Деякі аспекти правового механізму звернення стягнення на майно що перебуває в іпотеці

На даний час актуальною проблемою є звернення стягнення на предмет іпотеки. Ця проблема стосується як кредитора, який за рахунок іпотечного майна зацікавлений у задоволенні своїх вимог, так і боржника забезпечення законних інтересів якого є важливою ознакою забезпечення законності та процесуальною гарантією у виконавчому провадженні.
Іпотекодержатель-кредитор має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем-боржником свого основного зобов'язання, що забезпечене іпотекою. Іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання терміну виконання основного зобов'язання в разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможностей іпотекодавця або визнання його банкрутом, якщо іпотекодержатель/правонаступник іпотекодавця не дійдуть згоди про інше [1, с. 116–117].
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання
зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства якого є у державній власності , здійснюється за рішенням суду [3, с. 1]. Аналогічні положення містяться в ст. 589–590 Цивільного кодексу України.
Частина 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду,виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання) [4, с. 2].
Пункт 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України (надалі – ВССУ) № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз’ясню деякі питання застосування вищезазначеною статті . Так, у постанові визначено, що саме з урахуванням положення ч. 3. ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки [5, с. 1].
Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України (нині – Вищого господарського суду України) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу», дійсною може вважатися лише вимога, яка реально існує і ґрунтується на передбачених законом підставах [6, с. 1].
Підставою для звернення стягнення є невиконання боржником своїх обов’язків за основним зобов’язанням, припинення юридичної особи та порушення заставодавцем обов’язків щодо збереження предмета іпотеки.
Науковець Н. Рев’юк пропонує доповнити перелік підстав для звернення стягнення , а саме: в разі систематичного недотримання термінів внесення періодичних платежів; відсутності іпотекодавця й неможливості встановлення його місцезнаходження; зупинення або припинення господарської діяльності іпотекодавця у зв’язку з прийняттям державним органом влади відповідного рішення [7, с. 78–79].
Відповідно ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодавцю потрібно отримати відповідне рішення судового органу, якщо інше не встановлено законом. Останнє застереження на сьогодні фактично не має жодного значення, бо спеціальних законів, які встановлювали б позасудовий порядок звернення стягнення, поки що немає [2, с.139–141].
В судовій практиці непоодинокі випадки коли дуже складно врахувати співмірность вартості нерухомості, забезпеченої іпотекою, із сумою порушеного основного зобов’язання та розміром вимог іпотеко держателя.
Після вивчення цього проблемного питання ВССУ у п. 41 постанови Пленуму про кредити зазначив, що під час вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна.
Що стосується початкової вартості предмета іпотеки , то деякі суди визначають початкову ціну для реалізації, враховуючи вартість, яку сторони вже узгодили в договорі іпотеки , не зважаючи на час, що минув із моменту укладення договору, інши суди встановлюють початкову ціну для реалізації предмета іпотеки за результатами оцінки, проведеної незалежним оцінювачем на дату пред’явлення позову в суд або на дату ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а деякі суди взагалі вирішення питання початкової ціни для подальшої реалізації предмета іпотеки передають на стадію виконання рішення суду [8].
Суди мають спиратися на те , що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі і якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою згодні, то у суду відсутні підстав не брати її до уваги, адже вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, за змістом ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу вона має право подати клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.
Неодноразові випадки вирішення справ щодо звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно зі стягненням заборгованості за кредитним договором.
Тому Верховний Суд України рекомендує судам повно та всебічно розглядати справи, давати мотивування всім доводам сторін, що є обов’язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Закони України «Про нотаріат» і «Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» передбачають вчинення виконавчого напису на нотаріально посвідчених угодах, виокремлюючи можливість вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору, що здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він відрізняється від іпотекодавця, письмової вимоги щодо усунення порушень.
У разі вчинення виконавчого напису за договором іпотеки нотаріус перевіряє за даними Державного реєстру застав нерухомого майна наявність чи відсутність заставної, наявність чи відсутність інших іпотекодержателів.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Законодавцем чітко визначено перелік майна, на яке не може бути звернуто стягнення згідно з додатком до Закону «Про виконавче провадження», а також особливості звернення щодо окремих видів майна. Так, ст. 51 цього закону визначає порядок, хід та особливості звернення стягнення на заставне майно [9, с. 3].
У зв’язку з тим, що реалізація заставленого майна здійснюється державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», зазначена сума заборгованості у виконавчому написі не дає змоги кредиторові задовольнити свої вимоги в повному обсязі на момент фактичного задоволення, яке передбачено ст. 19 Закону України «Про заставу», оскільки з моменту вчинення виконавчого напису та реалізації іпотечного майна минає тривалий час, протягом якого нараховуються відсотки за кредитним договором .
Державний виконавець, реалізуючи заставне майно, перераховує кредиторові лише суму, вказану у виконавчому написі. Залишок передається боржнику, а отже, порушуються інтереси кредитора [10, с. 142–143].
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, може мати право на існування в поодиноких випадках, однак широко застосовувати й розвивати такі правовідносини, зосереджувати увагу лише на зацікавленості кредиторів сенсу немає. До того ж це не відповідає економічному призначенню існування інституту іпотеки, бо останній має на меті задоволення інтересів усіх учасників таких правовідносин [7, с. 80–82].
Таким чином наявність великого масиву нормативно-правових актів призводить до застосування різних підходів правового регулювання одних і тих самих питань і негативно впливає на судову практику та практику роботи державної виконавчої служби.

Джерела
1. Грищук Н. В. Правове регулювання іпотеки землі за законодавством України та ФРН: порівняльно-правовий аналіз: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Національний аграрний ун-т. – К., 2007.
2. Шкрум Т. С. Залог как вещно-правовой способ обеспечения обязательств по законодательству Украины: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Шкрум Татьяна Семеновна; Киевский ун-т им. Тараса Шевченко. – К., 1996. – 230 с.
3. Закон України «Про заставу» № 2654-XII від 2 жовтня 1992 року, зі змінами й доповненнями [Електронний ресурс]. – http://rada.gov.ua/;
4. Закон України «Про іпотеку» № 898-IV від 19 червня 2003 року, зі змінами й доповненнями [Електронний ресурс]. – http://rada.gov.ua/
5. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» [Електронний ресурс]. – http://www.ligazakon.ua/
6. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України (нині – Вищого господарського суду України) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» № 02-5/602 від 24 грудня 1999 року [Електронний ресурс]. – http://www.ligazakon.ua/
7. Іпотека як господарсько-правова конструкція залучення інвестицій в економіку: теорія та практика її застосування / Н. В. Рев’юк; НАН України, Інститут економіко-правових досліджень, Національний ун-т держ. податкової служби України. – Х.: ТОВ «Кроссроуд», 2007.
8. Пшонка М. П., Ткачук О. С. Судові спори, пов’язані з договором іпотеки житлових приміщень: проблемні питання правозастосування // Часопис цивільного і кримінального судочинства. – 2012. – № 3(6). – С. 121–127.
9. Закон України «Про виконавче провадження» 1404-VIII від 02.06.2016 року, зі змінами й доповненнями [Електронний ресурс]. – http://rada.gov.ua/
10. Дякович М. М. Цивільно-правові аспекти забезпечення майнових інтересів заставодержателя: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Дякович Мирослава Михайлівна; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2003. – 193 с.

Головний державний виконавець
Мелітопольського міськрайонного
відділу державної виконавчої служби
Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області
Кузнецова Г.Г.