Роз'яснення (Президії ВГСУ, 2002) Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України

ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ

від 28.03.2002 р. N 04-5/365

Господарські суди України

Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України

Із змінами і доповненнями, внесеними
рекомендаціями президії Вищого господарського суду України
від 10 лютого 2004 року N 04-5/212,
від 25 квітня 2005 року N 04-5/144,
від 31 травня 2007 року N 04-5/103

З метою правильного і однакового застосування розділу XIV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) щодо порядку виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів Вищий господарський суд України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

(вступна частина із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103

1. Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Отже, дата видачі наказу має співпадати з датою набрання рішенням господарського суду законної сили згідно з вимогами статті 85 ГПК, а строк дії наказу повинен відповідати статті 118 ГПК, згідно з якою цей строк має становити три роки.

(пункт 1 із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями президії
Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
від 25.04.2005 р. N 04-5/144)

2. За змістом статей 116 і 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами статті 122 ГПК.

3. Частинами другою - п'ятою статті 117 ГПК визначено підстави подання та загальний порядок розгляду господарським судом заяв стягувачів або боржників про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

У застосуванні зазначених приписів господарським судом необхідно враховувати таке.

3.1. Відповідні заяви слід розглядати за правилами ГПК в межах розглянутої господарським судом справи.

Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання іншій стороні копії такої заяви і доказів на її обґрунтування; сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви.

Дата судового засідання, в якому вирішуватиметься питання про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, має встановлюватись з урахуванням того, що передбачений частиною третьою статті 117 ГПК десятиденний строк визначається з наступного дня після винесення ухвали про призначення відповідного судового засідання.

3.2. Виправлення до наказу мають вноситися з урахуванням вимог частини першої статті 89 ГПК, тобто ці виправлення не можуть зачіпати суті судового рішення, на виконання якого видано наказ.

3.3. Частина четверта статті 117 ГПК містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведений перелік підстав є вичерпним.

Що ж до позовних заяв про визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню, то такі заяви на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК не підлягають розгляду в господарських судах, оскільки оскарження наказу поза межами апеляційного чи касаційного перегляду рішення, на виконання якого такий наказ видано, неможливе. Тому заінтересована сторона у справі може у встановленому ГПК порядку оскаржити лише відповідне рішення господарського суду.

3.4. Тією ж частиною четвертою статті 117 ГПК передбачено, що коли стягнення за наказом, визнаним таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, уже відбулося, господарський суд на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Отже, до відповідної заяви боржника має бути додано довідку, підписану керівником і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше виданим наказом, списано з його рахунку або майно вилучено в порядку здійснення виконавчого провадження, чи інший документ (документи), який підтверджує зазначені обставини.

За відсутності таких документів господарський суд витребує їх у заявника, а в разі неподання - відмовляє у задоволенні заяви.

3.5. Згідно з частиною п'ятою статті 117 ГПК за результатами розгляду заяви виноситься ухвала.

Зміст зазначеної ухвали має відповідати вимогам частини другої статті 86 ГПК. В ній же в разі необхідності зазначається про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

(роз'яснення доповнено новим пунктом 3 згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103,
у зв'язку з цим пункти 3 - 11 вважати відповідно пунктами 4 - 12)

4. Згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. У пункті 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавчим документом є, зокрема, ухвали судів у господарських справах у випадках, передбачених законом. Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог статей 2, 3 і 6 Закону України "Про виконавче провадження", а наказ при цьому не видається.

(пункт 4 із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями президії
Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
від 31.05.2007 р. N 04-5/103)

5. Відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник.

Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 1212 ГПК.

6. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

Ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови підлягає виконанню на підставі пункту 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", тому відповідний наказ у такому випадку не видається.

(абзац третій пункту 6 із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
від 31.05.2007 р. N 04-5/103)

Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, затверджується виключно господарським судом першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали. Цю ухвалу не може бути оскаржено у встановленому для інших ухвал порядку.

7. Згідно з вимогами статті 1211 ГПК зупиняти виконання судового рішення має право виключно суд касаційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не вправі зупиняти виконання судового рішення суду першої інстанції.

8. За змістом статті 1212 ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. У зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. В той же час відповідно до положень статті 1212 ГПК представляти в судах державну виконавчу службу мають органи, зазначені у статті 3 названого Закону.

Встановлений у частині першій статті 1212 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску.

В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення.

За змістом статті 1212 ГПК судові засідання у розгляді скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів повинні проводитись господарськими судами окремо за різними справами.

(пункт 8 доповнено новим абзацом шостим згідно з
рекомендаціями президії Вищого господарського суду України
від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
у зв'язку з цим абзац шостий вважати абзацом сьомим)

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

9. Відповідно до вимог статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту документа.

Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу. Роз'яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами статті 89 ГПК.

В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

10. Якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ (частина третя статті 85 і стаття 116 ГПК), подано апеляційну скаргу після закінчення встановленого частиною першою статті 93 ГПК строку, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали повинна бути надіслана органу державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до статті 401 Закону України "Про виконавче провадження" повертається до суду, який його видав.

У разі коли за результатами апеляційного розгляду оскаржене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ. Якщо на час прийняття судового акта апеляційної інстанції строк для пред'явлення цього наказу до виконання закінчився, зазначений строк підлягає відновленню згідно із статтею 119 ГПК.

(роз'яснення доповнено новим пунктом 10 згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212)

11. Відповідно до частини четвертої статті 121 ГПК мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Ця ухвала є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 19 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

(абзац другий пункту 11 замінено абзацами другим і третім згідно з
рекомендаціями президії Вищого господарського суду України
від 31.05.2007 р. N 04-5/103,
у зв'язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим)

Якщо виконавче провадження стосовно судового рішення відкрито, сторони відповідно до частини третьої статті 111 Закону України "Про виконавче провадження" мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом. У разі подання відповідної заяви господарський суд повинен роз'яснити сторонам наслідки укладення мирової угоди про закінчення виконавчого провадження.

(роз'яснення доповнено новим пунктом 11 згідно з рекомендаціями
президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212,
у зв'язку з цим пункт 9 вважати пунктом 11)

12. Викласти пункт 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у такій редакції:

"5. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається органам державної виконавчої служби, особам, яким заборонено вчиняти певні дії, або податковим органам, установам банків, кредитно-фінансовим установам, в яких знаходиться виконавчий документ. Наказ про вжиття заходів до забезпечення позову не видається".

 

Голова Вищого
господарського суду України
Д. Притика