ліквідації боржника, а також дія Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна підприємств”.

До того ж, до об’єктивних причин, що викликають звернення громадян, треба віднести: відсутність майна боржника за вказаною адресою у виконавчому документі, процедура виключення майна із акта опису та арешту, порушення судом провадження по справі про банкрутство підприємства - боржника, що викликає в свою чергу зупинення виконавчого провадження та інші (крім виконавчих проваджень про стягнення заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди).

Крім того, збільшення вагомої кількості повторних звернень громадян спричинено надходження значної кількості повторних звернень з питань виконання рішень судів про стягнення одноразової щорічної грошової допомоги згідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” на користь фізичних осіб. Враховуючи, що боржником по виконавчих документах є установа (управління праці та соціального захисту населення, управління пенсійного фонду України), яка утримується за рахунок коштів державного бюджету, тобто відповідає за своїми зобов’язаннями тільки коштами, що є в її розпорядження, тому не можливо вживати заходів щодо звернення стягнення на інше майно боржника.

Враховуючи зазначене, виконавчі документи повертаються без виконання стягувачам. При цьому, роз’яснюється їх право пред’явити виконавчі листи на виконання повторно у передбачені чинним законодавством строки.
Так, у разі надходження повторних звернень начальників територіальних відділів державної виконавчої служби було зобов’язано при надходженні повторних доручень щодо надання відповідної інформації до Головного управління юстиції у Запорізькій області за зверненням громадянина проводити службову перевірку з метою об’єктивної та всебічної перевірки викладених фактів, встановлювати причини і умови, які сприяли порушенню, також за результатами перевірки надавати акти про результати перевірки та особисті пояснення державного виконавця.

Також, згідно розпорядження відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 20.10.2008 № 14 «Про порядок розгляду звернень громадян та юридичних осіб, які надійшли під час особистого прийому» при надходженні на особистому прийомі звернень громадян та юридичних осіб, в яких порушуються питання щодо дій або бездіяльності державних виконавців відділів державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, відділів державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, проводиться попередня перевірка за зверненням. Відповідно до вказаного розпорядження проводиться попередня перевірка виконавчого провадження (без його витребування) за участю начальника відповідного відділу державної виконавчої служби та державного виконавця, який здійснює примусове виконання зазначеного виконавчого провадження. Після чого спеціалістом управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, відповідальним за розгляд звернень, готується окреме доручення щодо виконання вищевказаного виконавчого провадження та доводиться до відома та виконання начальнику територіального відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області від 31.03.2010 № 414/10 «Щодо організації роботи за станом розгляду повторних звернень громадян та юридичних осіб відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області», від 17.10.2011 № 999/10 «Щодо внесення змін до наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області від 31.03.2010 № 414/10 «Щодо організації роботи за станом розгляду повторних звернень громадян та юридичних осіб відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області», запроваджено щомісячне проведення оперативної наради з начальниками та державними виконавцями територіальних відділів державної виконавчої служби щодо надходження повторних звернень громадян та юридичних осіб та причини що їх зумовлює, з питань, віднесених до компетенції органів державної виконавчої служби, з особистим звітуванням відповідних начальників органів державної виконавчої служби. З начальниками територіальних відділів державної виконавчої служби були проведені відповідні наради – 12 нарад, на яких звітували державні виконавці та начальники відділів державної виконавчої служби, на які надійшли повторні звернення.

На виконання наказів Головного управління юстиції у Запорізькій області від 31.03.2010 № 414/10 «Щодо організації роботи за станом розгляду повторних звернень громадян та юридичних осіб відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області», від 17.10.2011 № 999/10 «Щодо внесення змін до наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області від 31.03.2010 № 414/10 «Щодо організації роботи за станом розгляду повторних звернень громадян та юридичних осіб відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області», від 17.01.2012 № 10/10 «Щодо внесення змін до наказів Головного управління юстиції у Запорізькій області від 31.03.2010 № 414/10 «Щодо організації роботи за станом розгляду повторних звернень громадян та юридичних осіб відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області» та від 17.10.2011 № 999/10 «Щодо внесення змін до наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області від 31.03.2010 № 414/10 «Щодо організації роботи за станом розгляду повторних звернень громадян та юридичних осіб відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області» при управлінні державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області організовано робочу групу по роботі з повторними зверненнями громадян та юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Протягом 2011 року проведено 62 засідання робочої групи. Робочою групою щоквартально проводиться аналіз стану розгляду повторних звернень.

Також, на виконання наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області № 414/10 від 31.03.2010 «Щодо організації роботи за станом розгляду повторних звернень громадян та юридичних осіб відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області», територіальними відділами державної виконавчої служби щоквартально до 25 числа (перед закінченням звітного періоду) надається до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області аналіз стану розгляду звернень громадян з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), окремим розділом якого – проведення ретельного аналізу причин надходження повторних та обґрунтованих звернень.

За 2011 рік до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області звернення громадян, які були визнані обґрунтованими не надходили. За аналогічний період минулого року надійшло 2 обґрунтованих звернення (звернення Дудник Н.А. та Чернявського Р.В.).

Проаналізувавши підсумки стану розгляду повторних звернень громадян за 2011 рік,

УХВАЛЮЮ:

1. Начальнику управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області А.В. П’ятницькому:
1.1. щомісячно проводити оперативні наради з начальниками та державними виконавцями територіальних відділів державної виконавчої служби щодо надходження повторних звернень громадян та причин що їх зумовлюють, з питань, віднесених до компетенції органів ДВС;
1.2. за наявності підстав, здійснювати перевірки матеріалів виконавчого провадження у відповідності до вимог статей 83-86 Закону України «Про виконавче провадження», у разі необхідності проводити виїзні перевірки по повторним зверненням, організовувати розгляд повторних звернень за участю заявників з урахуванням положень статті 18 Закону України «Про звернення громадян».

2. Робочій групі Головного управління юстиції у Запорізькій області по роботі з повторними зверненнями громадян та юридичних осіб з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб):
2.1. проводити засідання робочої групи із зазначеного питання не рідше одного разу на місяць;
2.2. здійснювати щоквартально аналіз стану розгляду повторних звернень громадян.

3. Заступникам начальників районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції – начальникам відділів державної виконавчої служби:
3.1. щоквартально, в строк до 25 числа перед закінченням звітного періоду, проводити аналіз стану розгляду звернень громадян з питань виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), окремо проводити ретельний аналіз причин надходження повторних та обґрунтованих звернень;
3.2. при надходженні від Головного управління юстиції у Запорізькій області запиту щодо надання інформації за повторним зверненням громадян:
3.2.1. об’єктивно і всебічно перевірити у зверненні факти, встановити причини і умови, які сприяли порушенням, невідкладно вжити заходів до їх усунення;
3.2.2. обговорювати запит щодо надходження повторного звернення на оперативній нараді відділу державної виконавчої служби (проаналізувати причину його надходження) та копію протоколу наради направляти до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області;
3.2.3. разом з результатом розгляду запиту за зверненням надавати акт про перевірку виконавчого провадження та, у випадку виявлення порушень - особисте пояснення державного виконавця.

Голова колегії,
начальник Головного управління
юстиції у Запорізькій області В. Г. Горлов

Щодо державної реєстрації фейкових територіальних громад як юридичних осіб, в тому числі як юридичних осіб публічного права

 Лист Міністерства юстиції України від 15.08.2017 № 31322/Ж-1548/19 щодо державної реєстрації фейкових територіальних громад як юридичних осіб, в тому числі як юридичних осіб публічного права.

Прикрепленный файлРазмер
List MJU 31322 Ж-1548 19 15.08.2017.pdf1.83 Мб